21.Етика обвинувальної промови

Виступ прокурора з обвинувальною промовою є одним із найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення в суді.

У промові прокурора в судових дебатах міститься аналіз доказів, висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обґрунтованого вироку.

Закон не визначає зміст обвинувальної промови. Головне, що визначає моральнісну характеристику обвинувальної промови, - справедливість висновку прокурора, що він представляє на розгляд суду. Оцінка значення злочину, його суспільної небезпеки може бути правильно зрозумілою і сприйнятою лише за умови, що вина підсудного не викликає ні у кого сумніву, якщо державний обвинувач переконав у цьому. Тому державний обвинувач спочатку викладає фактичні обставини справи, і саме так, як вони встановленні в наслідок судового слідства. Правовий і моральний обов'язок прокурора доказати обвинувачення, яке висунуте підсудному. Проте, якщо обвинувачення не підтвердилося під час судового розгляду прокурор має відмовитися від обвинувачення.

Особливого значення набуває обґрунтування обвинувачення у суді за участю присяжних засідателів. Максимальна об'єктивність у формулюванні висновків про те, у чому, на думку, прокурора, винний підсудний, ретельний, переконливий аналіз доказів, виявлення не тільки викривальних, обтяжуючих відповідальність підсудного обставин, але й таких, що пом'якшують його вину - це запорука того, що обвинувальна промова буде сприйнята позитивно як присяжними засідателями, так і всіма, хто бере участь у справі, публікою, що присутня у залі суду.

Один з найскладніших з етичної токи зору елементів обвинувальної промови прокурора - характеристика підсудного. Вона необхідна, передусім тому, що висновки прокурора про суспільну небезпечність злочину і злочинця, про покарання, яке, за переконанням прокурора, треба застосувати, значною мірою визначається особистістю винного.

У промові прокурора дається характеристика особи підсудного, яка грунтується на встановлених у суді фактах, вона повинна бути об'єктивним висновком саме з цих фактів. Тут не може бути суб'єктивних міркувань щодо особи підсудного. Прокурор не має морального права ігнорувати позитивне в особі підсудного: моральнісні якості, попередні заслуги, поведінку, що може сприяти пом'якшенню відповідальності. У свій час Цицерон визначав: "Хто виступає з обвинуваченням проти когось, то немає нічого несправедливішого як зупинятися на довгому переліку фактів, що говорять проти обвинувачуваного й замовчувати про факти на його користь". (Цицерон Марк Тулий. 3 трактата об ораторском искусстве. М., 1972, с. 89).

З особливою обережністю прокурор повинен використовувати у судовій промові данні про поведінку підсудного у досудовому розслідуванні. Прокурор не має права розглядати відмову підсудного визнати свою вину, як обтяжуючу відповідальність обставину. Ніхто не зобов'язаний свідчити про самого себе. Прокурор не повинен забувати про те, що із презумпції невинності витікає обов'язок ретельно дослідити обставини справи - як на досудовому слідстві, так і у суді. Обвинувальний уклін промови прокурора суперечить презумпції невинності. Підсудний може бути виправданим , а обвинувальний вирок може бути відмінений вищими інстанціями. Оцінки підсудного прокурором не можуть містити грубість, знущальний тон, глузування, приниження людської гідності. Якщо ж підсудний фальсифікує докази, звинувачує у злочині невинного, намагається так чи інакше впливати на свідків про це прокурор має обов'язково сказати у своїй промові.

Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується на обмові іншого підсудного, зацікавленого у результатах справи, не підкріплене іншими вагомими доказами. У своїй обвинувальній промові на суді прокурор має врахувати, що данні попереднього слідства, не підтвердженні у судовому слідстві іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Юридична оцінка злочину має бути аргументованою, ґрунтуватися на глибокому розумінні того, що свій висновок про оцінку злочину прокурор повинен сформулювати напевне. Жодна альтернатива у кваліфікації злочину прокурором не допустима. Коли кваліфікація набуває суперечливого характеру, прокурор має чітко визначити свою позицію, проаналізувати і аргументувати. Це його професійний і моральний обов'язок.

Прокурор повинен врахувати, висловлюючи свої міркування з приводу міри покарання, які він пропонує застосувати до підсудного, що кримінальне покарання може досягти своєї мети, привести до бажаних результатів лише тоді, коли воно справедливе, розумне, індивідуалізоване, максимально сприяє виправленню засудженого. Надмірно суворе покарання викликає протест, почуття несправедливості, відчай. У той же час занадто м'яке покарання породжує почуття безвідповідальності, а у потерпілих - почуття несправедливості правосуддя, що не може не позначитися на виховній функції діяльності суду.

22. Сьогодні, коли якість інформаційних технологій і їхнього використання усі в більшому ступені визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідносини суспільства і засобів масової інформації (далі ЗМІ), про ступінь волі ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) здобуває особливе значення.

Оскільки ЗМІ грають у економічному, політичному та соціальному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (діючу) функції, то вони в тім же ступені, що і творці політики несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в суспільстві. А якщо це так, то вони у своїй інформаційній діяльності повинні керуватися в першу чергу інтересами суспільства і держави.

Але це, якщо діяти по формальній логіці. На ділі ж інформаційна діяльність по проникненню ЗМІ в політичне, економічне та соціальне життя суспільства надзвичайно многоаспектно. Засоби масової інформації, узяті як ціле і будучи важливою складовою частиною масової комунікації суспільства, несуть у собі різні соціально-політичні або економічні ролі, ті чи інші з який - у залежності від визначеного числа типових ситуацій - здобувають особливу суспільну значимість у своїй інформаційній діяльності. Це можуть бути ролі організатора, об'єднувача, консолидатора суспільства, його просвітителя. Але вони можуть грати і дезінтегруючу, роз'єднувальну роль.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати інформаційну діяльність цих засобів .

Засоби масової інформації – могутня сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного повідомлення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. В міру розширення технічних можливостей їхня роль зростає. А по емоційному впливу на почуття і свідомість людей вони залишаються поки неперевершеними і збирають саму велику аудиторію. Таким чином, у сьогоденні взаємовідносини з ЗМІ має богате значення як у політичному, соціальному так і в економічному житті держави та суспільства.