48. Угоди, при укладенні яких мали місце "пороки волі" учасників цих угод.

Важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вияв – волевиявлення. Зовнішній вияв волі (волевиявлення) повинно відповідати внутрішній волі. Коли волевиявлення і внутрішня воля не співпадають – це означає, що справжнього бажання немає. Така угода називається “з пороком волі”. Таке розходження може виникнути предусім у разі коли угода укладається під впливом насильства. Насильство – фізичний або психічний вплив на особистість учасника угоди або його близьких з метою спонукати до укладання угоди. Отже, таке волевиявлення виходить не від особи, яка укладає угоду. Немає відповідності внутрішньої волі і волевиявлення і при укладені угоди під впливом погрози. Погроза – це вплив на чужу волю особи під загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. На відміну від випадків укладання угоди під впливом насильства, тут потерпілий виявив свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається із справжнім його бажанням. Таким чином і тут є розходження. Погроза за своїм змістом має бути серйозною, реальною, протиправною. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною. Угода з недоліками волі (пороками) має місце і тоді, коли вона укладається з метою, щоб умисно ввести в оману іншу, повідомляючи її про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце тоді, кола одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди. Угода, що укладається під впливом обману може бути визнана недійсною. Має місце невідповідність внутрішньої волі особи та її волевиявлення, якщо представник цієї особи укладає угоду з іншою, завідомо знаючи, що шкодить інтересам особи, яку представляє. Можливі випадки, коли громадянин змушений укласти угоди на вкрай невигідних для себе умовах внслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких угод важливі дві обставини: а) економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода укладається не на еквівалентних підставах; б) збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або для її родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо). Потерпіла сторона може пред’явити позов щодо недійсності угоди на підставі невідповідності волевиявлення внутрішній волі. Якщо угоду визнано недійсною за однією з підстав, то друга сторона повертає потерпілому все одержане нею за угодою, а за неможливості повернути все в натурі – ідшкодовує вартість.

49. Поняття та значення позовної давності.

Позовна давність – це строк для захисту прав за позовом особи, право якої поркшено. Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді. Позовна давність застосовується незалежно від позову сторін. За загальним правилом норми позовної давності поширюються на всі цивільно – правові відносини. Але у законі є й винятки з цього правила. Строки у позовній давності поділяються на: 1. Загальні; 2. Скорочені. Загальний строк– три роки. Скорочені строки: встановлюються для окремих видів вимог. Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема за позовами: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про недоліки проданих речей; 3) що випливають з поставки продукції недостатньої якості; 4) про явні недоліки в роботі, виконаній за договором підряду; 5) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення. Та деякі інші права. Перебіг строку починається з дня виникнення права на позов. Право на позов – коли особа дізналась чи повинна була дізнатися про порушення свого права. У деяких випадках відбувається призупинення та периривання строків позовної давності. Призупинення – це час протягом якого існує обставина, яка є підставою призупинення не зараховується в строк позовної давності. Після того, як вказана обставина припиняє існування, строк давності продовжується. Частина строку, яка пройшла до настання цих обставин включається у позовну давність. Строк припиняється внаслідок дій боржника або кредитора (підтвердження боржником свого боргу). Після переривання, строк позовної давності починається спочатку, а строк який тривав до переривання, не враховується. Згідно ЦКУ передбачається можливість відновлення пропущеного строку давності, якщо буде визнано поважною причиною. Згідно ЦК застосування строку позовної давності є обов'язковим.