1. Основні категорії системного методу

Під системою ми будемо розуміти певним чином впорядковану множину елементів, що взаємодіють і становлять цілісність.

Елемент системи - неподільна частина цілого, базисна одиниця, елементарна "цеглина", з якої будується уся система. Неподільність елемента - річ умовна і відносна. Це - одна з "таємниць" методу: до­слідник мусить зупинитися на тому чи іншому рівні побудови об'єкта, і таким чином роз'язати проблему нескінченності матерії і невичерпної складності природи. Для астронома подібним рівнем можуть бути космічні тіла, інженера - складові технічної конструкції, соціолога -люди, як неподільні елементи соціальних систем. Анатомія людини, її " внутрішня структура соціолога вже не цікавить. Елементи, що склада­ють систему, можуть бути однорідними і різнорідними. Наприклад, так звані соціотехнічні системи складають люди (оператори) і технічні за­соби; природньобіологічні - живі організми та елементи довкілля. Виз­начення елементів і взагалі конструкція системи залежать від дослід­ника, спостерігача. Але ця "свобода" не безмежна. В тому разі, якщо наукова модель не буде відбивати реальність, вона не допоможе до­сліднику, а навпаки - ускладнить наукову працю.

Структура системи - це ієрархія елементів, їх взаєморозташу-вання і спосіб поєднання в одне ціле. Структура визначає особливості внутрішньої будови об'єкта. Зв'язки елементів поміж собою можуть бути вертикальними (субординація) і горизонтальними (координація). Поширеною формою ієрархії є пірамідальна побудова системи, що має широке розповсюдження в суспільстві. Для того, щоб розкрити структуру об'єкта, треба: а) визначити елементи, з яких складається система; б) розкрити ієрархію елементів та їх взаєморозташування; в) описати характер, спосіб зв'язку елементів в одне ціле.

Функція '- зовнішня характеристика системи або її структурних елементів; це - певні наслідки існування, життєдіяльності об'єктів, вияв якостей, властивостей, що притаманні структурам. Функції безпосе­редньо пов'язані з особливостями структур. В примітивних системах цей зв'язок досить жорсткий, тобто функції апріорі відомі і незмінні. З ростом складності об'єктів, ускладнення структур діапазон функцій значно розширюється.

^Підсистема - фрагмент структури системи, що охоплює певну іість споріднених або щільно пов'язаних, або розташованих поруч ентів. Ця категорія потрібна для спрощення занадто складних стів. Наприклад, структуру університету (як соціальної системи) ;на обмежити сукупністю головних підсистем - факультетів, служб, ілів. Це спрощує сприйняття складної системи. Одночасно під-•ема - це відносно незалежна система, яка в свою чергу має поділ підсистеми та елементи, факультут (якщо продовжити приклад) ладається з кафедр, спеціальностей, курсів, академічних груп тощо.

Класифікація систем. За ступенем складності системи поділя-•ься на прості та складні. Прості - це об'єкти, що піддаються деталь-му опису, їх поведінку можна прогнозувати. Складні системи не під-,аються вичерпному опису, їх поведінка може бути непередбаченою;

'м властива протиінтуїтивна поведінка, тобто "здоровий глузд", жит-ргєвий досвід, який людина отримує на досвіді простих систем, "не Іспрацьовують" відносно складних систем. Суспільство і більшість со-ііціокультурних систем, безперечно, є складними. у- Неодноразово люди, уряди "обпікалися" на складності цих си-іСтем. На початку XX сторіччя в США на протязі 13 років діяла забо-ірона на торгівлю і вживання спиртних напоїв. Щось схоже намагалося започаткувати радянське керівництво в 1985 році. Антиалкогольні і кампанії мали на меті оздоровлення суспільства, зниження злочин­ності, покращення матеріального стану людей тощо. Але негативні підсумки цих заходів не були передбачені. Отож спрацювали механіз­ми, що були скриті від людського ока антиалкогольні експерименти зазнали поразки. Таким чином, суспільство і його підсистеми - це об'єкти більш складні порівняно з можливостями людини аналізувати соціальні процеси і керувати їх наслідками. Саме цей елемент склад­ності перешкодив соціалістам і комуністам дати раду своїм ідеям - усі їх соціальні експерименти зазнали поразки.

За своїм масштабом та кількістю елементів системи відносять до малих і великих. Великі системи одночасно є і складними. Поділ на малі й великі системи є до певної міри відносним та інтуїтивним. В соціології ця термінологія застосовується відносно соціальних груп, спільностей. Наприклад, сім'я, студентська група - це малі системи;

населення міста або професійна група - великі системи. Надвеликою

системою є суспільство, окремі його підсистеми становлять вже великі системи.

Важливим критерієм класифікації є поділ систем за рівнем ціліс­ності, або органічності системи. З цих позицій системи можна поділити на: а) невпорядковану множину (куча піску); б) неорганічні системи; в) органічні системи. Неорганічні системи (наприклад, токарний верстат) недостатньо складні для того, щоб самостійно адаптуватися до дов­кілля, гнучко реагувати на зміни в середовищі, саморозвиватися і таке інше. Органічні системи - це найбільш "повнокровні" і цікаві системи. До цього класу відносять живі організми та соціальні системи. Най­складніші кібернетичні технічні системи сьогодні наближаються до ор­ганічних. Органічній системі притаманна якість, що зветься емерджентність: це - коли виникають системні властивості, що не від­повідають функціям складових частин. Тобто формуються нові функ­ції, якості, що безпосередньо пов'язані з ефектом цілісності. Органіч­на система має такі риси: а) складність побудови, наявність кількості елементів, підсистем і різноманітних зв'язків, що забезпечують їх інте­грацію і цілісність; б) витривалість по відношенню до зовнішніх впливів (•лабільність), можливість гнучко реагувати на зміни обставин та адап­туватися до середовища; в) здатність до саморегуляції і саморозвитку;

г) емерджентність, ефект цілісності.