Суб’єктивність митця.
Кожному митцю завжди притаманне протиріччя між природною суб'єктивністю бачення події людиною-автором та його прагненням об'єктивно розповісти через художній образ про реальні події. Об'єктивність передбачає особливість художнього методу в усіх жанрах і є тією загальною умовою, коли автор висловлює власну точку зору не декларативно, а відповідно до вимог суспільства. Таємниця художньої об'єктивності передбачає вміння розмежувати суб'єктивне та об'єктивне, тобто власне "Я" підпорядкувати вищому об'єктивному. Виокремлення ідеї, що виходить з духовного і душевного світу, життєвої пам'яті творця, виводить його на рівень образного узагальнення, відкриває широку артистичну перспективу, дає можливість увібрати в себе схвильованість реально сприйнятого, активізує творчу зосередженість. Це необхідні чинники, що є визначальними у творчості.
У цьому разі вступає в силу протиріччя між задумом твору і необхідністю підпорядкувати реалії буття художньому процесу. Для того щоб гідно пройти шлях від невизначеності задуму до конкретного твору, митець має піднестися над хаотичним розмаїттям творчої фантазії. Багато митців наголошують на тому, що на шляху до реалізації художнього задуму накопичується безліч невизначених образів, які, впливаючи на свідомість автора, кристалізуються у цілісний художній образ. Для того щоб вирішити поставлене завдання, художник має володіти високим рівнем професійної майстерності, знаннями та умінням. Лише в такому разі можна досягти адекватності творчого задуму його успішній реалізації. Часто творчим процесом намагаються управляти люди, які хочуть щось зробити на мистецькій ниві, але не вміють реалізувати задумане. Між митцем високого рівня і дилетантом — "поетичною натурою" — існує суттєва відмінність: перший може і вміє реалізувати задумане, а другий лише дискредитує його.
Художній процес, принципи художності у кожного митця базуються на життєвих реаліях. Однак художня ідея не обмежується одним фактом, навіть якщо він надзвичайно значущий. Художник конкретне явище узагальнює, виокремлює з подібних і виводить на рівень художньої ідеї. Професіонал високого рівня досягає бажаного результату завдяки ґрунтовній підготовці, помноженій на щоденну працю — це вищий вияв художності втілюване.
У творі високого громадянського звучання художня і життєва правда завжди продекларована і закріплена автором, не вступає у суперечність із логікою його мистецької ідеї, що дає змогу відокремити істинне від випадкового. Внутрішня художня правда узгоджується з істиною лише через освоєння вищих рівнів і досягнень, здобутих попередниками.
Висновки.
Мистецтво охоплює багато видів і жанрів, що зумовлено суспільною практикою художнього освоєння світу. Кожний митець сприймає навколишнє середовище залежно від того, в якому виді мистецтва працює. Так, композитор картину світу сприймає через слух, живописець — через зір, літератор — через слово, діячі театру і кіно — у синтезі слова, дії і форми. Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ в усій його складності й багатстві. Немає головних чи другорядних видів мистецтва.
Зміст твору може бути представлений у сучасному мистецтві як вияв духовного світу ,почуттів і переживань з приводу якихось явищ, подій. Отже, змістом мистецтва охоплюється не лише предмет зображення, але й суб'єктивне сприйняття даного явища. Чим більше суб'єктивне розуміння життя відповідає об'єктивній закономірності розвитку дійсності, тим правдивіше й багатше зображення, тим повноцінніший твір митця. Таким чином, зміст твору - це дійсність, усвідомлена і пережита автором та відбита у цьому творі.
Кожна подія, кожний факт життя — це завжди складне явище, в якому є закономірне і випадкове, загальне і окреме, зовнішнє і внутрішнє тощо. Ці грані явища важко відокремити, або розкрити суть. У мистецтві художник виявляє головне, суттєве, відкидаючи випадкове. Тому доводиться відбирати, щоб показати необхідне, внутрішнє, головне. А якщо цього не буде, то читачі (глядачі, слухачі) не зрозуміють головного, суттєвого.