Підводна станція

П'єр, Джонатан та Чарлі вирушили до радіовишки. Я все приготовив та повеслував на човні з Лі, якого взяв з собою. Нам потрібно проплисти більше 10 миль. Спочатку я веслував, а потім ми мінялися місцями. Звичайно за день цей відрізок не подолати нам, тому ми під вечір пристали до берега та відпочили після складного дня. П'єра я не став турбувати цим, тому що ми домовилися тільки в критичних ситуаціях доповідати один одному. На ранок ми продовжили свій шлях. Припливши до того місця, де на карті позначена підводна станція, я надів водолазний скафандр та пірнув у глибину моря. Перед мною була вся краса морського дна. Тут були у різноманітні корали і незвичайні риби. Ось я вже бачу величезну підводну станцію. Вона вся у зеленому мулі.

Запливши у неї, я зняв водолазні окуляри та побачив навколо себе зелену слизь, яка стікала по стелі та стелилась по підлозі, та текла в море. Посередині побачив величезний… А що це? Це було схоже, більш всього, на величезний кокон. Я не став турбувати його, бо з самого початку хотів підірвати цю станцію, відколи почув про це яйце від Джонатана. Я зайшов в ту кабіну в якій знаходилась програма блокування сигналів. Як казав Джонатан: «Натиснеш на червону кнопку і все скінчено». Я підійшов до кнопки і натиснув її. Над нею горів червоний вогник, а тепер він перемінився на зелений. Я вийшов з неї та не повірив очам. Ззаду, де я виплив, стояла блискучо-чорний підводний човен. Я подумав: «Так Джонатан казав, що її знищили мутанти. Може, він подумав, що її зруйнували». Мені не треба гаяти часу, бо на суходолі чекають порятунку люди. Прикріпив вибухівки до станції та на підводному човні виплив на поверхню. Лі був переляканий, коли я вийшов з підводного човна та промовив:

— Лі, ми назад попливемо на цьому.

— Як? Як ти зміг керувати цим? — промовив він.

— Керувати можна всім, але потрібно навчитися та потрібний час. В нас немає часу, щоб розмірковувати це. Залізай, Лі.

Лі заліз у підводний човен, а я залишився на поверхні, щоб повідомити П'єра. Я взяв рацію та промовив:

— Прийом, П'єр, — у відповідь чути тільки шум. Я спробував знов:

— Прийом, П'єр, Чарлі, Джонатан. Хто-небудь відповідайте, — і знов чую шуми. Якщо вони не відповідають, то щось сталося. Потрібно швидко вертатися назад. Я зайшов до підводного човна і тепер ми попливли на ньому до бази. До неї залишалося всього 1 миля і я згадав про ультразвукові колони.

— Лі, ультразвук.

Я схопив рацію:

— Прийом, Девід.

З рації пролунав голос Девіда:

— Прийом, Алекс.

— Девід, Джонатан та інші повернулися?

— Ще ні, — промовив він.

— Девід тобі потрібно відключити захист. Де ти зараз?

— Я? Чекаю тебе коло порту.

— Добре. Підійди до однієї з колон та введи код 68923, а потім введеш час на 20 хвилин.

— Добре, Алекс.

— Девід, тільки скоріше.

10

П'єр повідомляє

— Ну, Лі. Ми походимо через захист.

Через декілька хвилин я промовив:

— У Девіда все вийшло!

Ми випливли в порту «інакших». Коли я піднявся на поверхню, то зустрів Девіда, який нас чекав. Коли ми зійшли на землю, він промовив:

— Ну, ви хлопці даєте.

— Та ми так, зустріли по дорозі, — промовив я.

— Ти виключив програму?

— Так. Але де П'єр, Джонатан та Чарлі? — спитав я його знов.

— Я не знаю, Алекс.

— Тоді я вирушаю на їх пошуки.

— Алекс не потрібно, — чується знайомий голос.

Обернувшись, я побачив П'єра. Ми обнялися, як старі друзі, які не бачили один одного багато років. Потім, подивившись по сторонам, його запитав:

— А де Чарлі та Джонатан?

— Там… Це як його сказати? Там був той Зелений і він підірвав будинок. У ньому були Чарлі та Джонатан. Алекс, вони загинули.

— Ти як вижив?

— Рація не працювала у будинку і я вийшов на двір, але коли я відійшов вибухнула радіовишка і ми втратили їх. Ми втратили шанс на порятунок.

— Ні, П'єр. Не втратили. Я в бункері знайшов підводний човен і ми можемо забратися звідси.

— Потрібно забиратися якомога швидше, — промовив П'єр, його очі були стурбовані чимось.

— Чому? — запитав я його чомусь, хоч я також хотів забратися з острова якнайшвидше.

— Коли я йшов назад, то побачив кілька мутантів які нишпорили за колонами. Я підійшов до однієї з колон, щоб вимкнути захист, як мене навчив Джонатан, і побачив там таймер, який стояв на вісімнадцять хвилин. Захист був виключений і мутанти пробралися на базу, — він відповів.

— Мій радар в тебе?

— Так.

Я у нього взяв мій винахід та подивився на радар. Моє здивування немало межі, але я промовив:

— Тих що ти бачив це тільки розвідники. Основна сила буде йти за десять хвилин з північного-заходу та півночі — це мінізаври та ще гірші — котодонти. — Я звернувся до поліцейського: — Девід повідом всім, щоб прийшли до порту. Ми в небезпеці і це евакуація.

— Алекс, що ми будемо робити? — спитав мене П'єр.

— Стримувати їх поки всі потраплять на човен, — відповів я йому.

— Але їх…

— Так їх п’ять десятків.

— Але двоє проти п’ятдесяти.

— Не двоє, а один. Ти попливеш звідси додому, — сказав я.

11

Я сам

П'єр зі мною попрощався і ми розійшлися. Я сам пішов на захід, де мутанти вже бушували. В протилежному напрямку бігли люди, яких повідомив через радіо Девід. Я ішов прямо і з шансом на перемогу, ішов у вогонь повний мутантів.

Через декілька хвилин ходіння я вийшов на відкриту поляну. Захист ось-ось включиться. Але все-таки я бачу перед собою зграю мутантів, які йдуть у напад. Мене здивувала не їхня згуртованість, не їхня швидкість, а їх стратегія. Вони атакувати, обдумавши все передчасно. У них спочатку атакували слабші, для відволікання ворога, а потім нападали сильніші і знищували його. Зараз було те саме. На мене неслося близько чотири десятка мутантів, які вже пройшли колони і нічого не сталося. Я стріляв по них зі свого лазера, але їх було забагато. Не змігши подолати таку кількість монстрів, мені приходилося відходити назад до будинків. Вбивши вісьмох чудовиськ, я подумав вже тікати назад до човна, але тут почулися постріли та побачив Джонатана.

— Джонатан, лови лазер!

Він його зловив і ми почали обстріл по мутантам, які на нас рухалися.

— Вони відступають, — здивовано дивлячись на купку монстрів, які тікала назад, сказав Джонатан.

— Джонатан, а де Чарлі? — спитав я його.

— Я його не встиг врятувати. Чарлі грав в шахи на комп’ютері і знайшов настройки радіовишки. З комп’ютера почулося: «Якщо на станцію напали вороги натисніть так». Я йому сказав, що вона підірветься, але в цю мить його схватив Зелений і натиснув на кнопку, — відповів він.

— Якщо станція вибухнула, то як ти вижив?

— Там був таймер на одну хвилину. Чарлі сказав тікай, я вже передав сигнал порятунку.

— Джонатан, я знайшов підводний човен і тобі краще забратися звідси, — промовив я.

— Але як ти? — спитав він мене.

— В мене залишилися незакінчені справи на цьому острові.

Попрощавшись і з Джонатаном, я під останок спитав його:

— Джонатан, а чому мутанти так бояться північного болота?

— Її звали Марі О’Конор, — він промовив це і пішов собі.

Котодонти все-таки не встигли до бази, тому попали під промінь ультразвуку. Тепер, після поразки мінізаврів та відплиття людей з острова, мені нічого було робити на цьому величезному куску суходолу. На острові №2 та №3 було багато мутантів і я на човні вирушив туди. Спочатку поплив на більший острів, де, по-моєму, були павукозаври та скорпіонікси.

12

Острів

Я спочатку виключив захист на п'ятнадцять хвилин, а потім на човні, який був прив’язаний коло берега, поплив до острова №2. До нього пливти 17 миль. За швидкістю човна та течії я припливу туди ще до полудня. Ось уже бачу острів і підпливаю до нього після того, як провірив розташування мутантів за радаром. На острові їх було не багато, всього, десь, два десятка. Припливши на острів, я сховав човен та почав будувати своє недовге укриття від монстрів.

Берег був трохи болотистий, далі красувався густий ліс з високими деревами, переважно тополі, сосни та зустрічалися поодинокі дуби та буки. Я змайстрував своє помешкання із кріпких гілок та покрив його великими листками, які зміг знайти, від дощу. На диво, в морі залишилася риба, тож є що поїсти на довгий час, але де взяти воду. В мене було її на тижнів п’ять. Потрібно було шукати якийсь струмок. Перший день, тепер далеко від людей, я провів так.

Наступні чотири дня я запасався їжею та добудовував моє укриття. У пошуках води мені прийшлося обшукати одну п’яту цього острова, так нічого і не знайшовши. На півночі острову позначений бункер №5, тож я вирушив до нього. На острові пробув шість днів, загалом, до відплиття, ми пробули на ньому два місяці.

На сьомий день мого перебування на острівці я вирушив, через ліс, до бункера №5. На радарі коло мене, спочатку, не було видно ніяких мутантів, але коли я погружався у гущавину лісу, то натрапив на величезного монстра — це був скорпіонікс. Він повільно пересувався гущавиною лісу. Його масивні ноги з гуркотом ступали на землю. Я його турбувати не став, щоб вони не знали про людину на острові. Мені все далі траплялися ці монстри і все складніше мені вдавалося їх обминути. Але я дістався до бункера. Залізши у нього (думаю, що такий вхід придумали для того, щоб мутанти не змогли вилізти), після довгої подорожі, я відпочив. На другий день, бо тоді вже вечоріло, обслідував бункер. Це була здебільшого величезна лабораторія заповнена різними апаратами, препаратами та декількома комп’ютерами. Щоб знайти якусь інформацію на комп’ютерах мені прийшлось шукати чотири дня, але я її знайшов. Починаю з самого початку:

«Компоненти бази. База була створена на початку 2038 році і зроблена для комфортабельності наших вчених та робітників…

Після створення бази почалися розробки бункера №1 та №2.

Бункер №1 — це місце вивчення черв'якозаврів. Вони були названі так тому, що схожі на черв'яків, а під час вивчення ми дізналися про їх спільність з динозаврами… Бункер був зроблений коло болота. Це місце підходить до їхнього способу життя та будови їхнього тіла. Бункер схований (був) під землею, для того щоб вони не вибралися на поверхню. Створений він 14 квітня 2038 року.

Бункер №2 — місце вивчення мінізаврів. Названі із-за схожості з доісторичними наземними динозаврами — алозаврами, які були в два рази більшими за них… Бункер розташований на поляні з поодинокими деревами. Він знаходиться на поверхні землі та огороджений міцними проводами під напругою. Створений 26 вересня 2038 року.

Перед цим ми збудували станцію на заході острова, коло озера. Вона збудована 23 квітня 2038 року.

Бункер №3 — місце вивчення кісткозаврів, потім перейменованих на титанозаврів. Назва виникла із-за того, що їх нічого не зупинить… Бункер розташований у східній частині плато. Збудований 19 жовтня 2038 року…

Після випадку на бункері №4 були збудовані захисні колони. У них три ступені захисту:

Перший — це сполучення альфа, бета та гама променів, які захищають від черв'якозаврів.

Друга — ультразвукові хвилі здатні захистити від мінізаврів, титанозаврів, котодонтів, угрозаврів та орнітозаврів.

Третя — це передача електричних імпульсів колонами, які захищають від всіх відомих нам мутантів.

Радіовишка знаходиться в західній частині острова, на південний-захід від озера. Люди у ній відповідають за щомісячні звіти про досліди до «Dale corporation». Також вона устаткована захистом…

На середньому острові є бункера №5 та №6, які відповідають за дослідження скорпіоніксів та павукозаврів. На маленькому острові, на півдні від середнього, знаходиться бункер №8 та електростанція. Відстань до острова велика тому нам не вдалося провести сюди електрику. В бункері вивчаються орнітозаври. В морі знаходиться бункер №7, де досліджують підводних мутантів…

Скорпіонікси — це величезні мутанти вагою у 30 тонн та висотою у 20 футів. Вони зеленкувато-жовтого кольору з товстою бронею. На своїх шести ногах вони ходять повільно і з великим шумом. Перша пара кінцівок перетворилася у могутні клешні, а хвіст став отруйним жалом. Вони дуже схожі на скорпіонів, але вони їх перевершують у багато раз, тому їх назвали скорпіони ікс. Ми згодились об'єднати ці два слова та утворити слово скорпіонікс. Їх отрута смертельна для людей (ну так, з таким величезним жалом авжеж смертельна). Вони також уміють маскуватися для полювання. Здібність маскуватися у навколишньому середовищі перевершує хамелеонів, але також подібна до них».

Після того як я знайшов необхідні папери я їх роздрукував та почав вибиратися звідси. Як і в інших бункерах, знайшов вибухівку та прикріпив її в ньому. На щастя, я знайшов також воду та їжу. Поповнивши припаси, я вирішив піти і до шостого бункера. До нього йти 10 миль і це займе два або три дні. Вилізши з бункера, знов ішов тим самим густим лісом, повним мутантів. Через милю я почув потужний вибух. Тепер скористаюсь планом «Б» — буду бігти, бо вони вже знають про мене. Пробігши десь милі з чотири, зупинився, щоб відпочити і почув журчання струмочка. Я подивився навкруги, потім прислухався. На захід від мене я чув як тече вода та побіг на цей звук, але мені не треба було це робити. Отож, я натрапив на павукозавра, який помітив мене також. Він з шиплячим звуком побіг на мене. Я, як міг, швидко ішов назад, стріляючи у нього лазером. Мій лазер не міг вбити його з першого пострілу, тому я стріляв декілька раз поки він не звалився, з великим шумом, на землю, прямо коло мене. Гірше цього було те, що я не побачив такого самого монстра, який був позад мене і також помітив мене. Він раптом стрибнув у мій напрямок і я в «польоті» стріляв по ньому. Впавши на землю, мені прийшлося швидко відскочити від падаючого на мене мертвого павукозавра.

Струмок! Я знайшов все-таки воду, солодку та прохолодну воду. Запасшись нею, я знов вирушив до бункера №6. Ідучи до нього, натрапив, знов, на павукозавра. Він уже біг на мене, коли я почав стріляти по ньому. Я дізнався про інших, які мене окружили. Їх було двоє і мені прийшлось тікати по густому лісу повному різної флори. Вони за мною погналися, але я зміг їх вбити за допомогою лазера. Дібратися через ліс я не міг, на мене вже чекали вони. Тож я звернув на схід та попрямував пляжем до бункера №6. На пляжі цих монстрів не було, чи з неуважності, чи просто забули, що можна підкрастися з іншого боку. Все-таки до бункера я дістався безпечно і засів там на кілька днів.

Я бачив, як скорпіонікси ішли на південь до бункеру та як павукозаври чекали мене коло нього. В бункері знайшов інформацію, яка не тільки розкриває секрети мутантів але й «Dale corporation». Тим часом мутанти згуртувалися та оточили бункер, а два павукозавра почали обшукувати острів. Я залишився тут ще на декілька днів та бачив на радарі, як вони знайшли мою схованку та почали там мене ждати. Треба було діяти! І я діяв. Набрав припасів, включив вибухівку та втік пляжем до мого схову. Вилізши з бункера, тим що був знов таки неуважним, мене побачив павукозавр. Я його швидше вбив, ніж він зміг не тільки повідомити інших, але й не напасти на мене.

По пляжу я біг не оглядаючись назад, поки не почув потужний вибух. Я подивився в ту сторону, де в цей час здималася у повітря куля вогню. На радарі було видно переміщення трьох скорпіоніксів, які залишилися живими, на північ та одного павукозавра, який через вогонь робив круг навколо нього лісом та двигався на мене. З іншого боку на мене насувався інший, потім до нього приєднався ще один. З цих двох один ішов лісом, а інший пляжем.

Ось він — павукозавр, біжить на мене з пронизливим шиплячим звуком. Він заввишки у 12 фути та вагою близько у 1,8 тонн. Сам схожий на каракурта. Монстр біг на мене поки не впав на піщаний пляж мертвий від мого лазера. Зненацька з лісу вистрибує, ярдів зі сто від мене, другий павукозавр. Стріляючи у нього, я біг у зворотному напрямку від мого схову.

Шагом швидким і упевненим я прямував до моєї хижі, оточеною трьома павукозаврами. Двох з них я уже залишив мертвими на пляжі, а ще один біг за мною. В трьох милях від засади, я взяв пульт, який висів у мене на поясі, і нажав на ньому червону кнопку. Вибух. І хто був хитріший? Вони зробили мені засаду, але я вже мав запасний план. Я викинув пульт і дістав запальничку, а разом з нею динаміт. З лісу виліз павукозавр. Звичайно їх почути легко, бо вони ходять як слони. Я підпалив дріт та промовив: «Підходь!». Він стрибнув на мене і в лічені секунди я кинув динаміт. Як за розрахунком вона підірвалася, рознісши мутанта на частини.

На острові я у пасці. Мені залишається тільки одне — забезпечити себе повною безпекою. Для цього потрібно знищити трьох скорпіоніксів. Жаль все-таки і човна, а його найбільше, і житла. Припаси я сховав у іншому безпечному місці на один із таких випадків.

На радарі скорпіонікси знаходилися в 5 милях від мене. Вони пересувалися до джерела. Там і буде моя засада. До водопою іти 6 миль. Для мене це дорога у півтори години. Там я зробив їм засаду. Зробив коло струмка щось подібне до халабуди, я почав чекати їх у засідці.

Будь-який рух міг мене видати, коли вони з шумом підійшли до джерела. Вони були великі та грізні, здавалося монстри можуть все. Їх загрозливе жало качалося у них над головою. Мені здавалося, що я не зможу, але я вискочив із засада і почалася битва у якій переможе сильніший.

13

753 дня

Я кожен день, ось уже 289 днів, згадую день, коли мені прийшлось зіткнутися із скорпіоніксами, але все-таки мені вдалося їх перемогти у нелегкому поєдинку. Зараз на острові спекотне літо. Я тут прожив більше восьми місяців. За цей час я збудував новий дім, але тепер майстрував пліт, яким доберуся до найменшого острова. На ньому є бункер №8 та електростанція. Останні спостереження довели, що їх потомство знаходиться на електростанціях.

Ось і прийшов той день, коли я на плоту пливу по безкрайньому морі до маленького острова. На небі світило літнє, жарке сонце. В цей день мені пощастило, що дув південний вітер і я зміг дібратися до острова. На ньому майже не має дерев, весь він покритий травою.

Я йду до електричної станції і зупиняюся, побачивши її. Вона вже давно не працювала і обросла рослинністю. Але на ній сиділи мутанти! Я сховався поряд з будівлею. На ній були десятки орнітозаврів. Вони схожі на птеродактилів, але здебільшого покриті монстри пір'ям. Величиною мутанти футів п’ять, а розмах крил прямо вражають, близько десяти футів.

Я діждався ночі та пробрався на електростанцію. Прикріпив вибухівку та змився з цього місця. Вибух був потужний. Коли я плив на плоті до острова Мутант, то бачив як палає маленький острів, а над ним у повітря піднімається величезна хмара диму. Пливти прямо на базу мені не можна, включений захист. Отож, я пристав до берега у ста ярдах від колон.

Ось мені і треба зупинитися, після невеличкої пробіжки, коло колон. Я підходжу до неї та… Що бачу! Включений таймер на виключення захисту на тридцять хвилин. Я подумав: «Може це збій програми?» Попереду виднівся білий будинок. Я у нього зайшов, тут прийняв душ та надів чистий одяг. Тільки подумати, на острові я пробув сам 312 днів. Мені тепер залишалося тільки очистити цей острів.

На дворі було жарке літо, яке вже почало закінчуватися. Сонце світило ярко, як ніколи. На небо не було ні хмаринки. І я вирушив у свій похід, шукати мутантів. Проходячи коло колон мене щось вдарило. У моє тіло наче ввіткнули тисячі голок і все… пітьма.

Проснувся я десь у лісі. На небі світило яскраве сонце. Його проміння проходило крізь крону дерев і падало на землю. Скільки я тут пролежав? Може день, може кілька днів. Але хто мене сюди приніс? Де мій лазер та все ж таки де я? Дивно це все. Тепер можна сказати, що ніяка з фаз захисту мене не вразить. За допомогою дедукції можна зрозуміти, що мене переніс Зелений, бо мутанти з'їли б. Я почув пронизливий рев — котодонти виходили на полювання. Я згадав, що мені говорив Джонатан. Тепер мене відомо де йти — до болота.

Вологість і темнота, і шість котодонтів біжать за мною. Надомною щось пролетіло і я побачив, як воно збило одного з котодонтів. Вони разом покотилися по землі. Інші мутанти на цю бійку не зважали і направилися до мене. Інший мутант відштовхує від себе котодонта, так, що збиває інших двох з ніг. Я, не гаючи часу, стріляє по монстрам, що швидко пересувалися на мене. Два постріли і два тіла лежать непорушно на траві. Інших мутантів, той другий мутант, просто знищив! Після цього він на мене подивися. Очі казали: «Йди за мною». Я пішов. Він вів мене до болота, там ще здалека побачив помешкання. На острові ще залишилися люди! Мутант зайшов у хижу. Через декілька хвилин з неї виходить дівчина років тридцяти, з чорним волоссям та карими очима. Обличчя у неї округле, загоріле. Вдягнена у якісь огризки з тканини світло синього кольору.

— А де мутант? — відразу я її спитав.

— Мутант — це я, — відповіла вона. На таке я не чекав.

— То ти Марі О’Конор?

— Ти звідки знаєш як мене звати?

— Мені сказав Джонатан.

— Джонатан, — схвильовано промовила вона. — А де він?

— На підводному човну поплив на материк, — відповів я її.

— Його краще не треба було б відпускати.

— Чому? — здивовано я її спитав.

— Експерименти над людьми він робив. Кожен, хто потрапляв під випромінювання помирали, або жили мутантами, — відповіла вона. В її очах я помітив сум.

— І скільки живих залишилося?

— Тільки двоє — я, по йменні Хижа Кішка, та Зелений, якого звали Луї Олівер. Тепер він заодно з мутантами. Каже почнеться нова ера.

— Ми його знищимо, — промовив я.

— Ми з ним непереможні.

— Я теж, бо я мутант, — якось гордо я промовив.

— То ти третій проект.

— Ні, я перший. Нещасний випадок на «Оніксі» змінив все моє життя. А проекти закриті «Dale corporation», — виправив я її.

— Думаю ми його зможемо знищити. Він боїться води, — промовила Марі.

— А ти чого боїшся? — раптово я її спитав.

— Коти також води бояться.

— Тоді чого ти живеш на болоті?

— Це найбезпечніше місце, — відповіла вона і зайшла у свою хижу. Там ми обсудили план. За ним я повинен заманити Зеленого до озера, а все інше зробить вона. Потім я знищу інших мутантів.

На 473 день мого перебування на острові. Я з Кішкою почали здійснювати наш план. До цього дня я побачив, що вона справді схожа на кішку. Тонкий голос, завжди чиста, швидка, як на землі так і на деревах, любить гратися, точно кішка. Ми попрямували до озера через густий ліс. Там ми обговорили деталі.

— Ти мій одяг взяв? — спитала вона мене.

— Так, — відповів я і добавив: — Чому ти перетворюєшся у велику кішку, а я так і не дізнався хто я?

— Я була під великим опроміненням і моя мутація пришвидшилася, а твоя ні. У майбутньому ти перетворися у мутанта, а може й ні, — розповіла мені вона. — Ти повинен як можна ближче заманити його до води.

Її я залишив коло озера, а сам пішов до Зеленого. Він, як Кішка говорила, завжди повзає коло бункера №2. Довго шукати не прийшлось.

— Зелений! Ти що місця собі не знайдеш!? — крикнув я до нього.

— Я вже знайшов місце і ти можеш до нас приєднатися, — після паузи додав: — Починається нова ера і ти нам будеш в нагоді. Ти ж один з нас.

— Як ти дізнався? — здивовано спитав я його.

— А вона тобі не сказала, що ми з нею телепати, — промовив він.

— Тоді…, — я витягнув лазер та почав стріляти. Він почав за мною повзти, бо він був як пісок, але зелений. Три милі він гнався за мною, поки ми не дісталися озера. Він зупинився та промовив:

— Ти нас не переможеш. Нас більше ніж ти думаєш.

14