5.Висновки

Модель Солоу і натепер актуальна. Спеціалісти відзначають теоретичну витонченість її економетричних оцінок. Модель дає змогу проаналізувати одне з найважливіших питань економіки: яка частина виробленого продукту повинна споживатися зараз і яка має зберігатися для використання у майбутньому.

Досліджувана Р.-М. Солоу виробнича функція стала основою для розроблення внутрігалузевих балансів економічного розвитку, які, всупереч висновкам кейнсіанської теорії, базуються на принципі автоматичного саморегулювання економічної системи через формування раціональної структури виробництва. Показники, які вводилися у функцію, були сталішими, а зв'язки між ними менш еластичними. її використання з цією метою виявилося ефективнішим.

Запропоновані С.-С. Кузнєцом методи визначення національного доходу використовують статистики (подвійний підрахунок національного доходу як суми витрат і як суми доходів). Його методи обчислення національного доходу, національного продукту та інших важливих показників використовують не тільки в офіційній звітності США, а й у статистичних публікаціях інших країн.

Сучасна теорія економічного зростання стала логічною кульмінацією більш ранніх праць С.-С. Кузнєца, присвячених дослідженню національного доходу та його компонентів. Нині термін "валовий національний продукт" (ВНП) загальноприйнятий, а на початку минулого століття його ігнорували. С.-С. Кузнєц не першим вивчав це питання, але саме його праці були настільки чіткими і зрозумілими, що стали орієнтирами у цій сфері. Він точніше оцінив випуск кінцевого продукту, формування капіталу і заощаджень, розподіл доходу між різними верствами населення. Його доробок, що відповідав новим вимогам економіки, заклав основу для оцінки ВНП та його складових частин Федеральним урядом США, вплинув на подальші дослідження економічного зростання, дав змогу виробити єдину методику розрахунку національного доходу і ВНП для усіх країн.

Переважна більшість емпіричних досліджень свідчить про наявність позитивної залежності між темпами економічного зростання і обсягом інвестицій в основний капітал, вираженим, наприклад, в частках ВВП. Теза про те, що саме зростання інвестицій викликає прискорення економічного розвитку, представляється настільки очевидним, що не піддається сумніву. Однак ті дослідники, які все ж наважуються тестувати напрямок впливу між цими змінними, дуже часто отримують парадоксальний результат: високі темпи зростання є причиною збільшення інвестицій. У зворотному напрямку цей зв'язок може бути і негативною.

Такі висновки випливають із стандартної неокласичної моделі зростання, запропонованої Р. Солоу. У його моделі темп зростання подушного доходу визначається екзогенно заданими характеристиками технологічного прогресу. Збільшення обсягу інвестицій веде до зростання випуску у цьому ж періоді, однак у подальшому темп економічного зростання знижується до рівноважного.

Неокласичні моделі зростання долали ряд обмежень кейнсіанських моделей і дозволяли більш точно описати особливості макроекономічних процесів. Р. Солоу показав, що нестабільність динамічної рівноваги в кейнсіанських моделях була наслідком невзаємозамінні факторів виробництва. Замість функції Леонтьєва він використовував у своїй моделі виробничу функцію Кобба-Дугласа, в якій праця і капітал є субститутами. Іншими передумовами аналізу в моделі Солоу є: спадна гранична продуктивність капіталу, постійна віддача від масштабу, постійна норма вибуття, відсутність інвестиційних лагів.

Взаємозамінність факторів (зміна капіталовооруженності) пояснюється не тільки технологічними умовами, але і неокласичної передумовою про досконалої конкуренції на ринках факторів.

У моделі Солоу знайдено пояснення механізму безперервного економічного зростання в режимі рівноваги при повній зайнятості ресурсів.

Тим не менше, потрібно визнати, що розглядати проблеми Росії строго з позицій неокласичної теорії економічного зростання, одним з представників якої є Р. Солоу, малопродуктивно. Причина проста: ці теорії спираються на закономірності економічного зростання, характерні для промислово розвинених країн світу і сформувалися в умовах функціонування повноцінного комплексу ринкових механізмів. Саме дія цих механізмів і визначає весь хід процесів розвитку. У Росії такі механізми лише почали формуватися, деякі ринки практично просто відсутні, але зате має місце гіпертрофоване участь держави в господарському житті на мікрорівні. Все це неминуче накладає сильний відбиток на процес економічного зростання.

Література

1.Борисов Е.Ф. Экономическая теория. — М., 1997.

2.Ивашковский С.Н. Макроэкономика. — М., Дело, 2000.

3.Курс экономической теории / под общ. ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е.Л. — Киров, АСА, 1994.

4.Политическая экономия. — М., Издательство политической литературы 1988.

5.Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. — М., 2003.

6.Рыночная экономика: Теория рыночной экономики. Макроэкономика. — М., 1992.

7.Современная экономика / под ред. О.Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, Феникс, 1995.

8.Солоу Р. Экономическая теория ресурсов или ресурсы экономической теории / В кн. «Рынки факторов производства». — СПб, 1999.

9.Экономическая теория / Под ред. Камаева В.Д. — М., Владос 1999.

10.Экономическая теория / Под ред. Николаевой И.П. — М., Проспект 2000.

11.Ясин Е. Экономический рост как цель и как средство // Вопросы экономики. № 9, 2001, С. 4—15.

12.Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. — М., 2003.

13.Cовременная экономика / под ред. О.Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону, Феникс, 1995.С. 134.