3. На що спрямований основний зміст іудейської моралі?

Іудаїзм (грец. ουδαϊσμός, євр. יהדות, «єврейська релігія»; від імені Іуди, сина біблійського патріарха Іакова) — одна з найстародавніших етнічних релігій, релігія давніх іудеїв, що проживали на території Палестини та віруючих сучасних євреїв, заснована, відповідно до Старого Заповіту, на заповітах Бога Аврааму близько 2000 до Р.Х. і поновлена заповітами Мойсея близько 1200 до Р.Х. Базується на концепті всюдисущого вічного бога, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відбиті в Торі.

Старий заповіт – частина Біблії, комплект іудейських священних книг. Ветхий заповіт іудейські богослови називають Танахом. В ньому зібрані різні релігійні твори, створені протягом 13-2 ст. до н.е. і який є священним письмом, надихнутим Ягве. Старий заповіт складається з трьох відділів: 1. П’ятикнижжя (п’ять книг Мойсея або Тора): Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення закону; 2) Пророки (Ісус Навин, книга Судей, 1 і 2 книги Самуїла, 1 і 2 книги Царів, Ісайя, Єремія, Єзекііль і 12 «малих пророків»; 3) Писання: Псалми, Притчи Соломона, книга Іова, Піснь пісень, Руфь, Плач Єремії, Екклезіаст, Есфір, Даниїл, Езра, Неємія, 1 і 2 книга Хронік. Старий завіт, який обіймає 4/5 усього тексту Біблії відомий у 2-х варіантах: Масоретський текст (Танах) написаний давньоєврейською мовою складається з 39 книг. Мова йдеться в них про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, та десять заповідей, даних людям Богом.

Археологічні розкопки у 19 та 20 ст. в Месопотамії та інших країнах Близького Сходу засвідчили, що чимало старозавітних текстів співпадають з найдавнішими ассиро-вавілонськими, єгипетськими і хетськими текстами. Наприклад, при порівнянні текстів законів Хаммурапі – шостого царя т.зв. Вавилонської династії із законами Мойсея спостерігаємо чимало загальних рис. Про близькість книги Вихід з літературою народів Давнього Сходу зазначав дослідник шумерської писемності С. Крамер. У міфі про Інанну мова йдеться про богиню, яка бажаючи помститися людині, яка образила її, перетворила всю воду країни в кров. Ця тема «кровавого моря», підкреслює Крамер, не зустрічається ніде, крім Біблії, у книгі Вихід. У тексті шумерійських табличок, в яких розповідається про героя епосу Гільгамеша, зустрічається історія потопу. Новий матеріал для вивчення Старого заповіту надали знахідки на березі Мертвого моря у середині 20 ст. У печерах Ваді-Кумран було знайдено численні рукописні твори, написані давньоєврейською мовою, які представляли фрагменти майже 600 книг.

Священною книгою іудаїзму є Талмуд (давньоєвр. - «вивчення) –багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, етичних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків: з 4 ст. до н.е. до 5 ст. н.е. Століттями зміст Талмуду передавався поколіннями в усній формі тому його називають усним законом. У письмовому вигляді він сформувався у 5 ст. н.е. Основою Талмуду була Біблія, зокрема П’ятикнижжя Мойсея, закон Мойсея або Тора. Структурними складовими Талмуда є Мішна і Гемара.

Іудаїзм виник на території Палестини на зламі 1-2 тис. до н.е. Таку назву ця релігія отримала від назви єврейського племені Іуда – найбільш численного з 12 єврейських племен і яке стало в кінці 9 ст. до н.е. панівним племенем. Витоки іудаїзму сягають задовго до часів вторгнення кочових семітських племен на територію Палестини. В їхній середі були розповсюджені анімістичні, тотемістичні, фетишистські й магічні обряди. Формування монотеїстичної релігії зайняло чималий час і мало перехідну форму –генотеїзм, що передбачало існування єдиного Бога. У єврейського народу ним став бог Ягве. Корені культу Бога Ягве – центральної постаті релігії іудаїзму уходять у допалестинську епоху. Будучи одним із божеств іудейського пантеону, культ Ягве став виходити на перше місце. Цьому могли сприяти реформи фараона Ехнатона в Єгипті. Згідно біблійній традиції, єврейський народ опинився у єгипетському полоні і з народженням Мойсея (Мойсей належав до Левитського племені) набув свого вождя, який вступив у контакт з Богом і слідуючи його настановам вивів євреїв з єгипетського полону до країни обетованної – Палестини. Роль Ягве як племінного бога особливо підвищується тоді, коли кочові єврейські племена почали наступ на землеробські області Ханаану (Палестини). Ягве виступає в цю епоху як войовничий загально ізраїльський або загально єврейський національний Бог, який знаходиться на чолі свого народу у його боротьбі проти ворогів.

Завоювання євреями Палестини змінило їхній образ життя. Вони поступово перейшли від кочового образу життя до постійного. Ці зміни торкнулися й релігії, що виявилося у поклонінні місцевим божкам – ваалам.

У 10 ст. до н.е. цар Соломон побудував в Єрусалимі розкішний храм Ягве, який в подальшому став центром культової діяльності іудаїзму. Але на початку централізації культу Ягве ще не було. Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійних свят: маццот (свято весни), шеббуот (свято збирання пшениці), суккот (свято кущів). У період, який називається «після полону» значне місце зайняла реформа царя Іосії, в основу якої було покладено п’яту книгу Мойсея – «Повторення закону». Ця книга суворо регламентувала і правову й обрядове життя євреїв, а головне вводила суворий принцип поклоніння Богу Ягве. Було розпочато справжню війну з ідолами, божками, чаклунами, заклинателями. З часом Ягве перетворився на єдиного Бога – творця світу і можновладця. Таким чином в іудаїзмі вперше в історії релігії було проголошено послідовний і принциповий монотеїзм. Тенденції до монотеїзму існували й в єгипетській, вавилонській, іранській релігіях, але ця тенденція була лише відображенням політичної централізації, влади царів.

В єврейській релігії відсутнє вчення про загробне воздаяння. Замість цього в іудаїзмі розвинулося вчення про боговибраність. Якщо євреї страждають, то в цьому вони винні самі; за порушення заповідей Бога їх чекають неприємності. В цей час відбувається сувора ізоляція євреїв від інших народів, забороняються шлюби, стосунки і т.ін.

За повелінням Ягве Мойсей накреслив на скрижалях 10 заповідей і став першим єврейським законодавцем.

1. Не буде в тебе інших богів;

2. Не роби собі кумира;

3. Не виголошуй даремно імені Бога;

4. Пам’ятай день суботній;

5. Поважай батька і матір;

6. Не вбивай;

7. Не перелюбствуй;

8. Не кради;

9. Не говори неправди;

10. Не бажай будинку ближнього твого, ні раба його, ні віслюка.

За допомогою різних чудес Мойсей зумів врятувати свій народ від загибелі ось чому він вважається батьком іудейської релігії (англ. «мозаїзм»).

Згідно Біблії, Бог Ягве через пророка Мойсея запропонував народу Ізраїля союз – «завіт», який мав два ключових положення: 1) Євреї повинні визнати Яхве єдиним Богом, творцем всього; 2) Будучи вибраним Богом, єврейський народ буде знаходитися під його особливою опікою. Ці два положення є центральними у релігійно-культовій системі іудаїзму. Орієнтуючи єврейський народ на етнічну замкненість, іудаїзм протиставляв євреїв іншим народам. Але завоювання О.Македонським Палестини, іудейська війна у 1 ст. н.е. антиримське повстання приводить до розселення євреїв по всьому світу. Ця епоха в історії іудейської релігії отримала назву епохи «діаспори». В діаспорі виникла синагогальна організація єврейських громад. Синагога (гр. «зібрання) – молитовний дім, центр суспільного життя, орган громадського самоврядування. Тут читали і тлумачили священне письмо, молилися, але не приносили жертви. У 3-2 ст. до н.е. всі книги Біблії було перекладено на грецьку мову на пропозицію єгипетського царя Птоломея 11. Не виключено, що це було зроблено для єврейського населення діаспори, яке вже не розуміло єврейської мови. В цей час виникають також секти саддукеїв (дотримання релігійних традицій), фарисеїв (демонстративна набожність), евсеїв (аскети). В ідейному змісті іудаїзму з’явилося багато нових рис, зокрема віра в прихід месії – національного вождя, який звільнить народ від пригноблювачів. У більш ранній період месіями (помазаниками) називали реальних царів. З вченням про месію була пов’язана ідея про есхатологічне вчення (вчення про кінець світу). З’являються ідеї про кінець світу, воскресіння з мертвих, загробне життя.

У 19 ст. почалася модернізація іудаїзму з метою його пристосування до нових соціально-економічних та політичних умов. Це призвело до утворення трьох різновидів іудаїзму: реформованого, консервативного та реконструктивістського. Р. іудаїзм набув поширення у 20-х рр. 20 ст. у США і є панівним серед населення Ізраїлю. Ортодокси шанують правила Талмуду, суботній день, вживають лише кошерну їжу. Поширеним в іудаїзмі є хасидизм (благочестя), що виник у 18 ст. серед євреїв Польщі та України. Крім Бога нічого не існує, слід служити Богу дотриманням релігійних заповідей, молитвами і благочестивою поведінкою. Хасидизм поширений на теренах України. На початку 1990-х рр. іудаїзм сповідували 17 млн. 400 тис. віруючих у світі; в Україні – 480 тис.