36. Корінні нації та етнічні та національні меншини.

Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури -демографічної та етнічної основи українського суспільства. Всебічний розвиток української нації є головною умовою забезпечення інтеграції всіх структурних етнонаціональних компонентів українського суспільства в Український народ. Держава постійно дбає про реалізацію політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод усіх громадян незалежно від їхнього етнічного походження, сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів та національних меншин України, діяльності їхніх громадських організацій. До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, менші за чисельністю ніж українці, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою і готові добровільно зберігати й розвивати свою етнокультурну самобутність. Окремим компонентом етнонаціональної структури української держави є корінні народи, тобто такі автохтонні етнічні спільноти, які історично склалися і проживають на сучасній території України, становлять етнічну меншість в складі її населення і не мають за її межами власної державності.

37. Соціальна та етнонаціональна стратифікація.

Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення.Етносоціальна стратифікація у чистому вигляді є в тому випадку , коли етнічні спільноти цілеспрямовано поставлені у нерівне становище в державній ієрархії, стають об’єктом привілеїв або дискримінації.Вторинна етносоціальна стратифікація виникає тоді, коли етнічні межі збігаються природними зонами, галузевими та поселенськими спільнотами. Унаслідок цього етносоціальна нерівність є результатом нерівності регіонів, галузей, міста та села. Розмежування прямого, політико-адміністративного механізму стратифікаціїетнонаціональних груп і того їхнього розташування на різних щаблях соціальноїієрархії, яке виникає внаслідок дії інших соціальних обставин, є важливимметодологічним положенням, яке необхідно враховувати, пояснюючи причиниетносоціальної диференціації.Останнім часом дослідники щораз частіше звертаються до аналізу проблем,що виникають унаслідок диференціації населення на етнічну більшість та етнічні/національні меншини. Такий розподіл об’єктивно існує в кожній поліетнічній державі. Однак говорити про існування етносоціальної стратифікації в чистому вигляді можна лише в тому випадку, коли одна група стає об’єктом певних привілеїв, а інші –дискримінації.

38. Соціальна та етнонаціональна мобільність.

Соціальна мобільність — це переміщення індивідів всередині соціального простору.Причини значущості міжнаціональних конфліктів пояснює у своїй інструменталістській концепції Джордж Брейлі. На його думку, яку з ним поділяють чимало прихильників інструменталізму, виникнення міжнаціональних і міжетнічних конфліктів є реакцією не на економічне пригноблення чи прагнення захистити свою етнічну ідентичність, а як наслідок діяльності певних політичних сил чи процесів модернізації. Модернізація ставить одні етнонаціональні спільноти у вигідніше становище за інших і посилює соціальну мобільність і, водночас, нерівність. Освіта завжди була і є специфічним чинником соціальної мобільності особистості, демографічних когорт, соціальних спільнот, суспільства в цілому.Соціомобільний потенціал освіти, передусім вищої визначається специфікою її ресурсів і тим, як вони практично використовуються. Можна виділити три типи освітніх соціомобільниих ресурсів: особистісний, соціально-груповий, соцієтальний. Соціально-групові ресурси спричиняють собою мобільність етнонаціональних, демографічних, соціально-територіальних спільнот і містять у собі:

-      частку (відсотки) осіб з вищою освітою у даній групі (в етнічних групах, місті, селі, регіоні й т.п.);

-      співвідношення типів вищої освіти в групі (наприклад, за фахом, по типах вузів);

-      престиж вищої освіти в групі, у соціальному середовищі, включаючи престиж спеціальностей;

-      затребуваність вищої освіти, включаючи затребуваність спеціальностей в умовах життєдіяльності спеціальної групи.