33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (ю.Дрогобич, п.Русин та ін.).

Серед численних українських випускників європейських університетів вирізняється велична постать Юрія Михайловича Котермака — талановитого вченого, освітнього діяча, поета, першого українського автора друкованої книжки, ректора Болоньського університету, якого й сьогодні надзвичайно шанують в Італії; в історії цього університету він залишився під ім’ям Джорджо да Леополі, тобто Юрій зі Львова, а в українську історію увійшов під іменем Юрія Дрогобича.

Майбутній вчений народився 1450 року в родині збіднілого шляхтича в старовинному галицькому місті Дрогобичі, назву якого пізніше взяв за своє ім’я. Початкову освіту Юрій здобував у Дрогобичі й Львові, а для продовження навчання 19-літній юнак поїхав до Кракова, який був тоді не лише столицею Польщі, а й осередком європейської культури, мав постійні й досить міцні зв’язки з українськими землями Королівства Польського і Великого князівства Литовського.

Можна сказати, що інтелектуальна напруга цього визначного навчального і наукового центру досить помітно позначилась на всьому суспільно- політичному й культурному житті України.

Перший збережений документ про Юрія Дрогобича — запис 1469 року в книзі тих, хто готується складати іспити до факультету вільних мистецтв. Ще до початку свого навчання у Краківському університеті молодий українець мав неабияку освіту. Тому вже в 1471 році він здобуває науковий ступінь бакалавра, а в 1473 р. стає магістром. Це свідчить про його непересічні наукові здібності та неабияку наполегливість у подоланні труднощів, адже завершувала курс навчання й отримувала наукові знання лише невелика частина спудеїв. Бакалаврами у 1470/1471 навчальному році стало 66 студентів, а ступінь магістра одержали 1472/1473 навчального року лише дев’ять із них.

Молодий українець для продовження навчання виїхав до Італії, до славетного Болоньського університету. Цей навчальний заклад мав славу «матері наук», оскільки був заснований 1119 року на базі Школи вільних мистецтв, що існувала з 826 року. Тут було добре поставлено вивчення астрономії, математики, медичних і юридичних наук. Слава про Болонью як місто із світським, «республіканським університетом», ширилася по всій Європі. До речі, саме під впливом гуманістичних ідей, які поширювались в університеті, в Болоньї вперше на європейському континенті було скасоване кріпацтво.

Тут зажили собі доброї слави українські професори Григорій Керницький і Яків Севський. Василь Русянович (зі Львова) був бібліотекарем університету, а русин П.Боїм — проректором. Багато студентів вчилось і у Римі, як от Феофан Прокопович — один з основоположників української літератури і «архітектор перебудови» держави Петра I.

Життя на чужині для українців не було легким. 6 лютого 1478 року Юрій Дрогобич писав у листі до краківського знайомого Миколи Чепеля: «Мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці і величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якби не мусів турбуватися про найнеобхідніше».

Та матеріальні перешкоди не завадили українцеві здобути європейську славу. Адже відомо — якщо людина талановита, їй не обов’язково допомагати — на противагу нездарі, вона проб’ється сама. Тож у 1476 році Юрій Дрогобич здобув ступінь доктора вільних мистецтв. У списках лекторів Болонського університету вказується, що впродовж п’яти років (1478 — 1482) він тут читав лекції з астрономії. Про високу оцінку його кваліфікації свідчить те, що Юрієві визначено подвійну платню — двісті лір замість звичайних ста. Водночас з викладанням астрономії українець продовжував вивчати медицину. Тож невдовзі Юрій здобув звання доктора медицини, ставши першим відомим нам доктором медицини — українцем.

Отримавши посаду професора Болоньського університету, вчений з Дрогобича не міг залишитись осторонь наукових течій, які здобували загальне визнання в цій вищій школі. Він підтримував зв’язки з найвидатнішими тогочасними науковцями — відомими філософами, медиками й астрономами Джіроламо Манфредо і Джованні Гарцоні, які справили великий вплив на молодого вченого.

Коло знайомств Юрія Дрогобича значно розширилося, коли він зайняв посаду ректора в 1481 році. Тоді йому виповнився лише 31 рік! Ця посада була найважливішою у вищих навчальних закладах, ректор був «головою університету». Юрій стежив за дотриманням університетських статутів, готував з професорами розклад лекцій, заповнював вакансії, встановлював порядок оплати праці професорів, контролював їхню роботу, розподіляв лектури й організовував диспути. До того ж Юрій мав цивільну й кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету.

У Болоньському університеті викладачі астрології і астрономії (тоді ще не розрізняли цих наук) повинні були щороку складати Прогностик і Календар-альманах руху планет. У цьому немає нічого дивного, якщо пригадати, що в епоху Відродження інтерес до астрології значно посилився. Це було викликано тим, що ренесансна культура орієнтувалася на абсолютизацію індивіда з його суто особистими переживаннями про власну долю. Тут і приходила на допомогу астрологія, яка претендувала на віщування й осмислення усіх перипетій людського життя. Вона ставила долю людини в залежність від природних явищ більше, ніж від Божого промислу. Тим-то пояснюється факт, що такі видатні мислителі доби Відродження й Нового часу, як Джордано Бруно, Джіроламо Кардано, Френсіс Бекон, Йоган Кеплер та інші, цікавились цією наукою. Деякий час вона викладалася і в Острозькій академії.

Час зберіг у Паризьких бібліотеках копії двох астрологічних трактатів Юрія Дрогобича, а в Баварській державній бібліотеці (Мюнхен) — його прогноз на 1478 р. У тих працях виявилася ґрунтовна обізнаність Юрія в античній та середньовічній літературі. Ймовірно, науковець підготував й більше праць, та, на жаль, вони для нас втрачені. Дрогобич був дуже відомий між фахівцями своїми творами. Книжки Юрія переписували та використовували авторитетні європейські вчені того часу, зокрема, Гартман Шедель, автор знаменитої «Всесвітньої хроніки» (1493 р.), Йоган Глогер та інші.

7 лютого 1483 року з римської друкарні Єухаріуса Зільбера вийшла у світ книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі доктора мистецтв і медицини Болоньського університету». Само собою зрозуміло, що цю працю складено латиною — міжнародною мовою тодішньої освіти й науки. Це перша відома друкована книжка автора родом з України, видана, до речі, всього через декілька років після винаходу друкарського верстата. Поряд з його ж рукописними творами цей трактат засвідчує контакти українських земель з провідними на той час осередками європейської науки й книжності. За змістом та оформленням перша друкована книжка, написана українцем, не поступається іншим західноєвропейським виданнями того часу.

Книжка відкривається віршованим вступом-присвятою Папі Сіксту IV, що свідчить про неабиякий літературний хист Юрія. Вірш дуже цікавий за своєю жанровою природою. Він починається звертанням, що мало б бути початком оди. Але насправді це медитація з науковим змістом. Автор говорить, що розум і талант спроможні відвернути удари долі, що їх віщують зірки. Ю. Дрогобич зазначає, що «Богом назватися гідним є той. хто владу над розумом має». І ці слова Юрій Дрогобич наважився сказати, звертаючись до Папи Римського! Бачення майбутнього має служити людям — це одна з провідних ідей трактату. Кожен рядок вірша має лаконічну, майже афористичну форму з чітко вираженим закінченим змістом. Афористична, віршованої форми передмова являє собою один із найперших зразків латиномовного віршування слов’янських авторів. Юрій Дрогобич увійшов в історію не тільки як автор першої друкованої книжки, написаної українцем, але й як перший латиномовний поет східноєвропейського слов’янства.

За формою і змістом книжка є астрологічним календарем, де на основі аналізу взаємного розташування небесних світил і оцінки різних небесних явищ зроблено передбачення. Прогностик є важливим джерелом для характеристики кола зацікавлень Юрія. Крім традиційних астрологічних побудов, у трактаті є відомості з різних природничих наук. Зокрема, визначено з точністю до годин й хвилин час двох майбутніх місячних затемнень і фаз Місяця впродовж усього року, подано певні вказівки про рух планет, наводяться також відомості з метеорології (прогноз погоди на весь рік).

Юрій повідомляє про визначені ним координати таких міст, як Вільнюс (Вільно), Дрогобич, Львів, ряду міст Італії й Німеччини, чим виявляє ґрунтовну обізнаність у географії всієї Європи, згадуючи, крім того, Дамаск, Персію та Малу Азію. Прогностик Юрія деякою мірою знайомив європейського читача з країнами Східної Європи. У розділі «про становище Польщі» він підкреслює, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою розуміє «Руське Королівство» — колишні володіння галицько-волинського короля Данила. Така характеристика тодішньої політичної карти Східної Європи свідчить, що за кордоном Юрій прагнув представляти саме Русь, під якою розумів насамперед Галичину.

Сьогодні оригінали книжок Юрія є надбанням бібліотеки старовинної української шляхетської родини Чарторийських у Кракові та бібліотеки Мюнхенського університету

Про високий авторитет Юрія Дрогобича як вченого говорить той факт, що він довгий час служив приватним астрологом маркіза Монтарату в місті Касалє, а також перебував у Фессарі при дворі герцога Ерколе д’Есте. Протягом наступних кількох років на запрошення відомих аристократичних сімей, як один із провідних астрологів того часу, він побував у багатьох містах Італії, а згодом переїхав до Кракова, де став професором Ягелонського університету.

Тут він знайомиться з українцями, які викладали в Краківському університеті. Особливо приязні стосунки були в Юрія з православним князем Андрієм Свірським — доктором філософії. Взагалі українська політична еліта в ті роки славилась своєю освіченістю. Скажімо, керівник українських визвольних змагань кінця XIV століття — князь Михайло Глинський — замолоду виїхав до Європи, де отримав прекрасну військову освіту, довго перебував при дворі цесаря Максиміліана, потім служив при дворі саксонського курфюрста Альбрехта, з яким воював у Фризії, побував в Італії й Іспанії. Прославлений походами на Московію український князь Христофор Збаразький закінчив Падуанський університет.

Із занепадом української князівської традиції роль національної еліти перебрала козацька верхівка, яка теж мала надзвичайно високий рівень освіти. Так, Предслав Лянцкоронський, який разом з Остафієм Дашковичем вважається одним із фундаторів козацького руху, характеризувався сучасниками як «лицар, вишколений у рицарській штуці Європи». Товариш і сподвижник гетьмана Петра Сагайдачного, архімандрит Трахтемирівського монастиря — військового центру й офіційного осідку козаків, Єзекіїль Курцевич — вихованець університету Падуї.. Максим Кривоніс (є припущення, що він і сам за походженням голландець) навчався в Лейденському університеті. Взагалі, майже вся старшина Богдана Хмельницького, який й сам вісім років навчався в єзуїтській колегії, де «був особливо вправний у поетиці й риториці», мала якщо не вищу, то бодай середню освіту. Такий рівень освіти козацької верхівки особливо вражає в порівнянні з Росією, де усі московські царі, за винятком Лжедмитрія, аж до XVII століття були неграмотні.

Королівський лікар читав лекції студентам Ягелонського університету з астрології та медицини. У 1492 році Юрія обрано деканом медичного факультету цього університету. Дрогобич проводив також так звані ресумпції — оплачувані студентами заняття, на яких із метою підготовки до екзаменів повторювався і глибше вивчався під керівництвом викладача поданий на лекціях матеріал. Ресумпції відбувалися не в університеті, а в студентських гуртожитках. Викладачі- гуманісти користувалися цією формою навчання, щоб, уникнувши контролю університетських властей, тлумачити античних авторів у гуманістичному дусі.

Знаменно, що серед студентів Юрія Дрогобича був молодий Миколай Коперник. Можливо, саме Юрій кинув у душу майбутнього автора трактату «Про обертання небесних сфер» перше зерно ідеї геліоцентричної побудови планетарної системи.

Збереглися документи, в яких професора Юрія Дрогобича титулують парохом села Зимна Вода поблизу Львова. Справа в тім, що більшість професорів Краківського університету одержувала винагороду у формі церковних бенефіцій. Такі бенефіції зводилися до права на прибутки з різних церковних посад, переважно каноників і парохів прибуткових парафій. Отримавши від ради професорів ділянку землі, Юрій Дрогобич спорудив будинок, який після його смерті став своєрідним гуртожитком для викладачів медицини.

Постійно живучи у Кракові, доктор Юрій Дрогобич досить часто бував у Львові. Є опосередковані вказівки, що в останній період свого життя він підтримував зв’язки із рідним містом. Тогочасна європейська культура, без сумніву, мала великий вплив на його духовне зростання, але формування світоглядних концепцій Юрія Дрогобича не можна цілком відривати і від його Батьківщини. Тут він народився, тут зростав, тут визрів у нього інтерес до знань і освіти, тут, зрештою, заклалися основи тих його поглядів і уподобань, які згодом вплинули на вибір професії астронома медика. Так, 30 травня 1491 року вчений виступав як свідок у Львівському консисторському суді із членами ради міста Дрогобича.

Помер Юрій Дрогобич 4 лютого 1494 р. у Кракові, де з почестями і був похований. У Холмському рукописному збірнику, створеному наприкінці XVII століття вченими Острозької академії, вміщені фрагменти, перекладені з латиномовних праць Юрія Дрогобича. Наукова спадщина видатного гуманіста, перетнувши кордон, сягнула його Батьківщини і певною мірою спричинилася до її духовного розвою.

Павло Русин належить до того кола діячів європейської культури, які, будучи народжені в Україні, прилучалися до латиномовної освіти й літератури в університетах Західної Європи. Саме з XV–XVI ст. у списках цих університетів з’явилися імена юнаків з «Рутенії» — за тодішньою назвою Русі-України.

Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками. Дата його народження не встановлена. Навчання він розпочав у Краківському університеті, а продовжив у Німеччині. В реєстрі бакалаврів Грейфсвальдського університету він з 1499 р. записаний під прізвищем «Paulus Crosnensis de Rucia». Підписувався «Ruthenus» і своє українське походження підкреслював на власних інкунабулах (книги, видрукувані власноруч наборними літерами на початку книгодрукування в Західній Європі до 1501 р.), тринадцять з яких збереглися в бібліотеці Краківського університету за підписом «Pauli Crosnensis Ruteni sunt». Ступінь магістра здобув у Кракові в 1506 р. і відтоді працював викладачем латинської літератури в Краківському університеті (з перервами). Під його впливом перебувала ціла плеяда поетів доби Ренесансу — Ян Дантишек, Кшиштоф Сухтен. У 1508 р. Павло Русин здійснив редакцію для видання друком збірки сатир латинського поета Персія (Відень, 1509). Відвідуючи з 1508 р. Угорщину, він підтримував близькі взаємини з тамтешніми гаманістами, був видавцем — редактором двох комедій Сенеки (Відень, 1513). Помер Павло Русин близько 1517 р.

Деякі дослідники доводять, що Павло Русин був не русином-українцем, а кросненським міщанином німецького походження на прізвище Процлер або Пропелер. Проте навіть якби таке припущення мало підстави, то постійне визнавання себе русином можна вважати доказом того, що Павло з Кросна міг бути українізованим німцем. Відомий дослідник словянських літератур XV–XVI ст. І.Н.Голеніщев-Кутузов заперечував німецьке походження просвітителя. На його думку, Павло Русин був українцем. Російський славіст називав магістра Павла «першим гуманістичним поетом України». У будь-якому разі життя і творчість поета є яскравою сторінкою вітчизняної освіти й культури. Літературна спадщина його величезна. Тільки в збірці «Пісні Павла Русина з Кросна» налічується понад 4 тисячі рядків. Значна частина з них — твори дидактично-виховного характеру.

Доробок магістра можна умовно поділити на три основні групи :

Для Павла Русина з Кросна доброчесність — найвища і єдина справжня цінність людського життя : «немає нічого кращого за неї, нічого приємнішого». На вершину доброчесності піднятися важко, до того ж корінь її — гіркий на смак. «Однак якщо вона проникне тобі глибоко в душу, ніщо її звідти не вирве, вона буде слідувати за тобою через моря і гори». Все на світі тлінне, а доброчесність — непідвладна смерті, вона дає справжню здатність, прикрашає особу славними титулами, підтвердженням чого є героїчна римська історія. Магістр посилався на авторитет античних філософів і поетів, які були переконані, що тільки доброчесність вказує смертним важкий, але істинний шлях до щастя. В житті кожної молодої людини настає час, коли вона, як Геракл на роздоріжжі, має обрати свою стежку.

У християнській релігії Павло Русин також вбачав засіб морального вдосконалення людей. Він намагався ствердити такі християнські чесноти, як скромність, простота, поміркованість

Про педагогічну діяльність Павла Русина маємо небагато відомостей. Дослідники гуманістичної європейської спадщини даного періоду зазначають, що в університетській освіті гуманістичний і схоластичний методи співіснували. Речниками схоластики були професори філософії та богослов’я, тоді як представники гуманізму посіли кафедри риторики, піїтики, літератури.. Освічене благочестя стало й для магістра Павла найголовнішою виховною метою. Уважно дібраний античний матеріал був зорганізований поряд з релігійною спадщиною і слугував виховній меті. Павло Русин і його однодумці з гуманістичного табору намагалися прищепити учням етичні принципи античних часів. Вони пропагували ширшу індивідуальну свободу, вважали, що немає суперечності між християнською етикою та етикою найкращих античних авторів.