Очікуване виконання.

Тип мовлення – опис.

Це уривок з оповідання В.Нестайко «Чарівний талісман».

Головна думка тексту – люди повинні любити і оберігати землю, на якій вони народилися.

Всеволод Нестайко - відомий український дитячий письменник. Для його творів характерно гумористичне обігравання імен та ситуацій. Інші твори письменника - «Пригоди Робінзона Кукурузо», «Таємниця трьох невідомих», «В Країні Сонячних Зайчиків», «Одиниця з обманом», «Тореадори з Васюківки».

Сонце (одн., загал.назва), Лиса гора (одн., власна назва), Гарбузяни (мн., власна назва), погляд (одн., загал.назва), село (одн., загал.назва), усмішка (одн., загал.назва), небо (одн., загал.назва), світ (одн., загал.назва), пісня (одн., загал.назва), гай (одн., загал.назва), рай (одн., загал.назва), хати (мн., загал.назва), садки (мн., загал.назва), луг (одн., загал.назва), левада (одн., загал.назва), три верби (мн., загал.назва), Голубенька (одн., власна назва), латаття (мн., загал.назва), жабуриння (мн., загал.назва), ряска (мн., загал.назва ), пейзаж (одн., загал.назва), місце (одн., загал.назва), земля (одн., загал.назва), причини (мн., загал.назва).

Власні іменники пишуться з великої літери бо індивідуалізують предмет з ряду однотипних.

Її погляд мене завжди зачаровує.

Усмішка прикрашає людину.

Завдання 3.

Інформація.

Іменники змінюються за відмінками.

називний – хто? що?

родовий – кого? чого?

давальний – кому? чому?

знахідний – кого? що?

орудний – ким? чим?

місцевий – на кому? на чому?

Прочитайте текст. Чи впізнали ви його? З якого він твору і хто його автор? Що ви знаєте про цього письменника? Які його твори ви читали раніше? Який тип мовлення використано в тексті? Яка його тема і основна думка? Які ще твори про тварин ви знаєте?Як, на вашу думку, може далі розвиватися ситуація описана в уривку? Знайдіть у тексті іменники, визначте їх відмінок. Підкреслені іменники провідміняйте.

У бабусі на селі, обіч дороги, що вела до річки, на просторій, порослій бур’яном місцині завжди паслася велика брудно-біла коза. Цілими днями вона завзято скубла траву, і якби той лужок був меншим, то давно б уже виїла на ньому всю зелень. Та, на щастя (певна річ, козине щастя), він був досить великий, і їжі їй вистачало.

Коли хто проходив мимо, вона, здавалось, не звертала на нього найменшої уваги. Але якось я озирнувся й побачив: коза стоїть біля кілочка, до якого була прив’язана довгою мотузкою, й дивиться ніби трохи зажурено мені вслід. Перейнявши мій погляд, тварина опустила голову, повернулася боком і заходилась якогось бадилля.

Мені стало ясно: вона тільки вдає, що нікого не помічає, а насправді їй, певне, прикро, бо всі подорожні бачать її, припнуту до кілка, і невідомо, що про те думають. Це повинно було дошкуляти її самолюбству. Потім я ще кілька разів проходив повз неї, різко обертався і щоразу ловив на собі сумний і незалежний погляд. То було дуже горде і, без сумніву, волелюбне створіння.

(Стельмах Я.М. Про козу. Голодний, злий і дуже небезпечний: повісті та оповідання для молод. та серед. шкільного віку. – К., 2000. – с. 67)