48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvііі – початку хх ст.

Аналіз розвитку різних сфер української культури дозволяє прослідкувати, як складалися долі українського відродження в XIX століття. Пояснити його закономірності допомагає відомий теоретичний висновок німецького вченого Гердера про основні етапи, які проходили європейські національні рухи. На першому етапі, як було показано, невелика група вчених-інтелектуалів збирала історичні документи, фольклор, предмети старовини, побоюючись, що самобутність їх народу може зникнути. Другий, або культурницький етап став етапом відродження української мови, виникнення національної літератури і мистецтва. Це готувало етап створення політичних організацій, що висувають національні вимоги, аж до утворення незалежної держави

Визначною подією в українському науковому житті ХІХ ст. стає заснування завдяки спільним зусиллям інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році «Літературного товариства імені Шевченка», яке через кілька років під назвою «Наукове товариство імені Шевченка» по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію. З 1892 р. почав виходити головний друкований орган Товариства — «Записки Наукового товариства імені Шевченка». З 1895 року Михайло Грушевський став редактором «Записок Наукового товариства ім. Шевченка», а з 1897 р. — головою Наукового товариства імені Шевченка. За час його головування було видано близько 800 томів наукових праць, зокрема 112 томів «Записок». Про масштабність та авторитетність роботи Товариства говорить плеяда вчених, які працювали в його рамках, мали за честь бути його членами: Михайло Грушевський, Іван Франко, Іван Крип'якевич, а згодом видатні постаті світової науки — Альберт Ейнштейн, Макс Планк, А. Мазон, Давид Гільберт.

Українське Відродження охопило різні сфери життя, у тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. У 1921 р. була прийнята постанова Раднаркому УСРР, в якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!».

49Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.

В кінці XVIII ст. з’являється дворянство з колишньої козацької старшини, яка поступово русифікувалася. Представ¬ники українського дворянства вимагали повернення старого гетьманського ладу та відновлення козацького війська, боролися за свої станові інтереси на рівні з російським дворянством.

На грунті станових дворянських інтересів виникає рух, що спирається на історичні традиції та історичні докази.

Серед освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу. Його побуту, звичаїв, обрядів, мистецьких здобутків. Йде збирання історичних матеріалів-літописів, хронік, грамот та інших державних документів та їх осмислення. Поступово формується українська національна ідея. Серед ентузіастів збирання історичної спадщини виділяються О.Безбородько, В.Рубан, М.Туманський, О.Мартос. На основі опрацьованих матеріалів з’явилися загальні праці з історії України: «Історія Малої Росії» (1-4 частини) Д.Бантиша-Каменського (1822 р.). М.Туманський опублікував документи з історії козаччини і видав «Літопис» Г.Грабянки.

Національне відродження в галузі літератури пов’язане з творчістю І.Котляревського, автора поеми «Енеїда» (1798 р.) – першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. З появою творів Котляревського українська мова завоювала право на своє існування.

Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.В.Квітка-Основ’яненко (1778-1843). Його твори: роман «Пан Халявський», повісті «Українські дипломати», «Маруся», «Козир-дівка», «Сватання на Гончарівці» – є гостропсихолопчними, сатиричними. Разом з Квіткою в українську літературу прийшли українські письменники і поети-романтики Е.Гребінка, Л.Боровиковський, М.Костомаров, А.Метлинський, М.Шашкевич, Т.Шевченко та ін..

Визначний історик України М.І.Костомаров відомий також як автор історичних драм і повістей: «Сава Чалий», «Переяс¬лавська ніч», «Чернігівка». Серед поетизованих переказів Євгена Гребінки (1812-1848) про минуле рідного краю виділяється його романтична поема «Богдан» – один з найкращих творів про Хмельницького.

Важливим чинником національно-культурного відродження була поява періодичних видань, а також публікація наукових праць. За перше десятиріччя існування Харківського університету з його друкарні вийшло 210 книжкових видань, що складало половину всіх книжок, які вийшли в Росії.