28 Питання

Частина 6 ст 46 ЗУ « про прокуратуру» Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Відмежовувати від суміщення :

Частина перша статті 105 КЗпП передбачає суміщення професій (посад), тобто можливість виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи.

Частина 2 статті 167 господарського кодексу визначає,що володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

29. Підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного правопорушення (проступку), під яким розуміється винне порушення трудових (службових) обов'язків1.

  У ч.3 ст. 48 Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру" зазначено: за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України. В ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України закріплено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури

У відповідному розділі (розділах) Закону України «Про прокуратуру» ( а на першому етапі у проекті Закону України „Про Дисциплінарний статут прокуратури України”) слід закріпити положення, що є принциповими для реалізації дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників з точки зору її справедливості та об’єктивності, як про це згадується у низці міжнародних документів, зокрема Керівних принципах щодо ролі державних обвинувачів 1990 р. (пункти 21, 22 «Дисциплінарні стягнення») [6]; Нормах професійної відповідальності та викладення необхідних прав і обов’язків прокурорів 1999 р. (пункти 6 «f» та «g») [7]; Рекомендаціях R (2000) 19 Комітету Міністрів державам членам щодо ролі державної прокуратури в системі кримінального судочинства 2000 р. (пункт 5 «е») [8] тощо.

Необхідно чіткіше визначити підставу дисциплінарної відповідальності прокурорів, шляхом як формулювання кола службових обов’язків, винне порушення яких і складатиме дисциплінарний проступок, так і законодавчого закріплення самого поняття такого проступку. Така необхідність безпосередньо випливає із принципу законності юридичної відповідальності й створює умови прокурорсько-слідчому працівникові заздалегідь визначати свою поведінку.

В цьому сенсі звернемося до ст. 10 проекту Закону «Про Дисциплінарний статут прокуратури України», де записано: «Підставою для притягнення прокурорсько-слідчого працівника до дисциплінарної відповідальності за цим Статутом є вчинення ним дисциплінарного проступку» (ч. 1). В свою чергу, «Дисциплінарним проступком визнається протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність), тобто невиконання або неналежне виконання службових обов’язків при здійсненні повноважень, передбачених Конституцією та законами України, цим Статутом, наказами керівника (установи) та іншими організаційно-розпорядчими документами, перевищення наданих повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також вчинок, що суперечить вимогам Кодексу професійної етики та поведінки прокурорсько-слідчого працівника» (ч. 2).

Крім того, в ст. 4 закріплений перелік обов’язків прокурорсько-слідчих працівників.

Безумовно, сама спроба конкретніше визначити підставу дисциплінарної відповідальності є позитивним моментом, проте навряд чи в такій редакції. Наприклад в ч. 2 ст. 10 йдеться про «… невиконання або неналежне виконання службових обов’язків при здійсненні повноважень…». Виникає питання, а що хіба можна виконувати (не виконувати або неналежно виконувати) чи взагалі вести мову про службові обов’язки не при здійсненні повноважень, а наприклад у вільний від роботи час? Формулювання «…при здійсненні повноважень…» є зайвими.

Так само і ст. 4 містить низку недоліків та некоректних формулювань. Наприклад, у п. 7 ч. 1 ст. 4 закріплюється, що прокурорсько-слідчі працівники зобов’язані «належним чином і своєчасно виконувати …доручення керівництва, дотримуватися встановлених правил, інструкцій, а також порядку і умов проходження служби». Із змісту цього пункту досить важко зрозуміти про які встановлені правила та інструкції йде мова, крім того про своєчасність яких саме доручень керівництва йдеться, яка правова природа цих доручень?

В п. 9 ч. 1 ст. 4 проекту Закону «Про Дисциплінарний статут прокуратури України» на прокурорсько-слідчих працівників покладається обов’язок «зберігати державну та службову таємницю, не використовувати інформацію, отриману під час виконання службових обов’язків у власних інтересах або інтересах третіх осіб». Водночас, обов’язок щодо збереження інформації охоплюється більш загальною вимогою дотримуватися положень Конституції і законів (п. 2 ч. 1 ст. 4), а положення щодо недопущення використання інформації у власних інтересах або інтересах третіх осіб вже закріплено в ст. 9 «Недопущення проявів корупції» Розділу ІІ «Основні вимоги до професійної поведінки прокурора» проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора. А п. 5 ч. 1 ст. 4 проекту Закону «Про Дисциплінарний статут прокуратури України» вже було покладено обов’язок «дотримуватися норм професійної поведінки та етики, виявляти високі моральні якості, не допускати вчинків, що порочать звання працівника прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства, підривають авторитет прокуратури в цілому».

Деякі формулювання ст. 4 проекту Закону «Про Дисциплінарний статут прокуратури України» є занадто загальними, що неприпустимо, адже незрозуміло, за що саме буде відповідати особа у дисциплінарному порядку. Так, в п. 6 ст. 4 передбачається обов’язок по «… формуванню правосвідомості громадян, їхньої поваги до законів, норм і правил суспільного життя». Очевидно, що формування правосвідомості громадян, їхньої поваги до законів, норм і правил суспільного життя є обов’язком не стільки для прокурора, слідчого, а так само працівників інших державних органів у тому числі правоохоронних, громадських організацій, а в першу чергу – для самого громадянина.

.

30. Щодо поняття «ганебний вчинок» яке міститься у ч. 3 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» та «проступок, який порочить працівника прокуратури» (ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України), то вони є тотожними і за своєю суттю етико-правовими категоріями. Поняття «проступок, що порочить працівника прокуратури» (ганебний вчинок) входить до змісту більш широкого поняття «дисциплінарний проступок». Такими проступками (мається на увазі ганебними) слід вважати дії (бездіяльність) які суперечать положенням Кодексу професійної етики прокурора та дають реальну і достатню підставу вважати, що обов’язок прокурорсько-слідчого працівника чесно, неупереджено та незалежно виконувати свої професійні обов’язки порушено, а так само дії, що тягнуть за собою стійку негативну думку про моральний вигляд працівника прокуратури. Для конкретизації даного поняття слід прийняти Кодекс професійної етики та поведінки прокурора. До речі, така проблема є актуальною і для суддівського корпусу.

Прямої вказівки на те, що підставою дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників є скоєння дисциплінарного проступку, в законодавстві немає. Проте ця обставина не принципова для реалізації юридичної відповідальності, а свідчить, швидше, про некоректність нормативних формулювань. У науковій літературі, зокрема А. Пшонкою, сформульовано поняття "дисциплінарний проступок прокурора" як винне протиправне порушення службових обов'язків або вчинення проступку, що виражається в порушенні вимог Конституції і законів України та виданих на їх підставі й відповідно до них наказів і вказівок керівництва, порушенні обмежень за посадою, а також загальновизнаних моральних вимог. Така протиправна діяльність підриває авторитет прокуратури, завдає шкоди інтересам держави і суспільства, порочить службовця як працівника прокуратури

Прокурори і слідчі як у своїй професійний, так і в позаслужбовій діяльності повинні утримуватися від вчинків, що підривають авторитет прокуратури, честь і гідність працівника прокуратури та викликають сумнів у його об'єктивності, неупередженості й незалежності. Якщо прокурор або слідчий вважає припустимим і прийнятним для себе скоєння проступків, що ганьблять його звання, тобто не відповідають загальним уявленням про належну професійну поведінку, це тягне для них негативні правові наслідки. Такі наслідки можуть мати місце, незважаючи на те, що честь і гідність за своєю суттю не є правовими категоріями.