2.Взагалі характерними проявами «холодної війни» у 1946-1991 рр. Були:
гостре політичне та ідеологічне протистояння між комуністичною і західною ліберальною системами, що охопило практично весь світ;
створення системи військових (НАТО, ОВД, СЕАТО, СЕНТО, АНЗЮС, АНЗЮК) та економічних (ЄЕС, РЕВ, АСЕАН та ін.) союзів;
форсування гонки озброєнь і воєнних приготувань;
різкий ріст воєнних витрат;
періодично виникаючі міжнародні кризи та війни (Берлінська, Карибська, Корейська та ін.);
негласний розподіл світу на «сфери впливу» радянського і західних блоків, у середині котрих мавчазно допускалися можливі інтервенції з метою підтримання бажаного тому чи іншому блокові режиму (Угорщина – 1956 р., Чехословаччина – 1968 р., Гренада – 1980 р. і тд.);
підйом національно-визвольного руху в колоніальних і належних країнах та територіях (почасти інспірований ззовні), деколонізація цих країн, формування «третього світу», Рух неприєднання, неоколоніалізм;
створення розгалуженої мережі військових баз (у першу чергу США) на території іноземних держав;
ведення масованої «психологічної війни», ціль якої – пропаганда власної ідеології і способу життя, а також дискредитація в очах населення «ворожих» країн і «третього світу» офіційної ідеології та способу життя протилежного блоку. З цією метою створювались радіостанції, які вели мовлення на території країн «третього світу» офіційної ідеології та способу життя протилежного блоку. З цією метою створювались радіостанції, які вели мовлення на території країн «ідеологічного противника», фінансували випуск ідеологічно-направленої літератури та періодичних видань на іноземних мовах, активно використовувалося нагнітання класових, расових, національних протиріч;
скорочення економічних і гуманітарних зв’язків між державами з різними соціально-економічними системами тощо.
3.У Радянському Союзу протистояння у «холодній війні» поділяли на шість історичних етапів:
Перший – з кінця Другої світової війни до закінчення війни в Кореї (1946-1953 рр.).
Другий – від закінчення війни в Кореї (1953 р.) до Карибської кризи 1962 р.
Третій – від Карибської кризи (1962 р.) до укладення міжнародних договорів і угод до початку 70-х років (1975 р.).
Четвертний – з початку 70-х років до вводу радянський військ в Афганістан (1979 р.).
П’ятий – з 1980 до 1986 р.
Шостий – з 1986 р. до розпаду СРСР (грудень 1991 р.).
Американські джерела характеризують «холодну війну» різницями рівня напруги між США та СРСР, що складаються з шести історичних фаз:
І фаза - (1945-1947 рр.) розгортання «холодної війни»;
ІІ фаза – (1947-1949 рр.) оголошення «холодної війни»;
ІІІ фаза – (1950-1962 рр.) пік воєнного протистояння;
ІV фаза - (1963-1978 рр.) розрядка;
V фаза – (1979-1985 рр.) новий виток напруги;
VІ фаза – (1985-1989 рр.) закінчення «холодної війни».
В Україні історію «холодної війни» в основному ділять на чотири періоди:
1945-1962 рр. – початок «холодної війни»;
1962-1979 рр. – розрядка в «холодній війні»;
1979-1985 рр. – новий виток напруги у «холодній війні»;
1985-1991 рр. – закінчення «холодної війни».
4.Однією з найважливіших категорій, яка використовується при аналізі міжнародних відносин є поняття міжнародного порядку.
Дослідник С. Хоффман пропонує аналіз проблем міжнародного порядку здійснювати за такими його вимірами: горизонтальним, вертикальним та функціональним.
Горизонтальний вимір – це відносини між головними акторами міжнародних відносин.
Вертикальний вимір – це відносини між сильними та слабкими державами.
Функціональний вимір - вказує на ту роль, яку в стабілізації міжнародного життя відіграють різноманітні галузі міжнародних відносин (дипломатія, економічні обміни між державами тощо).
Спираючись на аналіз С. Хоффмана, П. Циганков аналізує основні виміри міжнародного порядку періоду ”холодної війни”. Так, горизонтальний вимір міжнародного порядку періоду ”холодної війни” характеризує наступні його особливості:
1) децентралізація насилля. Стабільність на глобальному рівні, що підтримувалася взаємним залякуванням наддержав, не виключала нестабільності на регіональному рівні;
2) фрагментація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, коли вихід із конфлікту залежав не стільки від стратегічної ядерної рівноваги, а від рівноваги сил у регіоні та внутрішніх факторів учасників конфлікту;
3) неможливість прямих військових зіткнень між наддержавами. Але їх місце зайняли ”кризи”, причиною яких стають або дії однієї з них в регіоні, що є зоною важливих інтересів (Карибська криза 1962 р.) або регіональні війни між ”третіми країнами” в стратегічно важливих для обох держав регіонах (Близькосхідна криза 1973 р.);
4) можливість переговорів між наддержави і очолюваними ними військовими блоками, з метою подолання певних розбіжностей, спільна зацікавленість міжнародного співтовариства у ліквідації загрозами ядерного конфлікту і обмеження гонки озброєнь.
Щодо вертикального виміру, то по-перше, завжди зберігалась можливість контртиску на наддержаву з боку слабшої у військовому відношенні країни;
по-друге, відбувався крах колоніальної системи та поява нових держав, суверенітет і права яких захищалися ООН і регіональними міжнародними організаціями;
по-третє; у міжнародному співтоваристві формуються і отримують швидке поширення нові моральні цінності: засудження насильства, почуття постімперської провини та ін.
Для функціонального виміру міжнародного порядку періоду ”холодної війни” характерними були:
1) висування на передній план діяльності держав та урядів на міжнародній арені економічних заходів;
2) НТР сприяла діяльності на світовій арені міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, об’єднань громадських рухів та організацій;
3) значно зросла взаємозалежність різних частин світу.
Заняття 2. Причини виникнення та характерні прояви