1. Здатність до збереження індивідуального існуванняза рахунок самоорганізації.

Це, перш за все, самопоновлен-ня, що пов'язано із постійним обміном із навколишнім се­редовищем речовиною, енергією та інформацією.

Організм людини — це відкрита система, яка підтри­мує свою упорядкованість, якщо вступає в протиріччя з другим законом термодинаміки. Упорядкованість про­являється гомеостазом. Безперервність обміну із сере­довищем забезпечує динамічну стійкість системи, тобто її збереження в часі. Саме порушення цього процесу в динаміці викликає захворювання.

Самоорганізація забезпечується також саморегуля­цією. Вона Грунтується на взаємоспрямованості інфор­мації між елементами. Особлива роль при цьому нале­жить зворотним зв'язкам, які можуть бути негативни­ми (гальмівними) і позитивними (збуджуючими). Як правило, малої сили зворотні зв'язки є позитивними, а великої — негативними. Прикладами таких процесів у центральній нервовій системі є індукція (або наведення, коли гальмування клітин в одних нервових центрах вик­ликає збудження у інших), іррадіація (або випроміню­вання, коли гальмування або збудження розповсюд­жується від одних нервових центрів на інші), домінанта (або пануючий, коли тимчасово пануючий центр збуд­ження в центральній нервовій системі здатний гальму­вати роботу інших).

Організація регуляції за принципом контуру (прямих і зворотних зв'язків) та принципом дозозалежності ре­гуляторних ефектів (від різної сили зворотних стимулів) лежать в основі саморегуляції та самопоновлення людсь­кого організму.

Третім проявом самоорганізації є самовідновлення — регенерація та наявність паралельних регуляторних

впливів, які забезпечують компенсацію та надійність біосистеми.

2. Здатність до саморозвитку (онтогенезу) відбуваєть­ся на основі позитивних зв'язків, асиметрії простору живих систем (правизна та лівизна). Оскільки простір і час взаємопов'язані, то і час життя є асиметричним та рухається лише в одному напрямку. Ця універсальна властивість організму проявляється закономірністю в старінні та смерті.

При розвитку організму через генетичний апарат одна генетична програма змінює іншу за принципом лан­цюгових зв'язків. Велике значення асиметрії передба­чав В.І. Вернадський.

3. Самовідтворення. Саме В.І. Вернадський підкрес­ лював дві головні властивості живого: асиметрію просто­ру й часу та колосальну енергію розмноження. Останню називають квінтесенцією життя (А. Ленінджер, 1976). При цьому генетичним шляхом передається інформація наступним поколінням.

Здатність одночасно реалізувати всі вищенаведені якості визначає феномен біологічного життя. Деякі з них, наприклад, відкритість, здатність до самовіднов-лення, саморегуляції й саморозвитку, властиві й психі­чному рівню. Але вони ще недостатньо вивчені.

Біологічна суть людини пов'язує її з тваринним світом, але свою еволюцію людина звершує перш за все у психічній сфері, розширюючи свідомість, освоюючи її нові рівні.

Уся психічна сфера людини поділяється на усвідом­лену (свідомість) — 10% та неусвідомлену (підсві­домість, надсвідомість) — 90%. Саме еволюція психіч­ної сфери передбачає збільшення частини свідомого та розширення вищого рівня свідомості.

Біологічне поле людини (біополе)

Разом із біологічним тілом у людини є біополе, яке можливо зареєструвати (електроенцефалограма, елект­рокардіограма тощо). Людина знаходиться в течії інфор­мації та енергії,,споживає їх, трансформує й випромінює у вигляді хвиль. Біополе утворюється завдяки об'єднан­ню всіх хвиль, які випромінює організм.

Жива людина — це своєрідний коливальний контур.

Найбільш активні генератори енергії — мозок, сер­це, м'язи.

Біополе має хвильову природу. Його не можна ото­тожнювати з відомими фізичними полями тіл неживої природи (електромагнітним, гравітаційним, слабким). Воно включає так звані спинторзійнІ, або спин-кутові моменти обертання мікрочастинок.

Зміна біополя пов'язана із змінами у фізичному тілі та навпаки. Дія біополя і фізичного тіла зворотно обумов­лена, тому корегують біополе з метою оздоровлення лю­дини . Видима частина біополя називається аурою (аура — віяння). Найбільш інтенсивною вона є навколо голови. За допомогою аури діагностують психоемоційний стан лю­дини, існує такий напрямок — ауродіагностика.

Під впливом інформаційно-енергетичних течій змінюється людина, що позначається на стані її біопо­ля. На основі цього створено уявлення про загальне біо­поле, що передбачає існування колективного розуму.

Про існування біополя у людини відомо з давніх часів. На відомій картині, що демонструє правило золотого пе­ретину, Леонардо да Вінчі зобразив не лише людське тіло, але й енергетичну інформаційну структуру — біополе.

Існує кілька форм обміну речовиною, інформацією та енергією між людиною і зовнішнім середовищем, а саме живлення, дихання, рух, психо- й біоенергоінформац-ійний обмін.

Оптимізація обміну сприяє оздоровленню системи, що широко використовується медициною, гігієною, ва-леологією.

Але потрібно, щоб екологія великого й малого жит­тєвого простору відповідала вимогам організму людини.

Для збереження здоров'я слід враховувати біоритми, тобто часову організацію життя. Порушення біоритмів негативно позначається на здоров'ї людини.

Таким чином, в сучасній науці людина виступає як біоенергоінформаційна відкрита система пірамідально­го типу, що має певні просторово-часові аспекти функц­іонування. Системне уявлення є науковим аналогом хо-лістичного (цілісного) підходу до людини. З цих позицій слід "лікувати хворого", а не "хворобу".