
- •Питання 1. Поняття, сутність лідерства та влади. Теорії лідерства. Лідер і керівник: розмежування понять. Типи лідерства
- •Питання 2. Формування якостей керівника. Портрет якостей ефективного керівника.
- •3.Стилі керівництва. Причини неуспішного керівництва.
- •Питання 4. Труднощі "керівника-початківця".
Питання 1. Поняття, сутність лідерства та влади. Теорії лідерства. Лідер і керівник: розмежування понять. Типи лідерства
Лідерство – це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку всіх членів колективу.
Лідерство – провідне положення окремої особистості чи соціальної групи, зумовлене більш ефективними результатами діяльності.
Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію.
Лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і спрямування в системі міжособистісних стосунків у групі.
Лідерство – це питання сили впливу, що залежить від співвідношення особистих якостей лідера з якостями тих, на кого він хоче вплинути.
В основі процесу лідерства лежить здатність лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття захоплення і любові.
Невід'ємною властивістю лідера є наявність послідовників.
Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних але взаємопов'язаних понять:
Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.
Політичне панування, політичний устрій.
Керівні державні органи, уряд чи особи що мають владні повноваження.
В англійській мові влада (power) означає не лише владу, але й силу, енергію і навіть електричний струм. Для англомовних дослідників цілком природним є розгляд влади саме як сили, дії, поштовху.
Влада:
є певним типом поведінки, заснованим на можливості зміни поведінки інших людей;
спосіб самоорганізації людської спільноти, заснований на розподілі функцій управління і виконання;
це досягнення певних цілей, отримання запланованих результатів;
особливі стосунки між керівником і підлеглим в управлінні, де влада розглядається як безособова властивість будь-якої соціальної системи;
впливу одних на інших
Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей.
Цицерон установив таке розрізнення: «Potestas in populo, auctoritas in senatu» («Влада — в народу, владні повноваження — в сенату»); слід зазначити, що поняття влади римляни старанно відмежовували від інших понять, таких як владні повноваження, примус, сила і насильство.
Теорії лідерства:
Теорія "соціального обміну" Дж. Хоманса. Згідно теорії, соціальні відносини – це постійний процес обміну. Чим значуща цінність внеску індивіда в загальні результати, тим вищий його груповий статус (визнання лідерства), який виступає як своєрідна винагорода зі сторони групи.
Теорія людських ролей (Р.Бейлс) розглядає ролі "професіонала" лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально-емоційного фахівця", який вирішує проблеми людських стосунків.
Харизматична концепція – лідерство послане окремими видатними особами як деяка благодать ("харизма"). Приклади такого лідерства – Наполеон, Лінкольн, Уїнстон Черчіль.
Харизма (грец. – милість, божий дар, благодать) – це наділення особистості властивостями, що викликають поклоніння перед нею і беззаперечну віру в її можливості.
Характеристики харизматичних особистостей: показна зовнішність, добрі риторичні здібності, незалежність характеру, гідна і впевнена манера триматися.
У реальному житті харизматичність лідера викликає добровільне визнання його винятковості, що зумовлює безперечне підкорення, наслідування його дій і поведінки в цілому.
Теорії лідерства:
4.Прибічники інтерактивної теорії вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісних стосунків.
5. Синтетична (або комплексна) теорія розглядає лідерство як процес організації міжособистісних стосунків у групі, а феномен лідерства розглядається в контексті спільної групової діяльності.
6. Ситуативна теорія. Цей підхід є загальновизнаним. Він визначає лідерство як продукт ситуації. Вимоги ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвитку.
Психоаналітики виділили десять типів лідерства:
“Соверен”
“Вожак”
“Тиран”
“Організатор”
“Спокусник”
“Герой”
“Дурний приклад”
“Кумир”
“Вигнанець”
“Козел-відбувайло”)
Виділяють такі розбіжності між лідером і керівником:
керівник звичайно призначається офіційно, а лідер висувається стихійно;
керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер може їх не мати;
керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;
керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрішньо-груповими стосунками;
керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;
висунення лідера в більшій мірі залежить від настрою групи, в той час як керівництво – явище стабільне;
сфері дій лідера – в основному мала група; поле діяльності керівника ширше, оскільки він представляє трудовий колектив в більш широкій соціальній системі.
У західній науці виокремлюють такі відмінні ознаки лідерів і керівників:
керівник — високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, а лідер здебільшого не намагається зберегти систему, може нехтувати правилами управлінської ієрархії;
керівники добре розуміють особливості системи з її правилами і процедурами, які вони розробляють у будь-якій формі (формальній і неформальній) і забезпечують їх застосування в стандартній системі. Лідер вважає, що простота — головний принцип успіхів;
керівники є прихильниками кількісних, а не якісних показників, їхня увага сконцентрована переважно на короткочасних досягненнях. Лідери часто не передбачувані, винахідливі;
керівник шукає сумлінних виконавців, а лідер — однодумців;
керівники не вибачають помилок ні собі, ні іншим, а лідери переважно визнають свої помилки і не бояться відкрито вживати необхідних заходів для їх виправлення;
керівники вважають, що підлеглі навіть з високою компетенцією неспроможні виконувати роботу без контролю і вказівок зверху. В основі роботи лідера — принцип рівності;
керівники намагаються створити собі позитивний імідж, хоча це не можливо через конфліктну природу відносин між керівником і підлеглими. Лідери цінують повагу колег, наділені репутацією людини з високою етикою, з повагою ставляться до працівників, захищають їх інтереси.
Типи лідерів (Л.І.Уманський):
лідер-організатор,
лідер-ініціатор,
лідер-умілець,
лідер-емоційного протягування.
Особистісні риси лідера: впевненість у собі; енергійність; творчий підхід до справ; здатність розуміти і впливати на людей; управлінські здібності; чесність; емоційна стійкість.
Можливі ситуації:
Лідер і керівник – різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії (не в одному "запрягу"). Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.
Лідер і керівник – різні особи, які на основі самоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний "дух" змагання і суперництва. Якщо група виконуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером і керівником, то висловлюючись фігурально, "цей корабель не затоне, а плистиме вперед".
Лідер і керівник – одна і та сама особа. В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.