5. Представник школи, напрямку, течії

Ернст Кассірер був представником Марбургської школи неокантіанства.

Неокантіанство – це напрямок у німецькій філософії другої половини XIX - початку XX століть.

Основне гасло неокантіанців ("Назад до Канта!") було сформульоване Отто Лібманом у роботі "Кант і епігони" (1865) в умовах кризи філософії й моди на матеріалізм.

Неокантіанство підготувало ґрунт для феноменології. Неокантіанство акцентувало увагу на епістемологічній (теорія пізнання) стороні навчання Канта, а також вплинуло на формування концепції етичного соціалізму. Особливо багато зробили кантіанці в справі відокремлення природних і гуманітарних наук. Перші використовують номотетичний метод (заснований на виведенні законів), а другі - ідіографічні (той, що індивідуалізує - заснований на описі еталонних станів). Відповідно й мир ділиться на природу (світ сущого або об'єкт природничих наук) і культуру (світ належного або об'єкт гуманітарних наук), причому культуру організовують цінності. Звідси саме неокантіанцями була виділена така філософська наука як аксіологія.

У неокантіанстві розрізняють Марбургську школу, що займалася переважно логічно-методологічною проблематикою природничих наук, і Баденську школу (Фрайбургську, Південно-західну), що зосередився на проблематиці цінностей і методології наук гуманітарного циклу.

Кассірер був представником саме Марбургської школи, як і Герман Коген, Пауль Наторп,Микола Гартман тощо.⁸

6. Послідовники та опоненти

   1. Опоненти

До опонентів Кассірера можна віднести такого видатного філософа, як Гайдеггер. Їх спільний семінар у Давосі вилився у відкриту полеміку «що ж є людина?», в основі якої лежало різне тлумачення трансцендентальної здатності до уяви та радикальної кінцевості в роботах Канта.

Також на певному етапі розвитку Кассіреру була характерна критика певних ідей неогегелянства, насамперед пов'язаних з "Феноменологією духу" Гегеля.

Слід також зазначити, що у своєму розвитку Кассірер у певній мірі відійшов від ортодоксальної версії марбургського неокантіанства.⁹

Ще цікавою є робота К. А. Свасьяна «Философия символических форм Э. Кассирера: Критический анализ». Як пише сам автор даного твору, говорячи про себе від третьої особи: «автор, вдивляючись у "Філософію символічних форм", дивився крізь неї, тобто чинить власне всупереч основній тенденції самого Кассірера, що залишається тут під владою кантіанської заборони на сутність.»¹⁰

Отож Свасьян критично оцінив погляди Кассірера щодо «проблеми символу», роз’яснив певні основні положення роботи Ернста та виклав свої певні міркування, засновані на критиці Кассірера.

2. Послідовники

Серед послідовників Кассірера можна виділити неогумбольдтіанську лінгівстичну школу, адже саме в нього прихильники цієї школи, на чолі з її засновником – Гумбольдтом, запозичили основний принцип, згідно з яким розуміння суті не є результатом відбиття об'єктивної дійсності, а результат символічного пізнання - пізнання, яке відбувається за допомогою символічних форм (у цьому випадку мови) і повністю ними обумовлене. ¹¹

Взагалі, хоча у Кассірера було небагато прямих послідовників (серед них можна виділити Э. Панофскі, К. Лоренц, в США — С. Лангер), його філософія дуже вплинула на всю європейську (особливо німецьку) філософію й соціологію культури, філософську антропологію, а також знайшла відгук в англо-американському середовищі. Близькі ідеям Кассірера погляди були розвинений у французькому структуралізмі. Відштовхуючись, зокрема , від них, а також від робіт Панофскі, Пьер Бурдье висунув свою "соціологію символічних форм".¹²

Отож, філософія Кассірера стала фундаментом сучасної культурологічної думки у всьому діапазоні інтерпретації символіки культури - від екзистенціалізму до фрейдизму.¹³