3.Метод правового регулювання:

а)це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами та державою;

б)метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання;

в)кримінально-правовий метод застосовується лише в тому випадку, коли:

-вчинене діяння є суспільно небезпечним, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину;

-особа, яка вчинила це діяння, була в стані осудності, досягла на час його вчинення встановленного законом віку і підлягає покаранню.

4.Основні завдання (функції) кримінального права:

а)охоронна, вона здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити;

б) захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства;

в) завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань через регулювання кримінально-правових відносин, що виникли під час вчинення злочину, і застосування відповідного покарання до особи, яка вчинила його.

5.Принципи кримінального права – це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві.Розрізняють два види принципів:

а) загальноправові, притаманні всім галузям права: принцип суверенітету і незалежності України; принцип цілісності та недоторканності її території; принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову; принцип верховенства права (закону); принцип рівності громадян перед законом; принцип законності; принцип гуманізму; принцип справедливості;

б)спеціальні принципи кримінального права: принцип законності та гуманізму; принцип особистої відповідальності за наявності вини; принцип невідтворності кримінальної відповідальності; принцип гуманізму; принцип економії кримінальної репресії.

Принцип вини, принцип законності, принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип гуманізму

Гуманізм – це, в першу чергу моралістична позиція, яка виражається у визнанні цінності людини як особистості, поваги до її гідності основних прав, свобод та законних інтересів. Визначення гуманістичних ідей для національної правової системи не викликає сумніву. Вони лежать в основі суспільних відносин, що регулюються і охороняються правом, впливають на методи правового регулювання, визначають положення учасників правових зв’язків.

сутність принципу гуманізму полягає у визнанні людини, її прав і свобод та законних інтересів найвищою соціальною цінністю для держави. Дане положення ставить вимогу перед кримінальним законодавством, по-перше, своїми кримінально-правовими санкціями не покарати злочинця, а захистити та поновити права та інтереси громадян, що були порушені в наслідок його злочинного посягання, а, по-друге, застосовуючи до особи, винної у скоєнні злочину, заходи державного примусу, воно повинно переслідувати мету перевиховання злочинця, вироблення у його свідомості позитивних суспільно корисних установок, включення його у суспільство як повноцінну особистість, яка поважає і виконує нормативні приписи даного суспільства. З метою позитивного впливу на винного до нього повинен застосовуватися мінімально необхідний захід кримінально-правового впливу.

Організатор, підмовник, посібник також несуть кримінальну відповідальність лише за діяння, які вчинені ними особисто. Однак, в силу того, що злочин було вчинено спільно з виконавцем, то такого роду вчинені ними особисті діяння оцінюються не тільки самі по собі, але й с точки зору їх вкладу в спільну злочинну діяльність. Саме тому кримінальний закон (ст. 17) передбачає, при призначенні покарання співучасникам поряд з іншими обставинами враховуються ступінь і характер участі кожного співучасника в вчиненому злочині. У відповідності до даного принципу співучасник не несе відповідальність за ті дії виконавця, які не охоплювалися його умислом та були для нього ексцесом виконавця[52].

Принцип вини

о кримінальної відповідальності і покаранню може бути притягнута особа, яка вчинила винне (суспільне або з необережності) суспільно-небезпечне діяння, визначене кримінальним законом як злочин. Отже принцип винної відповідальності можна визначити наступним чином: особа несе суспільно небезпечні наслідки, які настали в результаті їх вчинення та по відношенню до яких встановлена вина (умисел чи необережність).

Принцип вини передбачає нерозривний зв’язок суб’єктивних і об’єктивних ознак злочину. З одного боку, особа може нести кримінальну відповідальність лише за ті свої бажання і наміри, які реально втілилися в суспільно небезпечних діяннях. З іншого боку, ніякі шкідливі для суспільства діяння та їх наслідки не можуть слугувати підставою кримінальної відповідальності, якщо вони не визначалися психічним ставленням особи (у формі умислу або необережності). Дане положення лягло в основу кримінально-правового принципу суб’єктивної осудності, згідно з яким крім вини, яка вимагає усвідомлення винною особою всіх ознак складу злочину.