5.6. Венеричні хвороби як фактор ризику репродуктивного здоров'я

Тепер ці захворювання називають сексуально-транс місійними (СТЗ), тому що вони переважно передаються статевим шляхом. До них належать як давно відомі (сифіліс, гонорея), так і нові (СНІД та інші).

Сифіліс (люес)

Збудника завезено в Європу з Америки. Уже через три місяці після тріумфального повернення Колумба та уро чистостей у Барселоні стався перший випадок нового захворювання, що передається гетеросексуальним шля хом. Хвороба поширилась до Італії, яка була під владою Іспанії. У 1498 році війська короля Франції Карла VIII завоювали Неаполь, а з ним одержали і сифіліс. Най манці після Італійських війн XVI століття між Францією та Іспанією з Німеччиною рознесли хворобу по всій Європі та Середземномор'ю, а через шовковий шлях на Схід, і за 20 років після повернення Колумба вона досягла Китаю, забравши понад 10 млн. чоловік.

Спочатку хворобу називали іспанською, неаполі танською, французькою, аж поки у 1530 році поет і ку пець Фракастро не написав поему. В ній він описав хворобу, яку називали "гниття палиці". Героя поеми, який хворів, звали Сифіліс, його ім'я і закріпилось як назва хвороби. Швидке розповсюдження сифілісу у Європі поясню валось незнанням причин та наявністю великої кількості проституток. Лише в одній Венеції їх було 12000 при населенні міста у 300000 осіб.

В 1499 році Карл VIII видав указ, за яким сифілітиків виганяли з міста в імпровізований концтабір. Була видана також заборона на спільні бані та басейни. Шотландці вперше виявили венеричний характер зараження сифілісом, тому заборонили проституцію, щоб зупинити розповсюдження французької хвороби.

Лікар А. Бенвієні (1440-1502) передбачив передачу сифілісу від жінки до плоду.

Як виявили у 1905 році Е. Гофман та Ф. Шаудін, збудником сифілісу є спірохета (бліда трепонема), бактерія, яка має вид тонкої та ніжної спіралі. Розмножується спірохета швидко, особливо у вологому середовищі, а у сухому швидко гине.

Джерелом хвороби є хвора людина. Збудника виявляють у всіх уражених органах — шкірі, крові, лімфовузлах, слині хворих (тому передається з поцілунком), пошкоджених очах, нервовій системі. Зараження відбувається статевим та побутовим шляхами, особливо при санітарній неграмотності.

Проникає збудник в організм через тріщини на слизових або шкірі. Надалі заноситься у лімфовузли, швид ко розмножується, надходить до крові і заражає увесь організм.

Хвороба характеризується розмаїттям проявів. На початку ніяких ознак, інкубаційний період триває про тягом місяця, і лише потім на місці проникнення збуд ника з'являється первинна ознака хвороби — твердий шанкер.

Надалі розвивається первинний сифіліс протягом 45 днів: збільшуються лімфовузли, з'являється загальна слабкість, гарячка, біль у голові і кінцівках, анемія, втрата сну.

Якщо хворий не лікується, то за первинним починається вторинний період, що супроводжується висипами різної форми, величини й кольору на шкірі та слизових оболонках.

У цей період хворий дуже небезпечний для оточуючих, його хвороба не турбує, він не відчуває болю, тому ненавмисне заражає інших. Прояви вторинного сифілісу можуть зникнути, не залишаючи ознак на декілька років, але потім раптово знову повертаються, і так декілька разів.

За відсутності лікування через 5-6 років починається третій період, який характеризується розпадом тканин, появою рубців. Може бути ушкоджений будь-який орган, у тому числі мозок. При своєчасному лікуванні настає видужання.

Природжений сифіліс

Хвороба передається від матері, тому що сифіліс не викликає неплідності, хоча у хворих вагітних жінок плід переважно гине до народження. Але якщо збудників не дуже багато в організмі матері, то дитина може народитися здоровою. Після народження діти, які в утробі ма тері заразилися на сифіліс, можуть захворіти і через до сить тривалий час.

Гонорея

Відома протягом декількох тисячоліть, ще з часів Давнього Єгипту та Китаю. Гіпократ знав, що хвороба пов'язана зі статевими відносинами. Сучасну назву хворобі дав Гален, а збудник (гонокок) відкритий у 1879 році А. Нейсером.

Передається з виділенням статевих органів, тому переважає статевий шлях зараження, а також інфікуються діти під час пологів хворих матерів. Інколи зараження відбувається побутовим шляхом, через воду та предмети туалету, на яких гонокок може зберігати життєздатність до 2 годин. Після першого ж статевого контакту із хворим партнером ризик зараження у чоловіків становить 20% , у жінок до 50% .

Інкубаційний період малий, у чоловіків через 2-5 днів виявляється поліурія, біль і різь при сечовиділенні, а згодом з уретри з’являються жовтуваті гнійні виділення. У 10% чоловіків хвороба протікає приховано. Якщо чоловік не лікується, то через 2-3 тижні розвивається хронічне запалення простати та придатків сім'яників.

У більшості жінок хвороба протікає без ознак, або з незначними жовтуватими виділеннями з піхви та болем при сечовиділенні. За відсутності лікування виникають хронічні запалення статевих органів — шийки матки (у 90% випадків) та сечовивідних шляхів — уретрит та цистит (у 70% захворілих). Особливо небезпечною є гонорея у вагітних, тому що зумовлює зараження дитини, особливо очей, так звана бленорея.

У 60-і роки XX століття хвороба набула форми пандемії через появу гонококів, стійких до існуючих антибіотиків. Своєчасне лікування є ефективним в разі використанні новітніх протимікробних засобів.