42.Основні принципи та критерії стратифікаційного аналізу

Теорію соціальної стратифікації було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902—1979), Робертом Кінгом Мертоном (нар. у 1910 p.), K. Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами. Соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він сповідує такі основні принципи:

— обов'язковість дослідження всіх верств суспільства;

— застосування при їх порівнянні єдиного критерію;

— достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.Ідея провідної ролі не пролетаріату, а середнього класу знайшла місце в теорії соціальної стратифікації, поширеній у західній со­ціології ХХ ст. і підданій нищівній критиці радянськими вченими за часів існування СРСР. З чого ж складається ця теорія, які основні її положення?

Перш за все звернемося до самого терміну. Стратифікація (з лати­н. мови – stratum – шар, faceze – робити) – поняття, що позначає структуру суспільства і систему ознак со­ціальної нерівності. Отже, під соціаль­ною стратифікацією треба розуміти саме структурування нерівності між соціальними спільнотами, групами людей, індивідами. Кожне суспільство складається з ряду страт населення, розташованих ієрархічно у вертикалі. Таким чином вертикальна структура суспільства нагадує собою «слоє­ний» пиріг. Таке розташування або поділ суспільства на страти зовсім не заперечує існування класів. Страти, як правило, групуються у три класи: нижчий клас, середній і вищий. Кожен з цих трьох класів має певну кількість страт, причому вона у різних суспільствах може бу­ти різною. Різним може бути і кількісне співвідношення представників цих класів.

Вчені висувають досить різні критерії, за якими виді­ляються ці страти. Для американської соціології, наприклад, звичайними критерія­ми соціальної стратифікації виступають рівень доходу, освіти, види занять (за М. Тьоміним). Л. Уорнер опитав людей за чотирма параметрами: дохід, престиж, освіта, етнічна приналежність і стратифікував америка­нське суспільство на 6 страт. Б. Бербер вказує на 6 вимірів соці­альної стратифікації:

– престиж, професія;

– ступінь влади і могутності;

– дохід або багатство;

– освіта або знання;

– релігійна або ритуальна чистота;

– положення родичів.

А Р. Дарендорф через поняття авторитет ділить сус­пільства на дві частини: ті, що управляють (а вони – на вла­сників і невласників-менеджментів), і ті, ким управляють (робоча ари­стократія і некваліфіковані робітники).

46.Основні канали соціальної мобільності

На сьогоднішній день проблема соціальної мобільності дуже актуальна, тому що ми маємо можливість щодня спостерігати за процесами переходу з одного соціального шару в іншій, змінами соціального простору індивіда, ми щодня стикаємося з каналами та ліфтами соціальної мобільності, проходимо через них, змінюємо своє соціальне становище.

На мій погляд, сьогодні найважливішим, чільним каналом соціальної мобільності, на жаль, є гроші та матеріальні цінності. Ми живемо за принципом «у кого власність, у того і влада», тобто за допомогою грошей людина може добитися майже будь-якого соціального стану. Головною метою людей стало накопичення багатства, втім, так було завжди. В ідеалі, у Питирима Сорокіна, людина просувається нагору завдяки своєму таланту та здібностям. Але, на жаль, все зовсім інакше. Головну роль позичили гроші, на сьогодні вони є основним каналом вертикальної циркуляції.

У мирний час армія продовжує грати роль каналу вертикальної циркуляції, але в ці моменти роль його значно менше, ніж у воєнний час.

Другим каналом вертикальної циркуляції є церква. Але вона виконує цю функцію тільки тоді, коли зростає її соціальна значущість. «У періоди занепаду або на початку існування тієї чи іншої конфесії її роль як каналу соціальної мобільності малозначима і несуттєва. Політичні організації, починаючи з уряду і закінчуючи політичними партіями, також грають роль ліфта. Людина, що надійшов на посаду чи став службовцям у впливового правителя, піднімається за допомогою цього ліфта, так як у багатьох країнах існує автоматичне просування осіб по службі з плином часу. Чиновник чи клерк завжди мають шанс швидкого просування, якщо їх служба виявляється більш цінною. Історично велика кількість людей, народжених у шарах прислуги, селянства чи ремісників, піднялися до помітних громадських позицій.

Політичні організації зараз грають особливо важливу роль. Багато функцій, які раніше належали церкві, уряду й іншим соціальним організаціям, беруть на себе політичні партії. Переважна більшість політичних лідерів, правителів, державних діячів, сенаторів та інших посадових осіб сучасних країн досягли своїх позицій по каналу політичних партій. Особливо це відноситься до тих з них, хто народився в нижньому соціальному шарі. Наступним каналом є організації зі створення матеріальних цінностей. Вони завжди виконували роль каналу підйому або падіння у вертикальній соціальній площині. Вже у багатьох первісних племен лідерами ставали ті, хто був багатий. Накопичення багатств призводило до соціального просуванню людей. Такою була ситуація серед дописемних племен. Така вона і в наш час.

Одночасно із зростанням ролі грошей у середньовічній Європі люди простого походження, але які "робили гроші», почали підніматися по соціальних сходах. Середній клас, і особливо процвітаючі підприємці, швидко просувався і витіснив аристократію по крові, церковну й інтелектуальну еліту. Немає необхідності говорити, що в даний час накопичення багатств - один з найбільш простих і дієвих способів соціального просування.

Серед інших каналів вертикальної циркуляції можна згадати сім'ю і шлюб (особливо з представником іншого соціального статусу). Такий шлюб зазвичай приводить одного з партнерів або до соціального просування, або до соціальної деградації. Таким чином деякі люди зробили собі кар'єру, інші ж - зруйнували її. Крім цих каналів, без сумніву, існує безліч інших, але вони менш значущі. Ніж всі попередні.

У всі періоди кожний їх вищезазначених інститутів грав у тій чи іншій мірі важливу для певного суспільства і в конкретний момент історії роль.

Змінюючи свою форму і масштаби, канали вертикальної циркуляції існують у будь-якому стратифікованому суспільстві, і вони настільки ж необхідні йому, як судини для кровообігу людському організму.