Ст. 191 та інші злочини

1. Ч.2 ст.191 співвідноситься зі ст.364 як ціле та частина, тому заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем кваліфікується лише за ст.191. Очевидно проблема при цьому може виникати з ч.3 ст.364, яка передбачає більш сувору санкцію. Щодо співвідношення ст. 191 та 364-1 і 365-2, питання вирішується так само.

2. Якщо заволодіння чужим майном спеціальним суб’єктом повязується з підробленням або використанням підроблених документів, вчинене кваліфікується за сукупністю – ст. 191 та ст.358 чи 364.

3. Якщо предметом розкрадання є військове майно, а суб’єктом - військова службова особа або військовослужбовець, якому майно ввірене (…), перевагу при кваліфікації має спеціальний склад – ст.410.

4. Не можуть кваліфікуватись за ст.191 випадки самочинного тимчасового запозичення майна службовою особою, з метою його подальшого повернення.

Лекція 5.

Традиційно під повторністю у злочинах проти власності розуміється повторність злочинів як одного виду, так і споріднених злочинів (див. прим. до ст.185).

Проте повторність при розбої наявна, якщо особа раніше вчинила розбій чи бандитизм. Така ознака практикою тлумачиться неоднозначно:

1. По-перше не визначено, що треба розуміти під словом «розбій» - лише злочин за ст. 187 чи і інші види розбою – ч.3 ст. 262, ч.3 ст. 208, ч.3 ст. 312, ч.3 ст 313. Очевидно за принципом «всі сумніви на користь винного» цю ознаку потрібно тлумачити у вузькому значенні.

2. Не визначено, чи у всіх випадках бандитизму наявна така ознака чи лише у тих, коли банда створена для вчинення розбійних нападів. Тут практика виходить із широкого тлумачення ознаки.

Водночас якщо банда створюється для вчинення конкретного розбійного нападу, то дії по створенню є одночасно і готуванням до розбою, а отже повторність інкримінуватися не повинна.

Продовжуваний злочин

Визначення продовжуваний злочин проти власності дається в абз.4 п. 20 ППВСУ з урахуванням положення ч.2 ст.32 КК.

Проблемним є питанням про необхідність єдиного джерела вилучення майна або єдиного потерпілого. У літературі радянських часів така ознака називалася обов’язковою для продовжуваного злочину, а в абз.4 п.20 про неї не йдеться. Очевидно підхід практики буде – можливість різних джерел або потерпілих.

Деякі вчені вважають, що спільна мета при продовжуваному розкраданні може характеризуватися не ознаками майна (викрасти 1млн грн. тощо), а наміром вчиняти злочин поки буде можливість. На сьогоднішній день таке тлумачення суперечить роз’ясненню пленуму про намір «на зоволодіння конкретним майном».

Група осіб за попередньою змовою

Зміст цієї ознаки щодо злочинів проти власності роз’яснено у п.24 ППВСУ, і повязується лише з обєднанням співвиконавців (у ППВСУ зазначено, що «кожен з них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину»).

На відміну від тлумачення змісту аналогічної ознаки, ППВСУ від 07.02.2003 тут йдеться лише про вузьке розуміння спів виконавства, хоча і зазначається про можливий розподіл функцій між учасниками. Не виключено, що на практиці при кваліфікації групових злочинів проти власності за аналогією буде застосовуватись підхід ППВСУ 2003р. (людей, які стоять на сторожі під час вчинення крадіжок традиційно визначають як співвіконавців).

Крім того, формулювання у абз.1 ст.24 «безпосередньо виконує діяння» треба сприймати з урахуванням положень ч.2 ст.27.

Проблемним є інкримінування ознаки групи осіб за попередньої змови при переростанні одних злочинів проти власності в інші (крадіжки в грабіж чи розбій, шахрайства у грабіж чи розбій), очевидно домовленість, яка існувала до початку вчинення злочину стосувалися лише першого способу заволодіння майном, проте при переростанні така ознака переноситься на наступне посягання.

Особливості кваліфікації дії групи при переростанні крадіжки чи грабежу у розбій – див. абз.3 п.24 ППВСУ.

Розмір викраденого

Виділяють 4 розміри, які впливають на кваліфікацію корисливих злочинів проти власності:

1. Дрібне викрадення – до 0,2 нмдг.

2. Значна шкода – від 100 до 250 нмдг (з урахуванням оціночної ознаки – матеріального становища потерпілого).

3. Великий розмір – від 250 до 600 нмдг (особливо великий розмір – понад 600 нмдг).

Вчинення викрадення у дрібних розмірах є підставою для кваліфікації дій за ст.51 КпАП (абз.2 п. 25 ППВСУ) – якщо умисел не був спрямований на заволодіння майном у більших розмірах.

Вплив умислу особи щодо вартості майна на кваліфікації вчиненого

(для ст. 185,186,190,191)

Якщо умисел суб’єкта був спрямований на заволодіння майном у розмірі, який визначається як «значна шкода», «великий розмір», «особливо великий розмір», а шкода, яка фактично заподіяна не становить такого розміру, вчинене кваліфікується з урахуванням умислу – як замах на злочин з інкримінуванням тієї ознаки, яка охоплювалася умислом.

Якщо шкода, яку мав на меті суб’єкт і шкода, яку він фактично заподіяв відповідає одній і тій самій ознаці, вчинене належить кваліфікувати лише як закінчений злочин. Умисел завдати більшу шкоду може враховуватися лише при призначенні покарання.

Ст. 187 – кваліфікуючі ознаки розбою, пов’язані з вартістю майна, передбачені у ч.4 ст.187 і характеризують не наслідки у злочині, а зміст мети – розбій, спрямований на заволодіння майном. Тому якщо суб’єкт має умисел на заволодіння майном у великих або особливо великих розмірах, його дії слід кваліфікувати як закінчений злочин за ч.4 ст.187 незалежно від розміру фактично заподіяної шкоди.

Кваліфікованими видами вимагання за ч.2,3,4 ст. 189 є заподіяння «значної шкоди», «шкоди у великих розмірах», «шкоди в особливо великих розмірах». Відповідно до тенденцій судової практики така ознака інкримінується лише у разі завдання реальних збитків, якщо умисел винного був спрямований на заподіяння відповідної шкоди (було вимагання $1 млн.), а фактично така шкода не була заподіяна, вчинене кваліфікується як закінчене вимагання без інкримінування ознаки «шкода» (був закріплений у ППВСУ 1992 р.; абз 3 п.17 ППВСУ №14 від 23.12.2005 р.).

По розміру – див. п.25,26 ППВСУ

Проникнення ст. 185,186,187

Див. п. 22 ППВСУ.

При визначенні проникнення в абз. 2 п.22 під незаконним вторгненням розуміється будь-яка форма вторгнення (з подоланням перешкод, без такого подолання, за згодою власника) за наявності у суб’єкта умислу на вчинення розкрадання, який виник до початку проникнення. На практиці викрадення майна з приміщення або територій, відкритих для вільного входу у робочий час часто кваліфікують без інкримінування ознаки проникнення. Це пов’язано із складністю доведення попереднього наміру.

Лекція 6.

Тема: Злочини у сфері господарської діяльності: характеристика окремих посягань

Ст.199 «Фальшивомонетництво»

ППВСУ від 19.04.1996 р. №6

Безпосередній об’єкт – фінансова, кредитна система України.

Предмет:

1. Національна валюта України у виді банкнот чи металевих монет; іноземна валют.

Відповідно до абз.1,2 п.2 ППВСУ»96 до таких предметів належать державні казначейські білети (в Україні немає казначейських білетів, в Україні єдиний емітент грошей - НБУ); білети НБУ чи іншої держави; розмінна монета, які перебувають в обігу і є законним засобом платежу на території відповідної країни або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на «нові» гроші.

Підроблення вилучених з обігу грошей з метою їх збуту може кваліфікуватися як готування до шахрайства, а збут – як закінчене шахрайство.

2. Державні цінні папери (підроблення недержавних цінних паперів цього складу не утворює і може кваліфікуватися за ст.224). Цінні папери як предмет злочину можуть існувати і бездокументарній формі.

До державних цінних паперів відносяться:

• Державні облігації України;

• Казначейські зобов’язання України;

• Векселі державного казначейства;

• Окремий вид – приватизаційні папери

Не відносяться до державних цінних паперів:

• Облігації місцевих позик;

• Облігації державних підприємств.

3. Білети державної лотереї (за старим кодексом білети лотереї не називалася предметом фальшифомонетництва, тому роз’яснення постанови з цього питання застаріле) ЗУ «Про лотерейну діяльність» 1998р.

Якість підробленого предмету має бути така, щоб він мав змогу брати участь в обігу. Для валюти – п. 5 ППВСУ»96 вимагає:

• Належне художнє оформлення – відповідність орнаменту, наявність основних реквізитів, їх узгодженість із номіналом купюри.

• Якість відтворення, котра передбачає належний ступінь графічної та кольорової точності зображення.