
- •2.Трипільська культура. Життя, заняття та побут трипільських поселень.
- •3.Східні словяни.
- •Суспільний розвиток східних слов'ян
- •4. Утворення держави у східних словян.
- •5. Київська Русь
- •6.Феодальна роздробленість Київської Русі.
- •7.Галицько-Волинське князівство.
- •Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави
- •II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
- •Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •9.Україна у складі Речі Посполитої.
- •Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •10.Виникнення Запорозької січі.
- •Запорозька Січ
- •11.Устрій Запорозької січі.
- •12.Любленьська унія. Брестська церковна унія.
- •Люблінська унія
- •Церковне життя. Берестейська унія
- •13.Визвольна війна укр.Народу 1648-1654.
- •Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •14.Воєнні дії у період визвольної війни.
- •15.Зборівський договір 1649 і Білоцерківський договір 1651
- •16.Переяславський договір і його значення.
- •20.Знищення Гетьманщини. Запорозької січі.
- •1783 Р. В Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво. У 1785 р. Українська старшина була зрівняна в правах з російським дворянством.
- •21.Діяльність б.Хмельницького у створення укр. Держави.
- •Військова і державотворча діяльність
- •Третя антипольська коаліція
- •Створення української Козацько-Гетьманської Держави
- •Відомості сучасників про державу Богдана Хмельницького
- •22.Конституція п.Орлика.
- •Історія створення
- •Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •24. Поділ Україна на правобережну і лівобережну україну у 2 половині 17ст.
- •25. Україна після скасування кріпосного права.
- •26. Правобережна Україна у складі польщі та селянський рух на правобережжі.
- •30.Україна наприкінці 19 ст. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •31. Україна в дореформений період. Реформи 60-70рр.
- •32. Підйом суспільно-політичного руху на початку 19 ст.
- •33.Перша буржуазно-демократична революція 1905-1907 р на Україні. Демократичні партії.
- •35. Столипінська аграрна реформа.
- •36. Україна на початку 20 ст.
- •37. Лютнева революція.
- •38. Діяльність центральної ради та іі універсали.
- •39. Проголошення унр. 3 універсал.
- •40. Громадянська війна на україні.
- •41. Жовтнева революція 1917. Політика більшовиків на україні.
- •1919Р. Було створено близько 500 колективних господарств).
- •42. Гетьманський переворот п.Скоропадського.
- •43. Директорія і її діяльність.
- •44. Україна в роки непу. Українська срр в умовах непу.
- •45. Індустріалізація та її наслідки.
- •47. Західноукраїнські землі в 1921-1945.
- •Українські землі в складі Польщі
- •Українські землі в складі Румунії
- •Українські землі в складі Чехословаччини
- •48. Україна в роки 2-ої світової війни.
- •6 Березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію і давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України.
- •50. Визволення україни від нім.Фашистів.
- •51. Україна в перші повоєнні роки.
- •1648 P., охопивши більшу частину території та населення України,
- •54. Україна в період загострення кризи радян системи.
- •56. Гласність та лібералізація. Перебудова україни.
- •57. Основні чинники релігійного життя.
- •Відносини України з державами снд
47. Західноукраїнські землі в 1921-1945.
Українські землі в складі Польщі
З 1919 р. під польською окупацією опинилися 125,7 тис. км2 земель Східної Галичини та Західної Волині, що становило майже третину усієї площі тодішньої Польської держави. Відповідно до даних перепису 1931 p., на цій території проживало 8,9 млн. осіб, в тому числі 5,6 млн. українців та 2,2 млн. поляків. Все це стало для Польщі не тільки новим джерелом сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту, воно зумовило появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в країні.
Офіційна польська політика в українському питанні пройшла у своєму розвитку кілька етапів.
І етап — «невизначеності» (1919—1923). Суть невизначеності полягала в тому, що з погляду міжнародного права і держав Антанти, влада Польщі над Західною Україною вважалася спірною. Кожна із сторін намагалася відстояти свої інтереси. Польські власті йшли шляхом поступок і обіцянок. На Паризькій мирній конференції (28 червня 1919 р.) Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1921 р.) гаранту пала право українців на рідну мову в публічному житті ти навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 1 вересня 1922 р. надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. І хоча всі ці закони, гарантії і права так і залишилися на папері, все ж вони стали вагомими аргументами під час остаточного вирішення долі західноукраїнських земель радою послів великих держав.
II етап — «тиску» (1923—1926). У цей період при владі в Польщі перебували народові демократи (ендеки), які в українському питанні відстоювали «інкорпораційну» програму. Суть цієї програми полягала в тому, щоб окупувати західні землі України, Білорусії і Литви, домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а потім шляхом примусової асиміляції поневолених народів створити однонаціональну польську державу.
III етап — «пошуку компромісу» (1926—1937). Прийшовши до влади, Ю. Пілсудський виношує плани відновлення Польщі «від моря до моря». Підготовка до широкомасштабних зовнішніх акцій вимагала стабілізації внутрішнього становища в країні, зокрема, на території національних меншин. Цим і пояснюється зміна акцентів офіційної політики в українському питанні. На зміну політиці тиску приходить гнучкіша політика певних поступок, пошуку компромісів (іноді імітації поступок і компромісів) з метою створення у поневоленого населення ілюзії ліквідації національного гніту. «Інкорпораційна» політика ендеків витісняється «федералістичною» програмою пілсудчиків, відомою в 20—30-х роках як доктрина польського прометеїзму. Суть нового курсу полягала в державній асиміляції національних меншин і у відмові від національної асиміляції (денаціоналізації), особливо мовної, шляхом примусу. Для здійснення цієї програми при міністерстві внутрішніх справ 1926 р. створюється спеціальний відділ національностей; у березні 1934 р. при Президії Ради міністрів Польщі почали діяти Національний комітет і Бюро національної політики.