Трудове право як галузь права України.

Трудове право – дуже важлива галузь для суспільства та системи права України. Основними джерелами правових норм трудового права є (систему трудового законодавства України складають) Конституція України, Кодекс законів про працю (КЗпП), прийнятий у 1971 р., введений в дію 01.06.1972 р, зі значними змінами та доповненнями після оголошення незалежності України, міжнародно-правові договори, ратифіковані ВРУ, укази Президента, постанови ВРУ, Кабміну, законах ВРУ та інших нормативно-правових актах.

Трудове право – система правових норм, які регулюють правовідносини працівників та власників (уповноважених ними органів) в сфері реалізації права на труд та трудових прав та обов’язків.

Сторонами в трудовому праві є працівники та власники (уповноважені ними органи) підприємств.

Трудове право регулює порядок укладення трудових та колективних договорів, робочий час та час відпочинку, нормування праці та заробітну плату, гарантії та компенсації, охорону праці, трудову дисципліну, порядок розгляду індивідуальних та колективних трудових спорів, соціальне страхування та інше.

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, статі, раси, національності, майнового чи соціального стану, політичних та релігійних переконань, роду занять. Трудове законодавство регулює трудові відносини працівників усіх підприємств та установ, незалежно від форм власності, галузевої належності, діяльності, а також працівників, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначається законодавством та їх статутами. Для охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів існують додаткові пільги та гарантії.

Завданням законодавства про працю є регулювання трудових відносин усіх працівників з метою зростання продуктивності праці, поліпшення якості роботи, ефективності суспільного виробництва, піднесення на цій основі загального культурного та матеріального рівня усієї держави та її громадян.

Конституційні основи права на працю.

Основні права людини і громадянина закріплені в Декларації прав людини ООН 1948 р., де проголошено рівність усіх людей від народження в їх правах, незалежно від поглядів, походження, статусу, переконань і т.д. та в Міжнародному Пакті про економічні, соціальні і культурні права, прийнятому ООН в 1966 р., де визнано право людини на працю, яке включає в себе право заробляти собі на життя, вільно обирати чи погоджуватися на сферу діяльності.

Всі ці права закріплені і в Конституції України. Право на працю є одним з невід’ємних прав людини. Його реалізація забезпечує інші природні, соціальні, культурні та економічні права.

Ст. 43 Конституції України зазначає, що кожний має право на працю, яке включає в себе право заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституція забороняє використання примусової праці, крім військової та альтернативної служби, роботи за вироком суду або відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок та неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ті, хто працює має право на страйк (ст. 44), заборона якого можлива лише на підставі закону. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке реалізується обмеженням тривалості робочого дня, наданням щотижневих вихідних та щорічної оплачуваної відпустки. (ст. 45)

Громадяни мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття, старості.

Зараз наша держава, на жаль, не може повністю забезпечувати реалізацію права на працю, що пояснюється її становленням та економічною кризою, але, разом з тим, кожний наступний рік призводить до позитивних змін та перетворень, отже у майбутньому це право буде реалізовуватися в повному обсязі.

Поняття та зміст трудових правовідносин.

Трудові правовідносини – такі суспільні відносини, які виникають між працівником та власником (уповноваженим ним органом) на підставі трудового договору і трудового законодавства чи юридичних фактів, та мають двохсторонній характер.

Суб’єктами трудових відносин є працівник (іноземець чи громадянин України, які досягли 16 (інколи 15) років) та власник (уповноважений ним орган) підприємства чи організації незалежно від форм власності.

Об’єктами трудових правовідносин є сам процес праці з дотриманням усіх вимог та результат праці (виконувана робота, якісна продукція).

Зміст правовідносин складається з юридичного та фактичного аспектів. Фактичний бік – сам процес виконання роботи, відношення до якості та кількості товарів та робіт. Юридичний зміст – трудові права та обов’язки працівника та власника двохстороннього характеру (у обох сторін є і права, і обов’язки).

Трудові правовідносини можуть виникати на підставі укладання трудового контракту і трудового законодавства. Вони виникають з моменту укладення трудового договору та діють безстроково чи на певний строк, в залежності від умов договору.