3. Особливості розвитку вітчизняної соціології

Дореволюційна Росія була під сильним впливом соціалістичних ідей та течій. Ідеологи соціалізму часто-густо зверталися до соціальних наук з метою ліпшого обгрунтування своїх теорій. Але їх праці, хоч і були досить глибокими і'змістовними, безперечно, не відповідали ви­могам позитивної соціології, висновки слугували не науці, а політиці, партійним задачам. Незважаючи на це, ідеологи народництва (П.Лавров, Н.Михайловський) і марксизму (В.Плеханов, А.Богданов, М.Бухарін) залишили певний слід у соціальних дослідженнях свого ча­су.

Відомими соціологами - позитивістами дореволюційного періоду були М.М.Ковалевський і Є.В. Де Ррберті. В цей час почалася наукова кар'єра видатного соціолога XX сторіччя - ПітерімаСорокіна (1889-1968). В книзі "Система соціології" (1920) він зробив спробу накрес­лити контури загальної соціологічної теорії. Про його позитивістські погляди яскраво свідчить такий вислів: "Більше спостереження і ре­тельного аналізу фактів - ось нагальний лозунг соціології. Добре пе­ревірена статистична діаграма коштує будь-якого соціально-філософського трактату". [6, с.2]. В 1920 році Сорокін очолив перше в Росії спеціалізоване соціологічне відділення факультету суспільних наук в Петроградському університеті. Подальша доля Сорокіна водно­час і драматична і шаслива. В 1922 році з ініціативи Леніна він разом зтрьома сотнями видатних інтелектуалів дореволюційних часів був на­завжди висланий за кордон Росії. Врешті-решт саме це врятувало йо­му життя і дало'змогу працювати у найращих американських універси­тетах. Багато відомих сучасних соціологів є фактично учнями Соро­кіна, він суттєво вплинув на подальший розвиток світової соціології. Вельми популярні його наукові праці, особливо "Соціальна мобіль­ність" (1927 р.), чотирьохтомне дослідження "Соціокультурна дина­міка" (1937-1941 рр.) та інші праці - біля півсотні книг і велика кіль­кість статей.

Подальша доля соціології в Радянському Союзі була надто дра­матичною. Щоправда, в перші роки після приходу до влади більшови­ків деякі напрямки науки мали певне піднесення. Нова влада намагалася отримати від соціології підтримку під час соціальних перетворень. Так, в 1919 році було відкрито Соціобіологічний інститут, в Петер-бургському університеті започатковане соціологічне відділення; в 20-ті роки проводилися конкретно-соціологічні дослідження по вивченню деяких питань побуту робітників, піднімалася молодіжна проблемати­ка. Але в кінці 20-х років ситуація змінилася: соціологія потрапила в "пильне око" комуністичних ідеологів. Справа в тім, що об'єкт, пред­мет соціології перехрещувався зі сферами зацікавлень так званих марксистських наук - історичного матеріалізму, наукового комунізму. Така конкуренція в умовах тоталітарного суспільства нічого доброго для соціології мати не могла. Щоправда, "поміркований" комуніст М.Бухарін, добре розуміючи пікантність ситуації, намагався примирити марксизм і соціологію. Він стверджував, що історичний матеріалізм є марксистською соціологією і між соціологією та марксизмом немає принципових протиріч. Але це не врятувало соціологію. В 1929 р. Бу-харін втратив свої високі партійні посади, Сталін і його оточення взяли курс на придушення залишків свободи і в економіці, і в науці, і в ін­ших сферах, що існували протягом непу. Під час дискусії, що прово­дилася інститутом філософії Комуністичної академії, соціологія була названа псевдонаукою; соціологічні установи було закрито, а дослід­ження - згорнуті. Кілька десятиріч само слово "соціологія" не вжива­лося, або використовувалося у сполуці "буржуазна соціологія", що мало виключно негативне значення. Кілька генерацій радянських вче­них не мали змоги вивчати праці класиків світової соціології.

Лібералізація в науці прийшла з так званою "хрущовською відли­гою", в 60-ті роки знову розпочинаються конкретно-соціологічні до­слідження, щоправда, їх тематика повинна була бути або політичне нейтральною, або знаходитися в руслі комуністичної ідеології. Теоре­тична соціологія фактично перебувала під забороною, її було "реабілітовано" вже під час горбачовської демократизації. З бігом ча­су ситуація змінилася докорінно: були зняті цензурні обмеження, став вільним доступ до зарубіжної наукової літератури, виникла велика кількість державних і недержавних установ, що спеціалізуються на опитуваннях населення і вивченні громадської думки; нарешті, соціо­логія стає обов'язковою дисципліною в системі вузівської підготовки. Кілька десятиріч заборон загальмували розвиток вітчизняної соціології. Тоталітарна держава взагалі не потребує соціології, вона, навіть, ґавить загрозу вождям, бо є об'єктивним дзеркалом, в якому відбивається суспільство, течії, настрої людей, що може не співпадати з фіційними настановами. Демократичне суспільство навпаки зацікав­лене в соціології: державні чинники, політичні партії, що виборюють »ладу, мусять уважно прислухатися до "голосу народу".

В Україні у витоків соціології був М.С.Грушевський (1866-1934) -Івидатний історик, соціолог і політик. Цікаві соціологічні ідеї можна знайти у творчості М.Драгоманова, І.франка, Б.КІстяківського, В.Липинського. Але М.Грушевський зумів побачити в соціології стра-| тегічну перспективу, він доклав багато зусиль до того, щоб започатку­вати соціологічні дослідження в Україні. Великий вплив на нього мала творчість Дюркгейма, праці якого він. вивчав в 90-х роках у Парижі. Грушевський з ентузіазмом прийняв метод Дюркгейма '("Правила со­ціологічного методу") і сам себе вважав істориком-соціологом. Під цим впливом він переробляє і видає перший том "Історії України -Русі". В 1919 р. в еміграції він започатковує у Відні Український со­ціологічний інститут. Грушевський окреслив широке коло завдань, які повинна розв'язувати ця установа. За його думкою, інститут мав бути містком поміж європейською і українською наукою. На базі лекцій, які він читав у інституті, в 1921 р. Грушевський видає курс генетичної со­ціології. В 1924 році видатний вчений повертається на батьківщину, куди він мріяв перенести й інститут. Але київська влада відкинула. прохання про заснування власної соціологічної установи; головним су­противником цієї ідеї був інститут марксизму. В решті-решт українська соціологія розділила долю соціології в СРСР. Щоправда, за кордоном у Празі з 1925 р. до кінця другої світової війни існував Український соціологічний інститут, в якому представники української діаспори проводили свої дослідження. В Україні соціологія як самостійна наука почала свій розвиток у 1968 році спочатку в стінах Інституту філософії Академії наук України. Окремий інститут соціології було відкрито в Києві лише у 1990 році. Це - провідна наукова установа країни, в якій працює близько двох з половиною сотен співробітників.За останні ро­ки в Україні виникло кілька десятків кафедр соціології у вузах, здійснюється підготовка фахівців, у великих містах існують центри, що проводять конкретно-соціологічні дослідження.

Контрольні запитання і завдання для самопідготовки

/. В чому полягала ідея 'позитивної науки про суспільство", яку висунув О.Конт?

2. Які чинники вважали представники різних соціологічних шкіл і напрямків ви­рішальними (відправними) в соціальному житті, історії?

3. В чому полагає протилежність соціологічних теорій Г.Спенсера й К-Маркса?

4. Назвіть головні напрямки соціологічної теорії в XIX сторіччі.

5. Яку роль відіграв Е-Дюркгейм у становленні соціологи' як самостійної соціаль­ної дисципліни?

6. Чим відрізняються макросоціологічні й мі'кросоціологічні теорГІ? Наведіть при­клади подібних сучасних теорій.

7. Які принципові відмінності теорій функціоналізму й соціального конфлікту?

8. Чи може. соціологія нормально розвиватися в тоталітарному (недемократичному) суспільстві? Обгрунтуйте свою думку на прикладі вітчизняної соціології.

Література

1. Арон Р. Зтапьі развития социологической мисли. Пер. с франц. - М., 1993.

2. Захарченко М.В; Погорілий 0:1. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). - К., 1933.

3. История социологии (А.Н.Елсуков й ар. - Минск, 1993.

4. Маркс К. К критике политической жономии//Маркс К., Знгельс Ф., Соч. изд-е 2-е, т. ІЗ.

5. Современная хападная социология. Словарь. - М; 1990.

6. Сорокин П.А. Система социологии. Т. 7. Социальная аналитика, - П,, 1920.

7. Сорокин П. Челавек. Цивилшация. Общество. - М., 1992, с. 176-190.

8. Танчер В.В; Ручка А.А. Очерки истории социологической мисли. - К., 1993.

9. Танчер В. Українська соціологія сьогодні - нелегкий шлях до теорії // Філо­софська і соціологічна думка, 1993, N 11-12.

10. Социологическая теория сегодня. Сборник статей американских й украин-ских теоретиков / Под ред. В. Танчера. - К., 1994.

РОЗДІЛ ІІ. АНАТОМІЯ СОЦІАЛЬНОГО

У вступі до курсу було наголошено, що предметом соціології є |іал»не - специфічна субстанція суспільного життя організована у ірмі соціокультурних систем. У другому розділі ця теза буде погли-вна, проаналізовані структурні елементи, з яких складаються соціо-І^іьтурні системи, а також буде розглянута специфіка соціального |остору, особливості побудови, "архітектури" систем. "Анатомія" ^•ціального дасть змогу окреслити коло вихідних, чільних категорій Іаціології. Архітектоніка і закономірності соціального мають універ-Йльне значення, тобто існують базисні елементи соціального життя, |кі притаманні всім без винятку людським спільностям у сьогоденні і в Ьинулому. Це робить соціологію загальною, універсальною дисци­пліною, підносить ЇЇ до рівня точних та природничих наук7'що розкри­вають тайни всесвіту, живої і неживої матерії.

Лекція 3. Соціокультурні системи: базисні елементи соціального життя

Відомий соціолог XIX сторіччя Г.Зіммель вважав, що суспільство І існує там, де кілька індивідів знаходяться у взаємодії [ 2, с.108]. Цей Е висновок; розуміння того, що взаємодія породжує соціальне, на ;викликає суттєвих розбіжностей поміж соціологами. Відомо, що ком­плекс взаємопов'язаних, взаємодіючих елементів - це система. Си­стемний підхід як окремий загальнонауковий метод був розроблений в XX сторіччі. У його витоків стояв Л.фон Берталанфі. Метод знайшов широке використання в хімії, біології, технічних дисциплінах і взагалі там, де дослідники мають справу з об'єктамим складної природи та елементами, що пов'язані між собою. Характер об'єкту не має прин­ципового значення, це можуть .бути фізичні системи, геологічні, біоло­гічні об'єкти, інженерні споруди, організаційні й економічні системи і, нарешті, соціокультурні явища. .Суть методу полягає в тому, що об'єкт дослідження інтерпритується як система, і відповідно дослідник оперує універсальною термінологією. Корисно розглянути основні категорії системного методу, це спростить розуміння соціального.