МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут фінансово-економічної безпеки і права

Кафедра загальноправових дисциплін

Лекція

з навчальної дисципліни «Теорія держави і права»

Тема: «Юридичний процес »

Одеса-2010

План

ВСТУП

1. Поняття і структура юридичної практики

2. Види юридичної практики

3. Юридичний процес, його ознаки та стадії

4. Вимоги до юридичного процесу та юридичної процедури

5. Види юридичного процесу

ВИСНОВКИ

Навчальна мета лекції: сформувати у курсантів уявлення про види юридичної практики, юридичного процесу.

Виховна мета: виховувати у курсантів повагу до права.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: галузеві юридичні науки: кримінальне право, цивільне право, адміністративне право, трудове право та інш.

Зв'язок з практикою: Закласти підстави формування у майбутніх працівників необхідні якості теоретичної підготовки, формування професійних знань та навичок майбутнього фахівця-юриста за допомогою яких він розрізняв би правовий закон від закону не правового.

Література

Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. – Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1989. – 218 с.

Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М.: Норма, 2004. – 187с.

Луць Л.А., Фулей Т.І. Деякі аспекти впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України // Держава і право. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. -Вип.20. -

Оніщенко Н.М. Юридичний процес як форма правової діяльності // Право України. – 2002. – № 7. – С. 7-13.

Папанова И.В. Юридический процесс. – Саратов: Светопись, 1998. – 74с.

Протасов В.Н. Юридическая процедура. – М.: Юрид.лит., 1991. – 79 с.

Теория юридического процесса / Под ред. В.М.Горшенева. – Харьков: Вища школа, 1985. – 192 с.

ВСТУП

У науковій літературі юридична діяльність досліджується в різних аспектах, що зумовлено її багатоплановістю та складним характером. Зокрема, вона розглядається як правова форма соціальної діяльності; як інструмент соціального управління; як зміст правових відносин, правопорядку; як системо утворюючий чинних правової системи; як спосіб втілення правових приписів у соціальне життя, як юридична професія.

Курс на побудову в нашій країні правової держави вимагає теоретичних розробок проблем усіх різновидів юридичного процесу. До нинішнього часу в науковій літературі відсутнє єдине загальновизнане визначення юридичного процесу. У той самий час більшість учених-юристів визначають такі правові форми державної діяльності: правотворчість, правозастосування, правосуддя і контроль.

1. Поняття і структура юридичної практики

Юридична практика – це професійна юридична діяльність по виданню, тлумаченню і реалізації правових приписів, здійснювана з урахуванням накопиченого соціально-правового досвіду.

Структура юридичної практики – її будова, розташування основних елементів і зв’язків, які забезпечують її цілісність, збереження об’єктивно необхідних властивостей і функцій. У структурі юридичної практики виділяють динамічний і статичний елементи:

1) юридична діяльність (динамічна сторона) є юридичними діями і операціями, засобами і способами їх здійснення, ухвалені рішення і результати дій. Юридичні дії є зовні вираженими, соціально-перетворюючими правовими актами, які тягнуть за собою певні наслідки. Сукупність взаємозв’язаних між собою юридичних дій, що мають єдину мету, складає операцію (наприклад, огляд місця злочину є операцією, оскільки включає декілька різних юридичних дій). У загальному вигляді динамічна сторона юридичної практики представлена діями правотворчих і правозастосовчих органів, виданими ними правовими актами;

2) соціально-правовий досвід (статична сторона), який включає правоположення, тобто вироблені в ході юридичної практики сталі приписи загального характеру, що акумулюють соціально цінні та стабільні сторони конкретної юридичної діяльності. Такими є, наприклад, правові позиції Конституційного Суду України, узагальнення судової практики із певних категорій справ.

Статичний компонент юридичної практики формується в результаті юридичних дій та операцій, що становлять суть динамічного її компоненту.

Об’єктом юридичної практики виступають суспільні відносини, інші форми поведінки людей та їхніх об’єднань, соціальних спільнот, інакше кажучи – суб’єктів права.

Суб’єктами юридичної практики є правотворчі та правозастосовчі органи (законодавчі органи, органи виконавчої влади, в т.ч. правоохоронні органи, їхні посадовці, суди, адвокати, органи нотаріату тощо). Суб’єкти юридичної практики безпосередньо видають, тлумачать і застосовують юридичні норми. Учасники юридичної практики – це суб’єкти права, які сприяють суб’єктам юридичної практики в здійсненні правових дій і операцій, але самі при цьому не видають і не застосовують правових норм. Наприклад, як учасники слідчої практики виступають поняті, свідки, потерпілі.

2. Види юридичної практики

Для правової системи суспільства характерним є одночасне функціонування різноманітних типів, видів і підвидів юридичної практики:

1) в залежності від змісту розрізняють правотворчу, правозастосовчу (правореалізаційну), інтерпретаційну практики.

В процесі правотворчої практики формуються нормативно-правові засоби (норми, принципи і т.п.) дії на суспільні відносини і інші форми поведінки людей.

Правозастосовча практика є владною діяльністю компетентних органів, направленою на винесення індивідуально-конкретних приписів, і виробленим в ході такої діяльності правовим досвідом.

Суть інтерпретаційної практики зводиться до формулювання правових роз’яснень і правоположень;

2) за суб’єктами юридична практика розмежовується на законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну тощо. По цьому ж критерію можлива і детальніша класифікація. Так, до судової практики відноситься практика Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції. Прийнявши за підставу класифікації об’єкти практики і категорії вирішуваних юридичних справ, можна говорити про судову практику по цивільних, у кримінальних справах;

3) залежно від функціональної ролі розрізняють регулятивну і охоронну юридичну практику. Наприклад, діяльність органів реєстрації актів цивільного стану, органів нотаріату в основному носить регулятивний характер. Діяльність прокуратури і органів внутрішніх справ по перевазі носить охоронний характер. Судова ж практика поєднує в собі регулятивний (наприклад, визнання в судовому порядку права власності на нерухоме майно, розділ майна) і охоронний (наприклад, оголошення вироку у кримінальній справі) моменти.

Кожний з типів, видів і підвидів юридичної практики специфічний за своєю природою, елементам змісту і форми, функціям і іншим важливим аспектам.

3. Юридичний процес, його ознаки та стадії

Процедурний механізм властивий практично кожному соціально-нормативному регулятору. Але найповніше процедурний характер, як і нормативність, виражений у праві.

Юридичний процес – це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухваленні і документальному закріпленні юридичних рішень загального або індивідуального характеру.

Ознаки юридичного процесу:

1) владний характер. Юридичний процес є владною діяльністю компетентних органів держави, його посадових осіб, а також, в обумовлених законом випадках, діяльність недержавних суб’єктів, уповноважених на те державою (адміністрація підприємства, орган місцевого самоврядування, керівник вузу тощо);

2) нормативний характер. Юридичний процес врегульований процесуальними нормами і здійснюється за наперед встановленим шаблоном;

3) документально виражений (актний) характер. Це діяльність, направлена на ухвалення юридичних рішень загального (нормативно-правові акти) або індивідуального (правозастосовчі акти) характеру;

4) службовий характер. Юридичний процес є вторинним по відношенню до матеріального права, похідним від нього, є формою його життя;

5) стадіальний характер. Юридичний процес складається із відносно самостійних стадій.

Поняття «юридична процедура» і «юридичний процес» нерідко використовують як синоніми. Але правильніше розглядати юридичну процедуру як порядок здійснення конкретної юридичної дії, а юридичний процес як сукупність юридичних процедур.

Юридичний процес – це складна, триваюча в часі діяльність, що складається з процесуальних стадій, які мають строго певну послідовність. За змістом він є ланцюгом взаємозв’язаних процесуальних дій і рішень, що фіксуються у відповідних документах. Наприклад, в ході розслідування кримінальної справи слідчий виконує такі процесуальні дії, як огляд місця події, обшук, допит свідка, вилучення речових доказів тощо, і виносить різні процесуальні рішення – постанови про порушення кримінальної справи, про провадження обшуку в квартирі підозрюваного, про притягнення особи як обвинуваченого тощо.

Кожен вид юридичного процесу має свої стадії, проте в кожній із стадій будь-якого юридичного процесу обов’язковими є наступні компоненти:

1) відносно самостійне завдання, на рішення якого направлені дії, що об’єднуються в тій або іншій стадії;

2) специфічний склад дій, що включає встановлення або аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридичної норми для вирішення питання, справи;

3) створення юридичних документів, в яких відображаються і закріплюються підсумки здійснених в даній стадії юридичних дій.

Юридична процедура і юридичний процес мають, перш за все, службове значення в процесі реалізації права. Реалізація права потребує застосування процедурних форм в наступних випадках:

1) для регламентації процесу правового примусу, здійснюваного в рамках охоронних правовідносин. Відсутність процедурного забезпечення цих відносин таїть в собі небезпеку, з одного боку, порушення законності, істотного утиску прав громадян, а з іншою – небезпеку бездіяльності санкцій;

2) для процедурного опосередкування тих регулятивних норм, які взагалі не можуть бути реалізовані без допомоги належної процедури (наприклад, укладення шлюбу, реєстрація юридичної особи);

3) для оптимізації процесу реалізації регулятивних норм. Останні в даному випадку можуть, у принципі, обійтися без процедури, проте процедурні норми покликані встановити найбільш ефективний для досягнення правового результату варіант поведінки учасників регулятивного відношення. Наприклад, процедура оформлення банківського кредиту покликана полегшити його надання і повернення. Хоча слід визнати, що нерідко, через бюрократизм державно-правової системи процедура «працює» проти призначення права, не полегшуючи, а, навпаки, ускладнюючи процес його реалізації.

Юридичний процес грає важливу роль в механізмі правового регулювання, оскільки він практично і є механізмом реалізації закону, про відсутність якого так часто говорять юристи і політики.

4. Вимоги до юридичного процесу та юридичної процедури

При всій різноманітності видів юридичних процедур і юридичного процесу до них висуваються певні загальні вимоги:

1) виникнення матеріальних норм (здійсненню яких процедура служить) і процесуальних норм повинне бути синхронним. Створення нормативних моделей процедур не повинне відставати в часі від тих норм і відносин, реалізацію яких вони покликані забезпечувати. Інше приведе до бездіяльності матеріальних норм. Наприклад, протидія злочинності в Україні була утруднена внаслідок того, що новий Кримінальний кодекс не був своєчасно «оснащений» ухваленням нового Кримінально-процесуального кодексу;

2) процесуальні норми повинні бути на тому ж рівні ієрархії, що й матеріальні. Наприклад, якщо норми, які процедура (процес) повинна забезпечувати, закріплені законом, то і процедура (процес) повинна бути встановлена на рівні закону. Наприклад, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство не тільки знаходяться на одному рівні ієрархії, але і систематизовані однаковим способом – у вигляді кодексу. Що стосується простіших процедур (наприклад, накладення дисциплінарного стягнення), то процесуальні норми слід по можливості поміщати в тих же нормативних актах, в яких містяться матеріальні норми, на реалізацію яких процедурні норми направлені. Так, у трудовому праві і матеріальні, і процесуальні норми (наприклад, порядок накладення дисциплінарного стягнення) зосереджені в одному нормативно-правовому акті – Кодексі законів про працю;

3) матеріальні і процесуальні норми з погляду змісту повинні бути узгоджені, взаємопов’язані, при цьому процесуальні норми не повинні стосуватися змістовної сторони матеріальних норм, а тим більше суперечити ним. Інакше норми матеріального права перетворюються на порожню декларацію;

4) процедури, що регламентують владні відносини, повинні бути демократичними, тобто обслуговувати соціальні інтереси, а не інтереси бюрократичної системи. Для розвитку демократії в Україні актуальним є ухвалення Адміністративного кодексу, який повинен сприяти оптимізації державного управління, встановленню реальної відповідальності за ухвалені посадовцями рішення;

5) правові процедури повинні по можливості мати якості багатоваріантності і диспозитивності, інакше кажучи, процедура повинна пропонувати різні варіанти реалізації матеріальної норми і надавати суб’єктам право самим вибирати порядок здійснення своїх прав і обов’язків, а у ряді випадків – визначати його в договорі. Перш за все, це стосується сфери цивільного обороту. Так, в Україні суб’єкти цивільно-правових і господарсько-правових відносин мають право вибрати різні варіанти рішення спорів – звернутися до судів загальної юрисдикції, третейські суди або ж вирішити конфлікт позасудовим способом, наприклад, за допомогою нейтрального посередника-медіатора;

6) юридичний процес повинен відповідати вимозі доступності. Тут є декілька аспектів: доступність інформаційної моделі процедури, тобто доступність інформації про порядок реалізації тих або інших юридичних норм; простота порядку звернення в компетентний орган; оперативність розгляду питання; вартість витрат на процес;

7) особливе значення для юридичного процесу має якість надійності. Надійність системи часто зв’язується з її простотою: чим простіша система, тим вона надійніша. Проте стосовно юридичного процесу це правило не завжди працює. Надійність юридичного процесу залежить від забезпеченості його правовими гарантіями, але найголовніший специфічний чинник для цього параметра – відпрацьованість процедури.

8) юридичний процес повинен бути послідовним. Від того, наскільки правильно в процедурі вибрана послідовність здійснення актів поведінки, залежать її досконалість, оптимальність, ефективність.