109. Купівля-продаж.

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Це оплатний двосторонній консенсуальний договір, спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця. Вартість відчужуваного майна сплачується лише у грошовому вигляді. Права та обов’язки сторін виникають у момент досягнення згоди щодо всіх істотних умов, хоча існують і певні види види договорів, щодо яких передбачені спеціальні вимоги до оформлення, без додержання яких договір є недійсним. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які и цивільних правовідносин – громадяни, юридичні особи або держава. Однак умови участі кожного з цих суб’єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб’єкта, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин. Право продажу майна крім випадків примусового продажу належить власникові, який може діяти через представника. Для певних видів договорів законом може бути встановлено особливий правовий статус продавців і покупців. Істотними умовами договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на досягнення згоди щодо інших умов. Інші умови можуть набувати значення істотних якщо щодо них за заявою 1 із сторін має бути досягнуто згоди. Предметом договору є будї-яке майно, визнане законом об’єктом права власності і не вилучене з товарообігу. Це можуть бути як як окремі речі або їх сукупність (об’єкти природи або створені людиною матеріальні блага), так і певні зобов’язальні права, пов’язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах). Змістом договору є права і обов’язки сторін. Так, одним з найважливіших обов’язків продавця є передача майна у власність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов’язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець має право відповідної вимоги. У сторін можуть виникнути й інші обов’язки, зумовлені предметом та різновидом договору купівлі-продажу, особливостями місця і способу виконання та іншими обставинами, які визначені актами законодавства чи договором або випливають із змісту останнього.

110. Міна.

За договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує. Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності. За своїми юридичними ознаками договір міни є оплатним, двостороннім і конценсуальним. Договір міни за змістом і формою має багато спільного із договором купівлі-продажу. Найістотнішою ознакою для їх розмежування є те, що у договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у грошовому виразі. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. Однак, за таких умов договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу. Більше того, така вартсіна різниця може бути також компенсована виконанням певних робіт та наданням певних послуг. Відповідно до ЦКУ правове регулювання договору міни має здійснюватися за правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов’язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, не властиві договору міни, або ті, що суперечать його змісту, до договору міни не застосовуються.