3. Показник відносної масовості початкової освіти – збільшення тиражів навчальних посібників.

Так, букварі, які видавались друкарнею Львівського братства, виходили в XVII ст. тиражами від 600 до 2 тис. примірників, а на початку XVIII ст.- по 6-7 тис. примірників.

Найбільшим видавничим центром залишалась друкарня Києво – Печерської лаври. Крім богослужбових текстів і молитовників, вона випускала твори тогочасних українських письменників. Чи не найпопулярнішою українською друкованою книжкою став збірник проповідей Йоаникія Галятовського “Ключ разумєнія”. Літературною майстерністю вирізнялись також книги проповідей Антонія Радивиловського “Огородок Марії Богородиці” і “Вінець Христов”. Найцікавішими київськими виданнями були “Житія святих” Дмитра Туптала, згодом єпископа Ростовського, а також “Іфіку ієрополітико” – ілюстроване гравюрами видання з поясненням етичних норм і принципів.

Друкарня чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря випустила у світ проповіді й вірші Лазаря Барановича, ряд творів Іоана Максимовича та інші.

З 20-х років XVIII ст. російський уряд поставив над Київською і Чернігівською друкарнями суворий цензурний контроль синоду. Дозволялося лише передруковувати старі церковні книги, та й те за умови не відрізнятися від російських видань ні змістом, ні мовою.

З Чернігова неохоче надсилали видання на цензуру. В 1724р. тут було проведено перевірку друкарні, після чого книгодрукування надовго затихло. Укази про цензуру книг, виданих в Україні, засвідчили не тільки перехід уряду до цілеспрямованої політики русифікації, але й свідоме прагнення перетворити Україну в провінцію, придушити неконтрольовану культурну творчість. З того часу друкарні могли займатись лише розмноженням церковнослов”янських літургічних текстів. Навіть відмінності у наголошуванні слів вважались злочином і суворо каралися. В 1745р. такий впливовий церковний діяч, як префект Києво – Могилянської академії Мануїл Козачинський, не зміг опублікувати своїх творів у Києві : його п”єса “Благоутробіє Марка Аврелія” і трактат “Філософія Арістотелева” вийшли у Львові шрифтами друкарень Єзуїтської академії та Ставропігійського братсва. Книги київських авторів іноземними мовами друкувались у Вроцлаві. В друкарнях Польщі друкувались твори Ф. Прокоповича, С.Яворського, учбові посібники Київської академії.

Погіршились умови діяльності видавців і на західноукраїнських землях, хоча цензурний контроль тут стосувався лише змісту, а не мови.

Львівська братська друкарня випускала переважно старі богословські книги. З 30-х років XVIII ст. відновила роботу Унівська друкарня і почала свою діяльність Почаївська. Вони друкували не тільки релігійні тексти, але й світські книги : підручник “Політика світська”, посібник Ленкевича “Книжиця для господарювання…”, а також переклади творів Ціцерона, Саллюстія, підручник фізики Шашкевича, латинською мовою – курс риторики.

Чимало книжок польською і латинською мовами видали друкарні Львівського єзуїтського колегіуму і Бердичевського кармелітського монастиря.

Почаївська друкарня за перших 70 років випустила 228 видань. Але в другій половині XVIII ст. Києво-Печерська і Почаївська книгодрукарні могли видавати 5-6 друків на рік. У Львові за півстоліття з”явилося 15 видань, а Чернігівська друкарня зазнавала постійних репресій. З 1766р. Київській друкарні було наказано випускати й продавати тільки ті книги, які виходили у московській друкарні за погодженням із синодом.