2. Основні фактори та передумови формування потенціалу підприємства.

Усі фактори формування потенціалу підприємства можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил. Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил. Крім того, важливим зовнішнім фактором є також умови конкуренції на ринках ресурсів та умови конкуренції безпосередньо в галузі.

До внутрішніх факторів відноситься стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу, якими керуються на підприємстві, моральні цінності й амбіції керівників, а також загальноприйняті в рамках підприємства цінності та культура. Так, наприклад, формування потенціалу більшості зарубіжних компанії спирається на наступні базові цінності: „довіра і повага до працівників, забезпечення клієнтів товарами та послугами вищої якості, одержання прибутку та дотримання інтересів акціонерів, відмова від довгострокових фінансових зобов’язань для розвитку компанії, особиста ініціатива, колективна праця”.

Особливе значення мають передумови формування потенціалу підприємства, які визначаються потребами клієнтів. Крім того, дуже важливі передумови, пов’язані з конкурентами, тому що ресурсний потенціал підприємства втрачає свою цінність саме під їх тиском. Також повинні бути враховані і внутрішні передумови, пов’язані з загальноприйнятими настановами всередині підприємства.

Багаторівнева структурна модель формування потенціалу підприємства може виглядати таким чином (рис. 2.1):

Рис. 2.1 – Модель формування потенціалу підприємства

Нижнім рівнем є виробничий потенціал, який формується як результат використання і взаємодії техніко-технологічного, інформаційного, організаційного, кадрового елементів, а результатом його реалізації є фактичний та потенційний обсяг виробництва продукції.

Сполучною ланкою між нижнім виробничим та загальним рівнями виступає ринковий потенціал, який формується як результат прояву компетенцій виробництва та активності підприємства, необхідних для задоволення потреб ринку в певному обсязі продукції в умовах існуючого маркетингового середовища. Результатом реалізації ринкового потенціалу є фактичний і потенційний обсяг продажів.

Таким чином, структурна модель формування потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують.

3. Особливості та принципи формування потенціалу підприємств апк України.

До сфери сільського господарства відносять власне сільське господарство та весь комплекс переробних галузей: харчову, м’ясо-молочну; борошномельно-круп’яну; комбікормову та інші види промисловості. З розвитком цієї сфери тісно пов’язаний розвиток інших галузей: одні з них отримують сировину (наприклад, легка промисловість), а інші виробляють засоби праці та інші необхідні продукти (наприклад, сільськогосподарське машинобудування, хімічна промисловість).

Щодо особливостей розвитку потенціалу АПК України, його окремих сфер, то слід відзначити декілька найбільш істотних моментів.

Агропромислове виробництво в нашій державі є надто ресурсномісткою сферою народного господарства : тут сконцентровано понад третину всіх виробничих ресурсів суспільства. За обсягом і багаточисельністю використовуваних природних (земельних, водних) та трудових ресурсів, зокрема в сільському господарстві, національний АПК є унікальним на Європейському континенті.

Систематичне збільшення інвестицій безпосередньо а аграрне виробництво, характерне для всіх післявоєнних років, не привело до формування раціональних оптимальних за структурою і високотехнологічних ресурсних потенціалів ні в жодній сфері АПК. З іншого боку – систематичне невиконання завдань щодо належного ресурсозабезпечення агропромислового виробництва лише поглиблювало розбалансованість як у середині АПК, так і в масштабі всього народного господарства. Томі він розвивався переважно на екстенсивній основі, з залученням все більшої кількості виробничих ресурсів, насамперед природних – земельних і водних, що деградували та виснажувались, погіршуючи загальну екологічну і економічну ситуацію в Україні. У сільськогосподарському обороті нині перебуває 41,82 млн. га земельних ресурсів, або майже 78% загальної території держави, з яких на ріллю припадає 32,5 млн. га, тобто рівень розораності всієї території становить 54%, сільськогосподарських угідь – 78%. Це один з найвищих показників не тільки серед республік колишнього СРСР, а й у всьому світі.

За останні 35 років площа еродованих земель зросла майже в 1,5 раза, значно розширились площі засолених, закислених, осолонцьованих, підтоплених і техногенно забруднених сільгоспугідь. Тільки 1 з кожних 10 га земельних угідь, що використовуються в сільському господарстві, має сприятливий екологічний стан. Середній вміст гумусу в ґрунтах зменшився з 3,5 до 3%.

Розрахунки провідних науковців показують, що ті обсяги валової сільськогосподарської продукції й продуктів харчування, які виробляє Україна, можна було одержувати на земельній площі в 1,5 раза меншій і з втричі меншою кількістю трудових ресурсів, зайнятих в аграрному виробництві. Енергоємність виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в 2-4 рази вища, ніж у країнах Західної Європи та Північної Америки.

Впродовж багатьох років реформування вітчизняного АПК відбувається стабільне погіршення умов технічного оновлення і модернізації матеріально-технічної бази, насамперед сільського господарства. Якщо в США на 100 зайнятих у сільському господарстві працівників припадає нині 180 тракторів та 136 автомобілів, то в Україні – менше : тракторів та близько 4 автомобілів.

Отже, у вітчизняному сільському господарстві нині має місце ситуація, яка свідчить, по-перше, що тут, використовується надто багато виробничих ресурсів, особливо земельних, водних, біологічних і трудових. А по-друге, існує жорсткий дефіцит метріально-технічних ресурсів, насамперед високопродуктивних сучасних машин і технологій, порід тварин і сортів сільськогосподарських культур.

Найбільш важливими є техноеколого-економічні принципи формування потенціалу підприємств АПК:

1) екологічність та екологобезпечність стосовно різних природно-екологічних й організаційно-економічних умов веденні виробництва;

2) технологічність, надійність, універсальність і комфортність технічних засобів за високих продуктивних і експлуатаційних показників;

3) економічність і енергоекономність з урахуванням багатоукладної економіки на селі та різних форм господарювання в АПК;

4) відповідність вимогам комплексної механізації, автоматизації та комп’ютеризації виробничих процесів у всіх ланках АПК як основи підвищення продуктивності праці і зростання ефективності використання виробничих ресурсів, істотного зниження ресурсомісткості, насамперед енергомісткості, агро продовольчої продукції.