Склад осіб, які вчинили злочини в організованих злочинних групах в україні 2000 року за ступенем співучасті

Ступінь співучасті	Кількість осіб		Частка осіб, % до підсумку
	1998	2000		1998	2000
Організатор Підмовник Виконавець Пособник	1148 31 3447 210	961 19 2935 161		23,6 0,5 72,0 3,9	23,7 0,6 71,3 4,3
Разом	4836	4076		100,0	100,0

Звичайно від ступеня співучасті залежить ступінь вини у скоєнні злочину і певна міра покарання відповідно до Кримінального кодексу. Найбільшу частку у складі злочинних груп становлять, природно, виконавці (72 %) та їх організатори (близько 24 %).

Структурні групування характеризують розподіл якісно однорідної сукупності правових явищ на групи за кількісними правовими ознаками. Їх метою є вивчення структури одноякісних правових явищ шляхом встановлення змін кількісного характеру. За допомогою структурних групувань у кримінально-правовій статистиці вивчається структура засуджених за віком, за кількістю судимостей, за строком покарання; структура кримінальних справ за строком розслідування або судового розгляду. Порівняння структури правових явищ у часі або у просторі дає змогу охарактеризувати структурні зрушення.

Наприклад, розподіл заарештованих за часом перебування під вартою в слідчих ізоляторах (тюрмах) характеризує табл. 4.2.

Таблиця 4.2

4. Кількість та склад осіб, взятих під варту, за терміном утримання у слідчих ізоляторах в україні за 1995 і 2000 роки

Термін утримання, місяців	Кількість осіб на кінець року		Частка осіб, % до підсумку
	1995	2000	1995	2000
До 2 Від 2 до 6 Від 6 до 9 Від 9 до 12 Від 12 до 18 Понад 18	17174 11001 2803 1115 501 280	15183 11186 2338 1219 802 625	52,2 33,5 8,5 3,4 1,5 0,9	48,4 35,7 7,4 3,9 2,6 2,0
Разом	32874	31353	100,0	100,0

Дані табл. 4.2 засвідчують незмінність структури осіб, взятих під варту за терміном утримання в СІЗО і тюрмах, бо близько половини їх утримувалось під вартою до 2 місяців і ще близько третини — від 2 до 6 місяців, а це становить приблизно 85 % усіх заарештованих. Але у структурі осіб за 5 років відбулися певні структурні зрушення в напрямку збільшення частки осіб з довшим терміном перебування під вартою, тобто від 9 і більше місяців, частка яких 2000 року зросла на 2,5 процентних пункти.

Аналітичні групування застосовуються для встановлення зв’язку і взаємозалежності між правовими явищами і характерними для них ознаками, які пов’язані між собою. Взаємозв’язані правові ознаки поділяються на факторні і результативні. Факторні правові ознаки характеризують причини, мотиви або умови вчинення правопорушень, а результативні — їх наслідки. Зв’язок між ними виявляється в тому, що зміна значень факторної ознаки спричиняє відповідну зміну результативної правової ознаки. Наприклад, вплив вживання алкогольних напоїв на рівень злочинності, вплив стажу роботи водієм на кількість автотранспортних пригод; вплив сімейно-побутових умов на кількість житлових або сімейних спорів; вплив рівня безробіття населення на рівень злочинності і т. ін.

За кількістю групувальних ознак групування поділяються на прості і складні. Розподіл правових явищ на групи за однією правовою ознакою називається простим, а за двома і більше ознаками, взятими в комбінації, — складним, або комбінаційним. Прикладом складного групування може бути розподіл злочинів за розділами і статтями Кримінального кодексу.

За характером групувального матеріалу групування може бути первинним або вторинним. Утворення груп за істотними правовими ознаками на основі даних статистичного спостереження називається первинним. Якщо нові групи утворюються за попередньо утвореними групами на основі первинного групування, воно називається вторинним. Вторинне групування — це по суті перегрупування на основі первинних групувань. Потреба у перегрупуванні виникає, коли необхідно порівняти структурні відмінності двох групувань. Перегрупування здійснюється двома методами: 1) об’єднанням інтервалів; 2) розподілом інтервалів. Якщо межі інтервалів первинного і вторинного групування збігаються, їхні частоти або частки підсумовуються. Коли інтервали необхідно розподіляти, то їхні частоти або частки поділяються пропорційно до поділу ширини інтервалу.

4.3. Основні питання методології статистичних групувань

до найважливіших методологічних питань теорії групувань належать вибір істотних групувальних ознак; визначення кількості та означення груп, на які буде поділено сукупність правових явищ; установлення інтервалів групування.

Провідним питанням методу групувань є правильний вибір групувальних ознак, від якого залежать наслідки статистичного дослідження правових явищ. Тому у виборі істотних групувальних ознак слід керуватися якісним, змістовним аналізом особливостей правових явищ.

Статистична наука виробила такі головні правила обґрунтування вибору групувальних правових ознак:

• на основі проникнення в сутність правового явища, його природи і законів розвитку; в основу групування слід покласти найістотніші правові ознаки, які відповідають завданням дослідження цього явища;

• істотні групувальні ознаки мають добиратися з урахуванням конкретних особливостей правових явищ;

• для всебічної характеристики складних правових явищ доцільно використовувати систему правових ознак.

Усі групувальні правові ознаки поділяються на якісні (атрибутивні) і кількісні (варіаційні). Значення якісних групувальних ознак подаються словами, а кількісних — числами. Атрибутивні ознаки характеризують певні властивості, якості правових явищ. Наприклад, стать, освіта, національність, соціальний, сімейний стан злочинця, місце скоєння злочину, об’єкт посягань і т. п. Різновидом атрибутивних ознак є альтернативні, коли один різновид правової ознаки виключає інший. Наприклад, рецидив злочину (або злочин скоєно вперше, або повторно), місце злочину (або в місті, або в сільській місцевості).

Кількісні групувальні ознаки можуть бути дискретними і неперервними. Дискретні ознаки виражаються точно встановленими числами, наприклад кількість судимостей, кількість співучасників злочину. Неперервні групувальні ознаки набувають будь-яких значень, виражаються цілими і дробовими числами й реєструються з певною мірою точності. Наприклад, вік злочинця, сума завданих збитків, строк покарання, строк розслідування, строк судового розгляду, сума стягнення штрафу і т. ін.

Важливим питанням є також кількість груп, на які слід поділити сукупність правових явищ. Це питання вирішується залежно від виду групувальної ознаки.

У разі групування правових явищ за атрибутивними ознаками не лише кількість груп, а й самі групи визначаються кількістю різновидів групувальної правової ознаки. За альтернативною правовою ознакою встановлюється лише дві групи. Так, коли йдеться про групування неповнолітніх за видом скоєного злочину, утворюється стільки груп, скільки видів злочинів скоїли неповнолітні; у разі групування злочинів за ступенем суспільної небезпеки, утворюється, наприклад, чотири групи — злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі злочини і особливо тяжкі злочини або всього дві групи — тяжкі злочини і не тяжкі злочини; за формою вини також утворюються дві групи злочинів — навмисні і скоєні через необережність.

Групуючи правові явища за варіаційними (кількісними) ознаками, стикаються з проблемою визначення кількості груп та інтервалів групування. Якщо правова групувальна ознака дискретна, то і кількість груп, і самі групи визначаються точно встановленими числами—значеннями, яких набуває ця ознака. Якщо правова групувальна ознака неперервна, то кількість груп залежить від ступеня варіації її значень і обсягу сукупності правових явищ, а тому в кожному окремому випадку її слід обґрунтовувати.

Інтервалом групування називається різниця між найбільшим та найменшим значенням правової ознаки у групі. Інтервали бувають рівні та нерівні, відкриті та замкнені.

Рівні інтервали застосовуються, коли значення правової ознаки х змінюються рівномірно. Довжина такого інтервалу h визначається за формулою: , де х_mах, х_mіn — найбільше та найменше значення правової ознаки; m — кількість груп.

Наприклад, сума накладеного штрафу за адміністративні правопорушення на транспорті змінюється від 20 до 100 грн. При m = 4 довжина інтервалу становитиме:

Якщо значення групувальної правової ознаки змінюється нерівномірно і в широких межах, то застосовуються нерівні інтервали, які прогресивно збільшуються або прогресивно зменшуються за довжиною і переважають у правовій статистиці. Нерівні інтервали встановлюють довільно, але так, щоб вони відображали зміст правових явищ, їхній кількісний стан, який визначає перехід від однієї групи до іншої. Нерівні інтервали не повинні бути дуже широкими, щоб до них не входили несхожі правові явища. Наприклад, групуючи правопорушників за віком, слід враховувати певні якісно-вікові особливості у поєднанні з кримінально-правовими положеннями. А тому застосовуються нерівні інтервали: 1) від 14 до 16 років — малолітні правопорушники, які мають обмежену кримінальну відповідальність; 2) від 16 до 18 років — неповнолітні правопорушники, які несуть кримінальну відповідальність за будь-які кримінальні правопорушення, але щодо них є низка кримінально-процесуальних особливостей; 3) від 18 до 25 років і 4) від 25 до 30 років — молодіжна група правопорушників, щодо яких немає ніяких кримінально-процесуальних особливостей, але це кримінально найактивніша вікова група.

Таким чином, при побудові інтервалів групування необхідно добиватися, щоб в окремі групи об’єднувались схожі правові явища, а групи виходили достатньо наповненими.

Відкриті інтервали мають лише одну межу — верхню або нижню, а замкнені — обидві: і верхню, і нижню. Наприклад, наведені щойно вікові інтервали — закриті; віковий інтервал 30 років і старші — відкритий. Оскільки межі інтервалів збігаються, то віднесення граничного віку визначають слова останнього інтервалу “30 років і старші”, тобто нижня межа замкненого інтервалу включається до нього, а верхня — ні. Так само вказуються межі інтервалів будь-яких неперервних правових ознак.

4.4. Ряди розподілу правових явищ

Найпростіший прийом, застосовуваний з метою подати зібрану первинну інформацію в узагальненому вигляді, — це побудова рядів розподілу. За допомогою ряду розподілу можна охарактеризувати структуру правового явища за певною правовою ознакою.

Отже, ряд розподілу — це впорядкований поділ правових явищ на групи за істотною правовою ознакою. Будь-який ряд розподілу складається з двох елементів: варіант і частот. Варіанти — це окремі значення правової ознаки, а частоти — це числа, які показують, скільки разів ці значення повторюються. Варіанти позначаються літерою х, а частоти — f. Частоти, виражені в коефіцієнтах чи в відсотках до підсумку, називаються частками і позначаються літерою d.

СХЕМАТИЧНО РЯД РОЗПОДІЛУ ЗОБРАЖУЄТЬСЯ ТАК:

Варіанта х	Частота f	Частка d
х1 х2 х3 : хm	f1 f2 f3 : fm	d1 d2 d3 : dm
Разом	Σ f	1,0

Залежно від виду правової ознаки, за якою побудовано ряди розподілу, вони поділяються на два види: атрибутивні та варіаційні. Атрибутивним називається ряд розподілу, побудований за якісною правовою ознакою. Побудувати атрибутивний ряд розподілу досить просто. Достатньо утворити стільки груп, скільки різновидів має атрибутивна правова ознака, і підрахувати, скільки разів повторюється кожне її найменування. Можна обчислити також частки за формулою:

Прикладами атрибутивних рядів розподілу можуть бути: розподіл засуджених за статтю, родом занять, соціальною групою, видом злочину, формою вини, освітою, громадянством і т. ін. Один із таких прикладів наведено в табл. 4.3.

Таблиця 4.3