Особистість політика
Епітет «один з самих» може імпонувати його самолюбству, але не закрутити голову. Блер - людина великої волі і міцних нервів, жорсткої самодисципліни і точного розрахунку. У той же час він - тверезий прагматик з переконаннями, у нього холодна голова, але не чуже натхненню серце. При такому наборі якостей, де доцільність змішується з принципами, Блер приречений не тільки на успіхи, а й на невдачі.
Блер став тим, ким хотів, але не встиг стати його батько - успішним політиком. Проте на цьому схожість закінчується. За своїм політичним поглядам вони дуже різні, хоча батько і надав на Тоні великий вплив у дитинстві. Син переконаного консерватора і атеїста став лідером лейбористів і вельми релігійною людиною. Яблуко у його випадку впало дуже далеко від яблуні. Лео Блер, незважаючи на свої ліві уподобання в молодості, більшу частину свідомого життя підтримував Консервативну партію і впевнено прокладав собі шлях до парламенту в англійському містечку Дарем на північному сході Англії. Очолюючи місцеву Консервативну асоціацію, Лео мав непогані шанси досягти великих висот у політиці, а крім того, був успішним юристом. Але життя розпорядилося по-своєму. Коли Блеру-молодшому було 11 років, у батька стався інсульт.
Це нещастя залишило глибокий слід у психіці Тоні. Побачити несподівано прикутою до ліжка людину не просто близьку, але вкрай активного і енергійного, у розквіті сил, показало, як примарна сталість життя, як вона непередбачувана і мінлива. З цих важких вражень Блер витяг для себе урок - життя коротке і мінлива, якщо хочеш чогось досягти - цінуй відведений долею час, не втрачай його марно, дій цілеспрямовано. Ці судження проявилося в мотивах його політичних виступів, для яких характерні життєстверджуючі теми відродження, оновлення, молодості.
Головною рисою його роботи на чолі британського уряду багато хто вважає радикальне реформування цієї партії і створення ідеології "нових лейбористів", у якій об'єдналися ринкові цінності та ідеали соціальної справедливості. Гасло "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" зникло з лейбористських газет. Соціалістична фразеологія стала тісна для цієї партії трудящих, коли її очолив Тоні Блер. "Ми хочемо мати суспільство для всіх, гуманне, віддане певним соціалістичним цінностям. Але слід визнати, що старі економічні механізми соціалізму більше не можуть привести до цієї мети", - говорить один з прихильників так званого "третього шляху" відомий соціолог Ентоні Гідденс.
Запоруку економічного процвітання Блер побачив у продовженні ринкових реформ, початих урядом Маргарет Тетчер. Один з міністрів консервативного кабінету, Девід Мелор тільки захоплювався тим, як лідер лейбористів переймає ідеї торі. "Тоні Блер - єдиний, хто зрозумів, що для успіху в 1990-х роках лейбористам слід викинути весь свій багаж 1960-х і 1970-х років. Особисто я вважаю Тоні Блера найсильнішим з усіх опонентів, яких можна протиставити нам", - говорив він.
Політико-практичний аспект
Два останніх періоду правління лейбористів збіглися з глибокою соціально-економічною і політичною кризою У Великій Британії, ледь не призвів до її розпаду. Тому на виборах 1979 року переконливу перемогу здобула лідер Консервативної партії Маргарет Тетчер - прихильниця жорстких ліберально-консервативних реформ: ліберальних - в економіці, консервативних - в політиці і суспільному житті.
Ці реформи витягли країну з прірви. Але за 18 років жорсткий «тетчеризм» британців дістав, оскільки виражав інтереси, перш за все, великого бізнесу і правлячої верхівки країни на шкоду широким верствам населення. Молоді лейбористи на чолі з Тоні Блером це зрозуміли і розробили нову ідеологію, яка поєднувала в собі економічний лібералізм з «людинолюбством» лейбористів. Її назвали новим лейборизмом, під прапором якого Блер привів свою оновлену партію до влади.
Новий лейборизм став великим досягненням Лейбористської партії і особисто Блера. За минулі 10 років економічне становище Великої Британії покращилося. Виросла промисловість. Рівень зайнятості в громадському секторі економіки зріс удвічі, у стільки ж скоротилось безробіття. Була відроджена національна система охорони здоров'я. Фунт стерлінгів - самий твердий за півстоліття.
Успішна реорганізація Лейбористської партії дозволила лейбористам залишатися при владі 12 років, починаючи з 1997 року (наступні загальні вибори відбулися тільки в 2009 році). Блер був активним прихильником концепції "Третього шляху", сформульованої ще в 50-х роках західнонімецьким економістом Вільгельмом Репке (Wilhelm Roepke) і набула розвитку в працях британського соціолога Ентоні Гідденса (Anthony Giddens).
Прихильники "Третього шляху" позиціонували себе між неолібералами (Рейган, Тетчер) і традиційними, або ортодоксальними, соціалістами, виступаючи за середній шлях між соціалізмом і капіталізмом - соціальну ринкову економіку, або змішану економіку. Багато в чому їх поява стала відповіддю на кризу традиційних європейських лівих партій, що пішов за падінням Берлінської стіни і розпадом соціалістичного блоку.
Вони закликали лівих однопартійців врахувати нові реалії: скорочення чисельності робітничого класу і поява на його місці численних меншин, бурхливий розвиток високих технологій, які вимагають більш високого рівня освіти, мобільності робочої сили і постійного зростання її компетенції, що, фактично виключає звичний принцип "одна спеціальність на все життя". У Німеччині головним виразником ідеї "Третього шляху" став Герхард Шредер, у Великобританії - Тоні Блер.
У 1999 році вони оприлюднили спільний "Маніфест Блера-Шредера", в якому заявили, що залишаються, як і раніше, безумовно прихильниками традиційних соціал-демократичних ідеалів: "соціальної справедливості", "рівності шансів", "солідарності" і "соціальної відповідальності" , але при цьому сподіваються пристосувати їх до сучасної економічної ситуації. Одне з ключових положень полягало в тому, що "держава повинна робити все, щоб допомогти підприємствам, але ніколи не намагатися їх собою замінити". Словом, Блер і Шредер виступили "за ринкову економіку", але проти "ринкового суспільства".
Саме з таких позицій Тоні Блер взявся за здійснення таких важливих перетворень як реформа охорони здоров'я, освіти, транспорту, за боротьбу зі злочинністю, з занепадом і зубожінням у передмістях і т.п. Статистика і результати, оприлюднені урядом Блера, виглядають досить переконливо.
Економіка Великобританії в цілому демонструвала стабільне зростання, випереджаючи за темпами інші країни ЄС. У 2004 році економічне зростання склало 3,2 відсотка (проти 2,3 в ЄС), а рівень інфляції 1,3 (проти 2,1). Внутрішній борг скоротився з 50 до 40 відсотків. Рівень безробіття, за даними Eurostat, впав з 8 відсотків у 1996 році до 4,7 у 2006.
Велика Британія вважається однією з найпривабливіших країн для інвестицій, її фондовий ринок переживає справжній бум, що зокрема, відбилося на зміцненні позицій фунта стерлінга, який вперше з часів Тетчер досяг двох доларів. Збільшився добробут домашніх господарств, все більше людей вступають до університетів, якість лікарського обслуговування населення покращилася. Матері отримали право на шестимісячну оплачувану відпустку по вагітності, а батьки - два тижні для догляду за новонародженим.
Проте в той же час, починаючи з 1997 року, у виробничому секторі британської економіки був скасований один мільйон робочих місць. Зовнішньоторговельний баланс досяг максимального дефіциту з моменту введення статистичних досліджень. Продуктивність британських підприємств, узята в погодинному вираженні, нижче, ніж у Німеччині і навіть у Франції.
Однак, як відзначають багато оглядачів, однією з найістотніших невдач Блера, стало невмілий розподіл доходів економічного зростання. Парадоксально, але поліпшення добробуту торкнулося, перш за все, верхніх і почасти середніх верств суспільства, в той час як нижчі шари, які в принципі повинні бути головним об'єктом турботи лейбористів, серйозних змін не відчули. Зростання зарплат частіше спостерігалося на добре оплачуваних посадах, середні зарплати росли досить повільно.
Внутрішню політику, що проводиться Блером, відрізняло прагнення до більшої демократизації державних інститутів, децентралізація владних повноважень і посилення впливу місцевих органів самоврядування. У 1997 році уряд Блера провів обіцяний референдум в Шотландії та Уельсі, за підсумками якого частина владних повноважень була передана з Лондона шотландському парламенту і асамблеї Уельсу. У травні 1998 року самоврядування було надано Лондону, в якому була заснована міська асамблея і пост виборного мера.
Найбільшим персональним досягненням на внутрішньому фронті Блер, швидше за все, може вважати врегулювання конфлікту в Північній Ірландії.
У 1998 році північноірландські партії підписали мирну угоду, яка поклала кінець 30 річній кривавій війні, а потім в республіці відбулися перші парламентські вибори. Ірландська республіканська партія оголосила про припинення військових дій проти британських властей і склала зброю.
У 1999 році була проведена довгоочікувана реформа Палати лордів, яка скасувала звання спадкових перів, скоротивши їх кількість до 92 людей, в якості перехідного заходу, поки спадкове перство не буде скасовано повністю. 7 березня 2007 лейбористам вдалося провести через Палату громад закон про те, що Палата лордів має стати повністю виборною.
При Блері були прийняті "Акт про права людини" (1998), який приєднав Європейську конвенцію прав людини до британського законодавства і "Акт про свободу інформації" (Freedom of Information Act - 2000 рік), що гарантував та враховував ряд умов, за якими кожен громадянин має право на надання з боку державних структур необхідної інформації.
І тим не менш, незважаючи на очевидні заходи по демократизації, деякі аналітики, як наприклад Йен Кершоу (Ian Kershaw), називають прем'єрство Блера не інакше як "президентським правлінням". При Блері прийняття основних політичних рішень більш ніж при будь-кому сконцентрувалося у вузькому колі політиків-технократів на Даунінг стріт 10, а роль Палати громад багато в чому знецінилася.
До цього можна додати відсутність у Блера відчутних ідеологічних пристрастей і його "просвітлений прагматизм", який, проте, крім своїх незаперечних позитивних моментів, призвів до деякого знебарвлення політичного життя.
Децентралізація опинилася в якійсь мірі палицею з двома кінцями. Після того як під час квітневих виборів у шотландському парламенті більшість отримали націоналісти, подумують про надання Шотландії незалежності, децентралізація загрожує звернутися в дезінтеграцію країни.
Блеру ставили в провину маніпулювання громадською думкою за допомогою преси, яку він активно використовував для анонсування нових реформ, створюючи видимість діяльності. Нарешті, авторитет лейбористів, виявився сильно підірваний в результаті скандалу навколо великих пожертвувань до партійної каси при призначенні урядом низки бізнесменів до Палати лордів. У цій справі, що отримав назву "позики за перство", були арештовані найближчі радники Блера Лорд Леві і Рут Тернер, а сам він двічі допитувався Скотланд-Ярдом в якості свідка.
Проте, мабуть, найяскравішою стороною прем'єрства Блера бачиться його зовнішньополітична діяльність. На відміну від внутрішньої політики Блер показав себе тут набагато меншим прагматиком. Зрозуміло, після терактів 11 вересня він, на відміну від деяких інших політичних лідерів, чудово зрозумів небезпеку, яку представляє собою міжнародний ісламський тероризм, і необхідність своєчасних конкретних дій щодо запобігання цій загрозі. Вибухи у лондонському транспорті в 2005 році, що забрали десятки життів, і запобігання в 2006 році вибухів рідких бомб на борту десятків пасажирських літаків, що вилітали в США з Хітроу, зайвий раз довели правильність зайнятої ним позиції.
Однак безумовна підтримка Блером Джорджа Буша, одного з самих ідеологізованих і глибоко релігійних політиків, позбавила його в якійсь мірі можливості маневру, що особливо яскраво проявилося у зовнішній політиці, що проводиться його урядом на Близькому Сході. Якщо населення Великобританії в більшості своїй підтримало Блера під час операції міжнародної коаліції в Афганістані, розпочатої для знищення "Аль-Каїди", то вторгнення в Ірак, розпочате через загрозу можливого використання Саддамом Хусейном зброї масового ураження, існування якої в підсумку так і не було доведено, а також справжня громадянська війна, що спалахнула після повалення Хусейна, коштували Блеру популярності і призвели до серйозного розколу всередині самої Лейбористської партії.
Діяльність Тоні Блера неоднозначна. Наводячи одні й ті ж аргументи, одні розглядають її як успішну, інші називають застоєм і "десятиліттям нереалізованих можливостей". Проте примітно, що ніхто не говорить про регрес. Декотрі з ініціатив Блера у внутрішній і зовнішній політиці мають довгострокову перспективу: їх можна буде оцінити після тривалого часу, коли вони принесуть або не принесуть свої плоди. Але це тільки зайвий раз доводить, що Тоні Блер був і залишиться великим політиком.