
- •2)Культура у системі суспільних відносин, її функції
- •3)Культура як спосіб буття людини. Поняття антропосоциогінезу
- •4)Світова культура як синтез національних, регіональних, локальних культур
- •5)Поняття культурного регіону. Сучасна регіональна типологія культури
- •6)Історична періодизація та типологія культурного процесу. Поняття культурної епохи
- •7)Діалектика загальнолюдського та національного в культурі. Проблема культорної ідентфікації
- •8)Культура й особистість. Елементи внутрішньої культуриособистості (світогляд, професійна культура, моральна, політична, естетична та культура побуту)
- •9)Синкретизм як найважливіша характеристика первісної культури
- •10)Неолітичнареволюція та її значення для подальшого розвитку культури людства. Трипільська культура на тер-ї україни
- •11)Традиціоналізм як тип культури. Загальні риси розвитку культур стародавнього сходу
- •12)Культури кочовиків на тер-ї україни:кіммерийці, сармати, скіфи
- •13)Досягнення культури доби античної класики
- •14)Значення культури стародавньої греції та риму для формування європейської культури
- •15)Загальна характеристика культури візантії. Вплив візантійської культури на формування культури слов’янських народів та київської русі
- •16)Загальна характеристика середньовічної культури
- •21)Північне відродження, його діячі та здобутки художньої культури
- •22)Реформація, її місце і значення для духовної культури західної цивілізациї
- •23)Соціально-політичні обставини становлення української національної свідомості
- •24)Діяльність і значення братств для розвитку української культури 16-17 ст.
- •25)Внесок у культуру ренесансної європи вихідців з україни
- •26)Гуманістичні та реформаційні ідеї в культурі україни 16-першої половини 17 ст.(на прикладі острозького культурного осередку)
- •27)Місце і значення літературно-філософської полеміки в українській культурі 17 ст.
- •28)Промислова революція і розвиток науки як чинник формування новоєвропейської культури
- •30)Художні напрями та стилі європейської культури 17-18 ст.
- •31)Просвітництво на терені української культури др.Половини 17-18ст.: ідеологія,діячі,осередки
- •32)Вплив київського культурного центру на слов’янсько православний світ 17-18ст. Та його роль у росповссюдженні просвітницьких ідей
- •33)Самобутність культури українського бароко
- •34)Українська та російська культури доби освіченого абсолютизму проблема взаємодії
- •35)Дворянський етап українського нац-культурного відродження кінця 18-першої третини 19ст.;діячі та здобутки
- •36)Головні ознаки й тенденції розвитку європейської культури 19ст.
- •37)Художні напрями та стилі європейської культури 19ст.
- •Скульптура
- •38)Соціально-політичні обставини розвитку російської культури першої половини 19ст. Як чинники становлення дворянського етапу українського національно-культурного відродження
- •39)Слов’янофільство як духовно-культурне явище 19ст., його зв’язок з романтизмом у європі
- •40)Українська національна ідея, її фундатори та розробка у др.Чверті 19ст.
- •41)Значення творчості та діяльності т.Г.Шевченка для розвитку української культури
- •42)Освітянський процес в україні 19ст. Та значення університетських центрів для формування національної інтелігенції
- •43)Розквіт демократичної культури в росії др. Половини 19ст., її місце в скарбниці світової культури
- •44)Критичний реалізм як провідний напрям європейської художної культури др. Половини 19ст.Реалістична література росії та україни 19ст.
- •45)Національно-демократичне спрямування духовної культури українського суспільства та процес нац-культ відродження др. Половини 19-початку 20ст.; його діячі
- •46)Українська культура в галичині: діячі, осередки, значення
- •47)Українське образотворче та театральне мистецтво др. Половини 19ст.
- •48)Символізм як явище духовної культури останньої третини 19ст.-початку 20ст., його нац особливості на прикладі укр літератури
- •49)Модернізм як ідеологія кризи суспільної свідомості та культури кінця 19-першої половини 20ст.
- •50)Проблема масової клуьтури у 20ст. Соціокультурні передумови виникнення тоталітаризму і фашизму у 20ст.
- •51)Дегуманізація культури техногенної цивілізації др. Половини 20ст.
- •52)Постмодернізм та егалітаризм як характеристики духовної культури др. Половини 20ст.
- •53)Глобальні проблеми цивілізації та культури др. Половини 20ст.
- •54)Молодіжна контр-культура 60х років 20ст.
- •55)Політика міжнародних організацій у справах культури
- •56)Пореволюційна українська культура та політика українізації 20-30х років:ідеї, діячі, наслідки
- •58)Культура в авторитарній державі: 60-80 роки в срср.Місце й значення діяльності шістдесятників у розвитку української культури
- •59)Українська культура в межах радянської багатонаціональної культури: проблеми і досягнення
- •60)Умови й особливості розвитку укр культури в незалежній державі
48)Символізм як явище духовної культури останньої третини 19ст.-початку 20ст., його нац особливості на прикладі укр літератури
Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.
Під впливом европейського (й у великій мірі російського) символізму, як реакція проти літератури народницького реалізму, розвинулася модерна українська поезія поч. ХХ ст. Елементи і впливи символізму помітні у творчості Миколи Вороного, Миколи Філянського, Грицька Чупринки, у драматичних творах Олександра Олеся, в поезії поетів галицької «Молодої Музи», Василя Пачовського, Петра Карманського, прозаїка Михайла Яцкова. У літературній критиці ідеї символізму репрезентували Микола Євшан (Федюшка), Микола Сріблянський (Шаповал). Впливи символізму позначилися також і в ділянці перекладу (переклади з Ґергарта Гавптмана, Генріка Ібсена, Леоніда Андреєва та ін.).
Український символізм оформився організаційно вже після того, як з кінця 1910-их pp. закінчився період активізації російського символізму. Початки українського символізму пов'язані з ранньою творчістю Павла Тичини (1914-1917), Якова Савченка, Олекси Слісаренка, Дмитра Загула, Володимира Ярошенка, Клима Поліщука та ін.
Першим організаційним осередком українського символізму було створене в Києві 1918 р. з участю поетів Якова Савченка, Олекси Слісаренка, Павла Савченка, Михайля Семенка, Володимира Кобилянського і Павла Тичини, як і діячів театру Леся Курбаса й Миколи Терещенка та художника Анатоля Петрицького, угруповання «Біла Студія» (назва за франц. ж. «Revue Blanche»). Силами цієї групи був виданий того ж року «Літературно-критичний альманах» з творами названих поетів і митців і з теоретично-програмовими статтями.
Виразно символістичною мотивами й засобами була творчість Якова Савченка («Поезії», 1918), Володимира Ярошенка («Світотінь», 1918; «Луни», 1919), Дмитра Загула («На грані», 1919), Олекси Слісаренка («На березі Кастальському», 1919), Клима Поліщука («Поезії»), Антіна Павлюка («Сумна радість», 1919), Миколи Терещенка (вірші в «ЛНВ» й «Музаґеті»), Володимира Кобилянського (посмертна збірка «Мій дар», 1920).Вершинним виявом українського символізму стала збірка Павла Тичини, «Сонячні кларнети» (1918), як своєрідна й унікальна подекуди в европейському симфолізмі «музична симфонія» (Агапій Шамрай). снування символістичного угруповання обмежилося періодом 1917—1919 рр.: Михайль Семенко й Олекса Слісаренко активізувалися в українському футуризмі; інші, після останньої спроби з альманахом і групою «Ґроно», перейшли під ударами офіціозної критики на позиції «пролетарської літератури». радиції українського символізму і його мистецькі настанови продовжували у 20-их pp. на еміграції — Клим Поліщук (пронизана месіяністичними мотивами збірка «Звуколірність», 1921),Виразного й ориґінального оформлення й вияву у творчості українських поетів симвізм не набув.
У ньому перехрещувалися різні впливи, в тому числі й народницької поезії і чужих для cимволізму напрямів (футуризм і ін.). У порівнянні з европейським і російським символізмом український символізм був формально спізненим й епігонським напрямом. Характеристичною особливістю українського символізму було його усучаснення — намагання висловити з допомогою символістичних мотивів і засобів захоплене чи й заперечливе ставлення авторів до дореволюційної і революційної дійсности.