Іі. Референдум в Україні.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Однак, згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, крім Акту проголошення незалежності України, було прийнято й Постанову Верховної Ради УРСР "Про проголошення незалежності України", якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

Референдум, який відбувся у намічені строки, не залишив жодних сумнівів. 90,32 % громадян, які брали участь у референдумі, на питання бюлетеня відповіли: "Так, підтверджую". Позитивну відповідь дало населення всіх областей України і Криму, незалежно від їх національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, але й представники інших національностей, для яких батьківщиною є українська земля. Підсумки референдуму однозначно засвідчили прагнення народу бути повноправним господарем на власній землі, а не "молодшим братом", часткою ще однієї імперії з новітнім фасадом. Результати голосування ознаменували повноправне входження України до світового співтовариства вільних держав. Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.

Вибори першого президента.

1 Грудня 1991 р. Україна визначила першого президента своєї самостійної держави. У вітчизняній практиці посаду Президента Української рср було засновано законом від 5 липня 1991 р.

До виборчого бюлетеня по виборах Президента України було включено 6 кандидатів - В. Гриньова, Л. Кравчука, Л. Лук'яненка, Л. Табурянського, В. Чорновола, І. Юхновського. Ще один кандидат у Президенти України О. Ткаченко на останньому етапі боротьби зняв свою кандидатуру і закликав виборців голосувати за Л. Кравчука. Опозиція не спромоглася виставити єдиного кандидата: Рух висунув голову Львівської обласної Ради В. Чорновола, однак його лідери І. Драч і М. Горинь, як і Українська республіканська партія, агітували за голову УРП Л. Лук'яненка, Партія демократичного відродження України (ПДВУ) - за керівника Народної Ради в парламенті України академіка І. Юхновського та за одного з лідерів ПДВУ, народного депутата В. Гриньова.

Уже в першому турі, набравши 61,6 % голосів, переміг Голова Верховної Ради України, в недалекому минулому завідуючий ідеологічним відділом ЦК КПУ, секретар ЦК КПУ, Леонід Макарович Кравчук. Він і став першим Президентом незалежної України (1991 -1994).

Ііі. Загальні положення про політичні партії.

Політична партія - об'єднання громадян, прихильників певної загально­національної програми суспільного розвитку. Право громадян на свободу об'єд­нання в політичні партії є їхнім невід'ємним правом і гарантується Конституцією України. Обмеження цього права допускається виключно в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи за ознаками раси, кольору шкіри, статі або національної належності.

Політичні партії мають свою програму. Програма є викладом цілей та завдань партії, а також шляхів їх досягнення. Партія може мати власну символіку, до якої належить партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Політичні партії України не можуть укладати угоди, які ставлять їх в підпорядковане або залежне положення до будь-якої іноземної організації чи політичної партії.

Необхідною умовою становлення демократичної правової держави є багатопартійність. Вона дає можливість повніше враховувати інтереси всіх громадян у державній політиці і сприяє стабільному і динамічному розвитку суспільства.

До головних причин, що призвели до багатопартійності в Україні, можна віднести:

• розширення демократизації суспільного життя, гласність;

• історичне коріння багатопартійності в Україні;

• виникнення й розвиток в Україні дисидентства;

• нездатність КПРС продовжувати виконання керівної ролі усього суспільства, яку вона собі привласнила.

Правову основу для формування багатопартійності заклав позачерговий 3-й з'їзд народних депутатів СРСР (березень 1990 р.), що вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши, зокрема, й шосту статтю про керівну і спрямовуючу роль КПРС - ядро в політичній системі радянського суспільства. У жовтні 1990 р. було прийнято закон СРСР "Про громадські об'єднання". У Конституції України 1996 р. зазначено: "Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена".

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і Законами України (ст. 15). Свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації гарантована громадянам нашої держави ст. 36 Конституції України.