4. Види мислення (наочно-дійове, наочно-образне, абстрактно-логічне).

За формою існування виділяють такі види мислення: наочно-дійове(конкретно-дыйове), наочно-образне та абстрактне.

Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, грунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Мислення, що відбувається в ситуації сприймання конкретних об’єктів і дій з ними Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить. Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. Мислення, в змісті якого переважають образи, більш- менш узагальнені уявлення про об*єкти.В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.

На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення , яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення .В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців. Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б.Тєпловим, "...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей". Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

5. сучасні концепції інтелекту.

6. специфіка архаїчного мислення.

7. психологічні концепції мислення (асоціативна психологія, вюрцбургська школа, гештальтпсихологія, американський функціоналізм тощо).

8. психофізіологічна теорія розвитку мислення І.М.Сеченова.

9. теорія формування розумових дій П.Я.Гальперіна.

Мовлення

1. мовлення та мова;

2. функції мовлення (комунікативна та сигніфікативна, спонукальна, емоційна тощо); мозкова організація регулюючої функції мовлення;

Функції мовлення:

1. Сигнификативная (або номінативна). Це функція «називання», суть її полягає в тому, щоб давати назви, позначати об'єкти як навколишньої дійсності, так і внутрішніх процесів, властивих людині. Таким чином, взаєморозуміння в процесі людського спілкування грунтується на єдності позначення предметів і явищ як говорять, так і сприймає мову. Цим спілкування людей відрізняється від спілкування тварин, що не мають системи позначень, так само як і абстрактного мислення. Їх спілкування відбувається на рівні звукових або інших сигналів, які впливають безпосереднім чином на рефлекси.

2. Функція узагальнення. Вона полягає у виділенні істотних ознак предметів і об'єднання їх у групи, оскільки слово позначає не тільки окремий, даний предмет, але цілу групу подібних предметів і завжди є носієм їх істотних ознак. Ця функція безпосередньо пов'язана з мисленням.

3. Комунікативна функція забезпечує передачу знань, відносин, почуттів і відповідно ділиться на інформаційну, волевиявляючу і експресивну. Ця функція виступає в першу чергу як зовнішнє мовна поведінка, спрямоване на контакти з іншими людьми, або письмову мову (книги, листи і т. п.). Це відрізняє її від двох перших функцій, які мають відношення до внутрішніх психічних процесів. Інформаційна сторона проявляється у передачі знань і тісно пов'язана з функціями позначення і узагальнення. Виразна сторона мови допомагає передати почуття і ставлення мовця до предмета повідомлення. Волевиявляюча сторона спрямована на те, щоб підпорядкувати слухача задумом мовця.