4. Ідеологеми.

Ідеологемою можна вважати феномен самопізнання, а конкретніше – абсолютне пізнання самого себе, до якого прагне будь-яка мисляча особистість. Про це досить детально йшлося у попередньому розділі, тому я не буду повторюватися. Хочу тільки зазначити, що на даний момент абсолютне, повне пізнання людиною самої себе є утопією, як і пізнання будь-якого явища чи предмета. Адже людина ще не досягла такого рівня розвитку, щоб бути в змозі задіяти абсолютно всі свої ресурси, отож, її твердження не можуть претендувати на абсолютну істинність.

Таким чином, можна побачити антиномію у моїх судженнях, хоча про це й буде йтися у наступному підрозділі. Тобто я стверджую, що людина, заглиблюючись у своє самопізнання, рано чи пізно зможе задіяти всі ресурси свого організму (в тому числі й мозку), тобто досягне абсолютного пізнання своєї суті. У той самий момент я проявляю свою прихильність до агностицизму, та підтверджую, що людина на даному етапі розвитку нездатна до абсолютного пізнання. Відповідно, я уяви не маю як можливо розв’язати цю суперечність, що ще раз доводить, що протиріччя є невід’ємною частиною людського мислення. Таким чином, можна прослідкувати відповідність зроблених мною висновків, висновкам Канта, а пізніше й Кассірера, що свідчить про великий влив, який мали на мою свідомість їхні погляди.

Ще одною з ключових ідеологем даної роботи є «анархія думки». Кассірер зазначає, що Ніцше проголошував волю до влади, Фрейд підкреслював роль сексуального інстинкту, Маркс зводив на п'єдестал економічний інстинкт. Кожна теорія ставала прокрустовим ложем (формальний шаблон, під який штучно підганяють реальне життя), на якім емпіричні факти підганялися під заданий зразок.

Внаслідок усього цього сучасна теорія людини втратила свій ідейний стержень, а замість ми одержали повну анархію думки. І за старих часів бувала, звичайно, певне різноманіття думок і теорій щодо цих проблем. Але залишалася, принаймні, загальна орієнтація, початок відліку, з якого могли бути співвіднесені всі індивідуальні відмінності. Метафізика, теологія, математика й біологія послідовно брали на себе керівництво міркуваннями про проблему людини й визначали загальну лінію дослідження. Реальна криза цієї проблеми далася взнаки тепер, коли такої головної сили, здатної направляти всі індивідуальні устремління, більше не існує. Найважливіша роль цієї проблеми продовжувала відчуватися в різних галузях пізнання й дослідження. Але визнаного авторитету, до якого можна було б звертатися, більш не існувало. Теологи, учені, політики, соціологи, біологи, психологи, етнографи, економісти - усі підходили до проблеми зі своєї точки зору. Неможливо було з'єднати й уніфікувати всі ці приватні аспекти й перспективи. Навіть у середині спеціальних областей знання не було загальноприйнятого наукового принципу. Особистий фактор виходив на перший план, і темперамент окремого письменника починав відігравати вирішальну роль. В остаточному підсумку кожний автор керувався власною концепцією й оцінкою людському життя.

Кассірер вбачає у цьому, слід за Шелером, надзвичайно велику проблему, яку необхідно вирішити, щоб людство змогло рухатися далі шляхом пізнання. Однак, він не вказує як це зробити, не знаю цього і я. Мені здається, що той, хто зможе це зробити, стане одним з Великих та поведе за собою народи… а куди, буде залежати від нього.

Надзвичайно важливим поняттям, без якого неможливе розуміння сутності роботи Кассірера є символічна система, та твердження, що «людина – це тварина що створює символи, або тварина символічна». Своє дослідження Кассірер розпочинає з функціонального кола Ікскюля.

Ікскюль, видатний біолог, розбудовує надзвичайно оригінальну й одночасно просту схему біологічного миру. Прагнучи уникнути будь-яких психологічних інтерпретацій, він слідує цілком об'єктивному методу. Ключ до життя тварини можуть дати нам, вважає він, тільки факти порівняльної анатомії. Якщо ми знаємо анатомічну структуру тваринного виду, то ми маємо всі необхідні данні для реконструкції його видового досвіду. Ретельне вивчення тілесної структури тварину, числа, якості й розподілу різних органів чуттів, будови нервової системи дають нам повний образ внутрішнього й зовнішнього миру організму. Ікскюль починає з вивчення нижчих організмів і поширює їх послідовно на всі форми органічного життя. У певному сенсі, він відмовляється від розподілу на нижчі й вищі форми життя. Життя досконале всюди - воно однакове й у малому, і у великому. Кожний організм, навіть нижчий, не тільки в невизначеному змісті адаптований, але й цілком пристосований до свого оточення. Згідно з його анатомічною структурою він має систему рецепторів і систему ефекторів. Без кооперування й зрівноважування цих двох систем організм не може вижити. Система рецепторів, за допомогою якої біологічні види одержують зовнішні стимули, і система ефекторів, через яку вони реагують на ці стимули, завжди тісно переплітаються. Вони утворюють ланки єдиного ланцюга, який Ікскюль називає функціональним колом тварину

Кассірер бере функціональне коло тварини і застосовує його до людини. Він стверджує, що функціональне коло людини більш широке, але справа тут не тільки в кількісних, але й у якісних змінах. Людина зуміла відкрити новий спосіб пристосування до оточення. У людини між системою рецепторів і ефекторів, які є у всіх видів тварин, є й третя ланка, яку можна назвати символічною системою.

Далі філософ простежує відмінність між органічними реакціями й людськими відповідями. У першому випадку на зовнішній стимул дається пряма і безпосередня відповідь; у другому – відповідь затримується. Вона переривається й запізнюється через повільний і складний процес мислення. На перший погляд таку затримку навряд чи можна вважати придбанням. Багато філософів застерігали людину від цього уявного прогресу. Руссо казав: «людина, що міркує – просто зіпсована тварина»: тобто вихід за рамки органічного життя спричиняє погіршення, а не поліпшення людської природи.

Таким чином, людина відтепер живе не тільки у фізичному, але й у символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія - частини цього універсуму, ті різні нитки, з яких сплітається символічна мережа, складна тканина людського досвіду.

У другій частини своєї роботи, якій, на жаль, я приділяю дещо менше уваги, ніж першій, Кассірер якраз розглядає людину у цій символічній мережі, як вона дивиться на світ через призму міфу, релігії, мистецтва, релігії, історії, мови та науки.

Епіктет казав: «Те, що заважає людині й тривожить її – це не речі, а її думки й фантазії про речі.»

Таким чином, розум - дуже неадекватний термін для всеохоплюючого позначення форм людського культурного життя у всьому його багатстві та різноманітності. Але всі ці форми є суттю символічних форм. Замість того, щоб визначати людину як тварина раціональна, ми повинні, визначити її як тварина символічна. Саме так ми зможемо позначити його специфічну відмінність, а тим самим і зрозуміти новий шлях, відкритий людині - шлях цивілізації.