17. Історія розвитку судової системи.

Суд - невід'ємний інститут стабільного функціонування будь-якої людської спільності і на території Україні існував з давніх пір.

Слово "суд" вживається вперше в статуті князя Володимира, сина Святослава, "Про десятинах, судах і людях церковних" 11 століття.

"Руською правдою" Ярослава Мудрого (1015г.) встановлено порядок та місце судочинства, згідно з яким місцем суду був княжий двір. А правосуддя вершив князь.

За часів правління Ярослава дітей була скасована кровна помста.

У 1497 році в Московській Русі був прийнятий перший Судебник.

За часів Богдана Хмельницького гетьман мав владу верховного судді.

За результатами судової реформи 1864 року судова влада була розділена на дві гілки - місцеву юстицію у вигляді світових суддів і загальні суди.

У 1868 був введений суд присяжних.

У 1867 році в Харкові відкрито округ судів, до яких належали Харківська, Курська, орловський і Воронезька губернії.

У 1917 році з'їзд українських юристів визнав необхідним те, що судову систему України повинен очолити вищий крайовий суд і вона повинна бути незалежною від російської.

Згідно реформи 1922 року нижча ланка судової системи складали народні суди, друге - губернські суди, які виконували функцію апеляційної та касаційної інстанції. Очолював судову систему Верховний суд УРСР.

У 1930 році були ліквідовані територіальні округи, і замість окружних судів створені міськрайонні.

У 1932 році впроваджено обласне адміністративно-територіальний поділ, і міськрайонні суди перетворені в обласні.

Останнім етапом розвитку судової системи стало введення ЗУ "Про судоустрій і статус суддів".

18. Конституційний суд України та система судів загальної юрисдикції.

Для гарантування верховенства Конституції як основного закону держави існує конституційна юрисдикція, суть якої полягає в юридичній перевірці судом законів і нормативно-правових актів на відповідність конституції, визнання їх у разі неконституційності нечинними.

Згідно ст.147 Основного Закону Конституційній Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання про відповідність законів та нормативно-правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це орган судової влади, який має правосудну природу і за характером своєї діяльності здійснює конституційне правосуддя у визначеній законом формі конституційного судочинства.

Згідно ст.17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується на принципах територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають:

1. Місцеві суди

2. Апеляційні суди

3. Вищі спеціалізовані суди

4. Верховний Суд України

Найвищим судовим органом у систем судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

19. Принципи територіальності, спеціалізації та інстанційності в побудові системи судів загальної юрисдикції.

Згідно зі ст. 17 Система судів загальної юрисдикції відповідно до

Конституції України (254к/96-ВР) будується на принципах

територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності означає, що всі особи, які вчинили злочини на території України, незалежно від громадянства несуть відповідальність за КК України. Дія кримінального закону поширюється на територію України; континентальний шельф; виняткову економічну зону, а також на військово-повітряні і військово-морські судна незалежно від місця знаходження; цивільні повітряні та морські судна, приписані до порту України, якщо вони знаходяться у відкритому морі або повітряному просторі.

Спеціалізація ділиться на загальну (зовнішню), яка формує підсистему судів, і внутрішню (місцеві загальні, спеціалізовані загальні і т.д.)

Інстанційність при здійсненні судочинства забезпечує всім суб'єктам правовідносин право на судовий захист і є гарантією законності, виключає підпорядкованість місцевих судів апеляційним чи касаційним, завдяки принципу незалежності суддів, тобто не допускається вплив на внутрішні переконання суддів судів 1 інстанції.

20. Ланка судової системи і судова інстанція.

Поняття "ланка судової системи" пов'язане з колом повноважень, які покладені на ті чи інші судові органи. Суди, що становлять певну ланку системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і в більшості випадків діють у межах територіальної одиниці, прирівняні один до одного за адміністративним положенням.

1 ланка: місцеві загальні, окружні адміністративні, місцеві господарські.

2 ланки: окружні апеляційні суди, адміністративні апеляційні суди і господарські апеляційні суди.

3 ланки: Вищий суд з розгляду адміністративних і кримінальних справ, ВАСУ, ВГСУ.

4 ланки: Верховний суд України.

Поняття "судова інстанція" пов'язане з характером конкретної діяльності суду по здійсненню правосуддя, позначає самостійну щабель, через яку проходить або може проходити конкретну справу в різних судах.

1 інстанції: розгляд справи вперше і по суті.

2 інстанція: апеляційна. Перегляд справи.

3 інстанцій: касаційна. Де переглядаються рішення, вироки судів 1 і 2 інстанції, а також судові рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами і винятковими обставинами, або при неправильному застосуванні норм процесуального права, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення.

21.Рассмотреніе кримінальних і цивільних справ у суді першої інстанції.

У суді першої інстанції відбувається розгляд справи по суті, заслуховування фактичних обставин справи, сам процес ділиться на стадії:

судовий розгляд

судові дебати

винесення рішення

Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який зобов'язаний надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'яснювати їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (статті 15, ЗО ЦПК) тощо д.

22. Касаційне провадження.

Касаційне виробництво (лат. «cassatio» - скасування, знищення або франц «kasser» - зламати) - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу спрямованих на перевірку законності судових рішень, що вступили в законну силу, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження є однією з конституційних гарантій охорони прав, свобод і законних інтересів осіб в цивільному процесі. Адже завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість відстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього.

Аналіз змісту норм ЦПК дозволяє визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження у цивільному судочинстві України:

• касаційна скарга подається на судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і постанови апеляційного суду, що набрали законної сили;

• подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на думку особи, оскаржить рішення, застосуванням судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права;

• суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тільки питання права, тобто юридичний бік справи;

• при розгляді справи в касаційному порядку суд не може встановлювати та / або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в спірному судовому рішенні або відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими;

• за результатами розгляду справи касаційний суд може направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, а в певних випадках також вирішити її по суті;

• розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з дотриманням загальних принципів судочинства.