- •1. Культура як духовний та суспільний феномен.
- •7. Джерела формування української культури.
- •8. Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.
- •13Головні східнослов'янські боги:
- •13Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •18. Іларіон Київський “Слово про Закон, Благодать та істину”: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •Іконопис київської Русі
- •23. Етнокультурні процеси в Україні хіv-хv ст. На шляху формування українського етносу
- •24,25 Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. “Олельковецький ренесанс” 40-70-х років хv ст Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (хvі-перша половина хvіі ст.).
- •27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі хv-хvі ст
- •Найвідоміші твори: "Послання до єпископів..." (усього написав 16 творів, із яких - 13 послань).
- •30. Скульптура і живопис України хvі ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (ю.Дрогобич, п.Русин та ін.).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
- •35. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •36. Полемічна література України хvі – перша половина хvіі ст
- •41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві
- •Література
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •43. Діяльність ф.Прокоповича.
- •44. Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва
- •46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва
- •47. Суспільно-політичні передумови розвитку української культури наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvііі – початку хх ст.
- •49Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї
- •51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки
- •52. Суспільно-політична діяльність “Кирило-Мефодіївського братства
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •55. Ю.Бачинський та м.Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56. Національно-культурне відродження у Галичині
- •57. Культурно-просвітницька діяльність “Руської Трійці”.
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченка).
- •Драгоманова не знайшов
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Г.Шевченка
- •60. М.Костомаров “Закон Божий”. Книга буття українського народу” – програмний документ “Кирило-Мефодіївського товариства”.
53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
з поширенням українських організацій західні українці нарешті брали справи у власні руки, а їхній національний рух показував себе явищем багатогранним і соціальне базованим. Словом, якби у майбутньому з'явилася нагода здобути незалежність, західні українці були б готові скористатися нею. Наростання національного руху в Галичині мало великий вплив на взаємини між' східними та західними українцями. Фактично, саме такі східняки, як Антонович, Кониський, Куліш, а пізніше Драгоманов та Грушевський, першими зрозуміли те, що Галичина здатна відіграти роль П'ємонта, або бази національного відродження.
Про руські трійцю…. ки-меф.
54. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
4. Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху формування нової української людини та її самостійницьких прагнень, започаткував нову добу в історії модерного українства — добу національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу.
На думку І.Лисяка-Рудницького, згаданий період — "найщас-ливіший" у новітній історії України", це доба безперервного і всебічного українського піднесення напередодні національно-демократичної революції 1917—1918 pp.
Характерними рисами модерністського періоду національно-культурного відродження були:
1. Виникнення політичних партій на Заході та Сході України, які стали провідниками національного відродження. У програмах вони проголошували політичні гасла — створення незалежної Української держави.
2. Проникнення ідей відродження в широкі народні маси і формування на цій основі нового типу українського інтелігента — патріота України.
3. На суспільно-політичній арені України у цей період з'являється плеяда видатних політичних і культурних діячів України, провідне місце серед яких посідають І.Франко, М.Грушевський, Ю.Бачинський, М.Міхновський та ін. їхня творчість і суспільно-політична діяльність пронизана українською національною ідеєю.
4. Модерністський період національно-культурного відродження характерний плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики на землях Західної України, а на Сході України — копіткою і наполегливою виховною працею українського театру, який став виразником національних настроїв і почуттів народу України.
Наприкінці 80-х років XIX ст. під впливом М.Драгоманова закладалися організаційні основи Українсько-руської радикальної партії, яку 1890 р. очолили І.Франко та М.Павлик. її кінцева політична мета — проголошення незалежності України.
Українсько-руська радикальна партія розгорнула боротьбу за права і привілеї українців у галузі шкільництва. Вона вимагала відкриття в Галичині українських шкіл та гімназій. Однак ці домагання не дали бажаних наслідків. Єдиним вагомим досягненням цього періоду був дозвіл на відкриття 1894 р. у Львівському університеті кафедри історії народів східної Європи, яку очолив М.Грушевський, започаткувавши викладання історії України.
У 90-х роках на ниві національно-культурного відродження з'явилися нові інтелектуальні та наукові сили. В Україні виникло нове політичне об'єднання — "Національно-демократична партія". Вона стала провідником політичного життя народу, висунувши програмне завдання, "щоб увесь український народ з'єднався в одноцілий національний організм".