Очікуване виконання.

Це уривок з оповідання Я.Стельмаха «Про козу».

Ярослав Стельмах народився 30 листопада 1949 р. в Києві в родині відомого українського письменника Михайла Стельмаха. Твори Стельмаха відзначаються захоплюючим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв. Ї

Інші твори письменника – «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний», «Запитай колись у трав», «Привіт, Синичко».

Тип мовлення – опис.

Тема – показати, що тваринам також властиві почуття.

Основна думка – ми завжди повинні допомагати тим, хто цього потребує, навіть якщо нас про це не просять вголос.

Твори про тварин – народна казка «Коза-Дереза», байка Л.Глібова «Лебідь, Щука й Рак», «Ведмежий суд», І.Франко «Фарбований лис».

Хлопчик може допомогти козі бути вільною, або він може просто забути про тварину і жити далі своїм життям.

У бабусі (М.в), на селі (М.в), дороги (Р.в.), річки (Р.в.), бур’яном (О.в.), на місцині (М.в.), коза (Н.в.), днями (О.в.), траву (З.в.), лужок (Н.в.), зелень (З.в.), щастя (З.в.), їжі (Н.в.), уваги (Р.в.), кілочка (Р.в.), мотузкою (О.в.), погляд (З.в.), тварина (Н.в.), голову (З.в.), боком (О.в.), бадилля (Р.в.), подорожні (Н.в.), самолюбству (Д.в.), разів (Р.в.), створіння (Н.в.)

Н.в. – трава Н.в. – погляд

Р.в. – трави Р.в. – погляду

Д.в. – траві Д.в. – погляду

З.в. – траву З.в. – погляд

О.в. – травою О.в. – поглядом

М.в. – на траві М.в. – у погляді

Завдання 4.

Інформація.

У реченні іменник найчастіше виконує функцію підмета, а також додатка, іменної частини присудка, неузгодженого означення та обставини.

Прочитайте текст. З якого він твору і хто його автор? Що ви знаєте про нього знаєте? Які інші його твори ви читали? Який тип мовлення використано в уривку? Знайдіть у тексті іменники, визначте їх рід та число. Підкресліть у реченнях підмети.

В кутку перед іконами тріщить, мов жива, червона лампадка, колихаючи тихими тінями, як завісочкою, над ликами святих: то одкриє, то знову запне. На скрині блідо горить низенько прикручене світло. В кочергах, під припічком і по всіх темних закутках притаїлись, сумуючи, діди. На полу стиха тіпає колискою хлопчик Петько і в задумі дивиться поверх колиски великими темними очима.

Коля, меншенький, лежить на полу, уткнувся лицем у подушку і, плутаючись у довгій сорочці, повагом молотить у два ціпи дрібними ніжками, бубонить щось сам до себе.

Дивно в хаті – і чудно, й радісно.

Чудно, що тепер глуха ніч, а в їх горить світло і вони, малі, самі вдома; що серед ночі вмивалися вони холодною водою з крашанками, в нові сорочки повиряджались.

А радісно, що в хаті у їх – як у вінку: на столі новий килим, по стінах скрізь червоніють рушники, аж в очах од їх темно. Долівка, піч, лавки – все вимито й вимазано. Проте треба їм тихо сидіти, не пустувати: вони стережуть домівки…

(Близнець В. Дощ. Оповідання для середнього шкільного віку. – К., 1977. – с. 29)