Шахрайтсво ст.190

• Особливості ЮСЗ

На відміну від традиційних розкрадань предметом шахрайства може бути не тільки чуже майно, але й право на майно.

Спосіб заволодіння майном (…) визначений у законі за допомогою 2х ознак: обман (див. абз.2 п.17 ППВСУ) та зловживання довірою (див. там само). При шахрайстві незалежно від способу потерпілий добровільно передає майно або право на нього суб’єкту злочину або не заперечує проти його заволодіння. Добровільність передбачає наявність дорослої осудної особи, яка усвідомлює характер і значення своїх дій (воля повинна керуватись свідомістю). Підхід до кваліфікації випадків, поєднаних з обманом малолітніх, психічно хворих – див. лекцію до ст.185. Одержання права на майно від таких осіб взагалі не утворює складу злочину.

Шахрайство та інші злочини: розмежування та кваліфікація за сукупністю

Якщо обман або зловживання довірою при шахрайстві самі по собі містять склад іншого злочину (наприклад використання підроблених документів, самовільне присвоєння влади […]), вчинене кваліфікується за сукупністю – ст. 190 та ст.357,358,353 […], див. абз.1 п.19 ППВСУ.

Шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, за загальним правилом охоплюється ч.3 ст. 190 (див. абз. 3 п.19 ППВСУ). Якщо ж таке втручання призвело до витоку, втрати, підробки інформації […], такі шкідливі наслідки для електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерних мереж електронно-обчислювальної техніки

Проблемним на практиці є питання про кваліфікацію дій службової особи, яка вчинює шахрайство водночас зловживаючи владою або службовим становищем.

Очевидно, тут наявна конкуренція ст.190 (яка більш точно визначає спосіб) і ч. 2 ст.191 (яка конкретизує специфіку суб’єкта), отже конкуренція двох спеціальних норм. Така конкуренція повинна вирішуватися на користь більш небезпечного складу - ч.2 ст.191.

Якщо ж службова особа зловживаючи владою (…) заволодіває правом на майно, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – ст. 190; ст.364 КК (ст. 191 не передбачає як предмет право на майно).

Шахрайство слід відмежовувати від хабарництва. Отримання майна службовою особою з умовою виконання будь-якого зобов’язання (по службі), яке винна особа і не збиралась виконувати, слід кваліфікувати як шахрайство (абз.1 п.18 ППВСУ).

Якщо службова особа отримує незаконну винагороду за дії, які виходять за межі її компетенції, вчинене не може кваліфікуватися як одержання хабара, і за наявності обману чи зловживання довірою становить шахрайство.

Підхід до кваліфікації дій службової особи, яка отримує винагороду начебто для передачі будь-кому як хабара і не має наміру її передавати див. абз 1,2 п.18.

Якщо особа заволодіває майном свідомо скориставшись помилкою потерпілого, то вчинене не можна кваліфікувати як шахрайство. У деяких випадках (коли майно становить особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) вчинене може кваліфікуватись за ст.193.

Ст. 191 Особливості юсз

1. У ст. 191 передбачено два відносно самостійних склади злочинів: у ч.1 – привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі, або перебувало у її віданні; у ч.2 – привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання (…) службовою особою.

2. З об’єктивної сторони дії, описані як «розтрата» і «привласнення» є дуже подібними і важко розмежовуються. У теорії таке розмежування ще з радянських часів відбувалося з використанням двох термінів: для привласнення – «удержание имущества», а для розтрати – «издержание имущества». Такий підхід є не дуже вдалим, оскільки момент закінчення розкрадання повязувався з характером викраденого майна (за цією теорією при привласненні майно чи його еквівалент можна було виявити у винного на момент закінчення злочину).

Відповідно до позиції ПВСУ (абз.2 п.23) привласнення – це обернення майна на свою користь, а розтрата – на користь інших осіб. З точки зору теорії такий підхід видається необґрунтованим, оскільки пов'язаний з обставинами, які виходять за межі складу злочину (розпорядження майном).

3. Заволодіння шляхом зловживання службовим становищем на практиці інкримінується у тих випадках коли суб’єкт не був наділений певними повноваженнями щодо майна, яке розкрадається, але використав своє службове становище для заволодіння таким майном (наприклад шляхом дачі вказівок).

4. Проблемним на практиці є питання – чи є визначальним для кваліфікації за ст.191 сам факт наявності у суб’єкта спеціальних ознак, чи потрібно встановити хоча б найменше використання цих ознак при вчиненні розкрадання. Для 3ї форми злочину таких проблем не виникає, а для привласнення і розтрати потрібно довести хоча б «незначне» використання повноважень для заволодіння чужим майном.

5. Субєктом злочину за ч.1 ст.191 є особа, якій майно ввірене, або у віданні якої воно перебуває – це особа, з якою як правило укладається договір про повну матеріальну відповідальність, проте в окремих випадках повноваження щодо майна можуть визначатись трудовим договором чи посадовими інструкціями.

6. За ч.2 ст. 191 субєктом є службова особа. Поняття службової особи - див. прим. до ст.364 і абз.2-6 ППСВУ від 26.04.2002 р. №5.