Програма захисту українців

(програма ВО "Свобода" на парламентських виборах 2007 року)

Вступ

"Програма захисту українців" - це чіткий план невідкладних першочергових кроків. Без цих кроків швидкий рух вперед - неможливий. Неможливий жодний "прорив" і ніяке "покращення життя вже сьогодні". Не наважившись на ці кроки Україна продовжуватиме балансувати над прірвою, як це триває з 1991 року - між самостійністю і новим "саюзам", між українською мовою і "двуязичієм", між єдністю держави і сепаратизмом, між жебрацтвом мільйонів і блиском мільйонерів, між страшним "вчора" і непевним "завтра", між універсалами і меморандумами.

Раз і назавжди вирішити наболілі питання - це означає закласти надійний фундамент під майбутнє. Відкласти це "на потім" - значить будувати Україну на піску.

"Програма захисту українців" є цінною також тим, що писалася не партійними функціонерами і не найманими піар-технологами. Вона творилася впродовж сотень і сотень зустрічей у всіх регіонах України, починаючи з липня 2004 року. До сих пір на адресу "Свободи" надходить величезна кількість листів з пропозиціями. Десятки тисяч українців взяли участь в обговоренні проекту Програми, дискутували щодо її змісту і вносили свої поправки і доповнення.

Жодна програма не зазнавала такого широкого обговорення. Фактично "Програма захисту українців" - це юридичне оформлення прагнень і болю українців з усієї України". Це створена самим народом програма свого порятунку. Прості заходи, зрозумілі кроки: вирішення історичної справедливості, захист мови, гарантія енергетичної, інформаційної та збройної безпеки, соціальна і національна справедливість.

В Україні є все. Не має лише національної еліти у владі, здатної діяти. Діяти передусім для народу, який дав цій країні ім'я.

Геноцид українців у ХХ ст. Подолання наслідків та відновлення справедливості

Ми, українці, - нація, яка пережила геноцид. Тільки одним Голодомором у 1932-33 роках нелюдський московсько-большевицький режим знищив понад 7 млн. українців. Для тих, хто відмовляється усвідомити розміри цього злочину: це так, якби сьогодні впродовж року виморили голодом геть усе населення найчисельнішої області - Донецької. Причому заразом з сусідньою Луганською.

Це геноцид, який за кількістю жертв і жорстокістю не має аналогів в історії. Поки українські діти мучилися у голодній агонії, а збожеволілі від болю люди їли своїх родичів, комісари підраховували кількість відібраного хліба.

Це геноцид, який за змовою мовчання не має аналогів в історії. Світова громадськість тоді мовчала. В той час, коли Кремль намагався стерти українців з лиця землі, світові демократії встановлювали з СРСР дипломатичні стосунки. Україна була залишена сам на сам з величезною сталінською машиною вбивства. І ніхто у світі, жодна держава, жодна нація не прийшла нам на допомогу.

Але Голодомор, хоча й найстрашніший, проте не єдиний злочин Москви проти нашої нації. За підрахунками експертів за якихось сім десятків років окупаційний режим потрафив знищити близько 20,5(!) млн. українців. Зокрема кількома голодоморами, масовими розстрілами, депортаціями. Це все одно, що з мапи Європи за цей же термін зникло б геть усе населення наприклад Австрії, Бельгії і Македонії станом на 1 липня 2002 року. Чи не вважалося б це злочином проти людства?

Хто забуває своє минуле, приречений його повторити. В ім'я мільйонів невинно замордованих ми маємо донести світові правду, змусити світ пам'ятати, щоби таке ніколи не повторилося.

Геноцид - це не лише величезні людські втрати, це ще й духовна і психологічна травма всього народу. Чимало українців вирішили, що бути собою - значить постійно ризикувати життям, здоров'ям, свободою, дітьми. І вони переписувалися у безпечнішу національність, переходили на безпечніший "язик". Травма тим більше руйнівна, що задавнена десятиліттями замовчування. Єдиний спосіб вилікувати цю травму - відкрито говорити про неї, прямо називати її причини, організаторів, цілі, які перед собою ставили кремлівські нелюди.

Дехто каже: "Перегорнімо сторінку!", - мовляв не треба ворушити минулого, геноцид був давно, думайте про майбутнє... Таким ми відповідаємо, що минуле - це не вагон, який можна відчепити і їхати далі. Минуле - завжди з нами, і сьогодення є продовження минулого, так само як завтра виросте із нинішнього дня. А злочини проти людяності терміну давності не мають. А якщо комусь не подобається, що ми, українці домагаємось свого, то хіба нам, українцям - зважати на таких? Не секрет, що в Україні та у одній сусідній державі існують сили, які заперечують право нашої нації на існування. Чи нам боятися образити почуття ідейних нащадків комісарів?

150 Літ тому літератор написав вірш. Там були такі слова: "Ой, українець просить не много...". Прийшов час припиняти просити. Прийшов час вимагати.

Добитися від Верховної Ради України, ООН, Європарламенту, Парламентів країн світу визнання геноциду українців у ХХ ст. (20,5 млн. знищених) злочином проти людства.

Провести публічний судовий процес над комунізмом. Добитись у судовому порядку заборони комуністичної ідеології як людиноненависницької, що завдала невиправної шкоди українському народові.

Ліквідувати і заборонити використання знущальних щодо українців імперсько-більшовицьких символів, пам'ятників та назв на честь катів України.

Створити спеціальну слідчу структуру для розшуку катів, які нищили українців, і притягнути їх до відповідальності.

Вимагати від Москви офіційного вибачення та компенсацій за геноцид українців. Добитися від Росії повернення заощаджень громадян (83 млрд. крб. станом на 1991 р).

Виплатити компенсації репресованим українцям та їхнім дітям на суми не менші, ніж постраждалим від Голокосту.

Надати статус депортованих з усіма соціальними гарантіями українцям Кубані, Холмщини, Надсяння, Підляшшя, Лемківщини, що насильно виселені з рідних земель.

Надати мешканцям регіонів України, що постраждали від техногенних забруднень, статус, прирівняний до чорнобильців.

ОУН-УПА. Визнання та вдячність

Більше трьох століть стогнала Україна під ігом московських царів та комісарів. Більше трьох століть вів наш народ боротьбу за незалежність. І в усі часи Москва кожного, хто стверджував право України на свободу, іменувала "бандітом" або "ізмєнніком". Так триває від часів Мазепи до наших днів.

Вояки ОУН-УПА 65 років тому стали на святу боротьбу за свободу Вітчизни. Вони не воювали ні під Краковом, ні під Саратовом. Вони залишили сім'ї, теплі домівки, щоб захистити свій народ від окупантів всіх мастей. В них було мало шансів на перемогу, але це їх не спиняло. Вони пройшли бої і концтабори, і лише непохитна віра у незалежну Україну надавала їм сили.

Сьогодні те, про що мріяли покоління українців, і чого так боялася Москва - Незалежність України - стало фактом. І це наше право, наш святий обов'язок шанувати тих, хто віддавав життя за цю Незалежність.

Нам кажуть: "Це розколює суспільство!", - мовляв дехто проти визнання ОУН-УПА, питання "не на часі"... Ми відповідаємо, - проти УПА виступають ті самі сили, що й проти визнання Голодомору геноцидом. Ті самі, що виходять на вулиці з портретами Сталіна і ставлять пам'ятники Єкатєрінє Втарой. Ті самі, що відкрито служать Москві. Вони демонструють зневагу і ненависть до українців. Вони відкрито заперечують наш народ. Чи мусимо ми рахуватися з їхньою думкою?

Визнання вояків ОУН-УПА борцями за незалежність стане виявом історичної справедливості. Це буде торжеством правди над наклепами, пам'яті над забуттям. Бо сила - в правді. І правда переможе наперекір усім запіненим українофобам.

Визнати вояків ОУН-УПА учасниками національно-визвольної боротьби за державну Незалежність України.

Надати ветеранам ОУН-УПА належні пільги і компенсувати недодані за 16 років Незалежності.

Поширювати правду про ОУН-УПА на території держави засобами соціальної реклами, відкритих парламентських слухань, документальних та художніх фільмів, книговидання тощо.

Запровадити спеціальний курс вивчення історії ОУН-УПА в усіх навчальних закладах.

Оголосити день створення УПА (14 жовтня, св. Покрови) державним святом.