29. Особливості етнонаціональної ідентичності в Україні.

Аналіз історико-політичного контексту формування української етнонаціональної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що мають різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні ідентичності тощо. На особливу увагу заслуговують потреби формування української загальнонаціональної етноідентичності, виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення державної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загальноукраїнської ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної етнонаціональної ідентичності громадян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політичний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, знаходження місця країни у системі культурних і геополітичних координат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної політики щодо кризових явищ, помітних в українській національній ідентичності.

Етнонаціональна ідентичність спроможна об'єднувати усі елементи етнічної структури українського суспільства, етнічні, культурні, релігійні, ментальні тощо прояви ідентичності, що їх мають різні спільноти. Так, ці спільноти є основою для оформлення загальнонаціональної ідентичності, яка надбудовується над етнокультурними ідентичностями груп, що творять національну державу.

Формування етнонаціональної ідентичності -- складний процес, який є результатом як особистнісної так і колективної самоідентифікації людини. У ньому тісно переплетені і взаємодіють як етнічні, так і національні чинники, які притаманні мешканцям української землі незалежно від їх етнічного походження.

30. Міжетнічні відносини: сутність, структура, основні підходи дослідження.

Відносини міжетнічні — відносини між етносуб'єктами — народами, етнічними групами, особами як індивідуальними етносуб'єктами, а також всередині даного етносу, що відображають конкретно-історичні умови життя даного етносу, його етнічний статус, норми, традиції, пріоритети та цінності, що історично склалися. Такі відносини мають характер співробітництва або конфлікту. На це впливають не тільки загальносоціальні умови, але й конкретна соціальна ситуація, що визначає положення етносуб'єкта та його соціальні орієнтириТреба зазначити, що міжетнічні відносини розробляються у двох площинах: теоретико-методологічній, що визначає критерії дослідження міжетнічних відносин взагалі і прикладної (аспект розробки конкретних рекомендацій щодо корекції ситуації). Дослідженнями міжетнічних відносин в Україні займаються такі науковці, як И. Прибиткова, В. Паніотто, В Хмелько, Н. Шульга, Н. Паніна, В. Середа, В. Арбеніна.Проблематика міжетнічних відносин - одна з головних тем етносоціологічних досліджень. Для України стан міжетнічних відносин взагалі можна розглядати у якості головного інтегруючого/ дезінтегруючого індикатору національних процесів, особливо в контексті консолідації українського народу в єдину політичну націю.Міжетнічні відносини - різновид соціальних зв'язків між структурними елементами суспільства, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи. Виходячи з цього, міжетнічні стосунки у широкому сенсі розуміються як взаємодії народів в різних сферах - політиці, культурі і так далі, у вузькому сенсі - як міжособисті стосунки людей різних національностей, які теж відбуваються в різних сферах спілкування - трудового, сімейно-побутового, а також сусідського, дружнього і інших видах неформального спілкування. Тому різні науки і наукові напрями звертаються до вивчення міжетнічних стосунків зі своєї точки зору, тобто міжетнічні відносини - сфера міждисциплінарного вивчення. Так, етнологи зі всіх стосунків між етнічними групами вивчають зазвичай міжкультурні взаємодії (в центрі їх уваги - етнокультурні змінні).Визначаючи область інтересів етносоціологів у сфері міжетнічних стосунків, треба звернути увагу на специфіку підходу, або, інакше кажучи, ракурс дослідження. Етнічні групи, народи, етноси - це великі складні групи, і очевидно, що вся група не може брати участь в безпосередньому спілкуванні. Тому в дослідженні треба враховувати і безпосередні контакти і опосередковані (через ЗМІ, офіційні документи, предмети культури і так далі).Таким чином міжетнічні відносини можна визначити як відносини між народами, етнічними спільнотами і всередині них, а також відношення к групам (спільнотам), яки мають прояв в уявленнях (від позитивних образів до забобонів). Етносоціологія зосереджує свою увагу на соціальних аспектах міжетнічних відносин, їх детермінованості соціальними факторами, тобто в цілому встановлюється взаємозв'язок між «етнонаціональним» і «соціальним». Це є загальнометодологічний принцип етносоціологічного аналізу.Для вивчення етносоціальних відносин існує ряд теорій, а саме - теорія установки, конфліктологічна теорія, структурний функціоналізм.Отже, Міжетнічні відносини -- різновид соціальних зв'язків між структурними елементами суспільства, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи, на які впливають такі чинники: історичні, соціальні, культурні, психологічні (або їх виділяють як особові) і ситуативні, окремі вчені вважають доцільним виділити ще і політичні чинники. Сукупність всіх цих чинників формують посилання для міжетнічних відносин. В рамках дослідження було виявлено, що найбільше у сучасній Україні мають вплив історичні, політичні та соціальні чинники, що проявляють себе у регіональних, лінгвістичних, етнічних факторах.

31. Типи : Часткова асиміляція - варіант, коли представники не-панівної культури жертвують своєю культурною традицією в якійсь обмеженій сфері — найчастіше, це робота або навчання, але зберігають власну культурну традицію в родинних зв'язках, віросповіданні.  В разі асиміляції представники непанівної культури цілком і найчастіше за власним бажанням відмовляються від своєї культурної традиції, своїх культурних норм і намагаються повною мірою засвоїти іншу (панівну) культуру. Культурний обмін ( згідно Ф. Бока — "проміжний спосіб"). Фактично найкраща форма міжкультурних контактів, але реально трапляється дуже рідко. Йдеться про те, коли поруч, майже разом існують і взаємно збагачуються дві доброзичливо налаштовані одна до одної культури. Культурна колонізація - ситуація, коли інша, чужа культура активно поширюється серед представників корінної культури, змінюючи при цьому їх тип світосприйняття, цінності, суспільні норми, моделі поведінки і т.п. Таким чином, об'єктивною передумовою виникнення і розвитку національних стосунків є існування окремих націй (етносів, народів), що відрізняються за своїми етнічними характеристиками, починаючи з особливостей походження, що стосуються їх історичної і сучасної батьківщини, і закінчуючи особливостями мови, культури, етнічної свідомості і так далі Національні стосунки не існують як би у чистому вигляді, у відриві від інших суспільних стосунків, вони вплетені в ці стосунки (політичні, духовні, мовні, економічні, екологічні) і заломлюються у вмісті і формах прояву даних стосунків.

32. МЕЖЭТНИЧЕСКАЯ КОММУНИКАЦИЯ — обмен между двумя или более этническими общностями, материальными и духовными продуктами их культурной деятельности, осуществляемой в различных формах. 

Одной из форм межэтнической коммуникации является коммуникация межкультурная. Собственная неповторимая и уникальная культура этноса включается во всемирную цепь культурных связей. Применительно к проблеме межкультурной коммуникации это конкретизируется как существование в любой культуре системы представлений о строении мира культуры в целом, о месте своей культуры среди других и заданных этими представлениями стратегий поведения в межкультурном общении. Взаимодействие с другими культурами несет в себе определенное внутреннее противоречие. С одной стороны элементы этнокультуры обеспечивают интеграцию и стабилизацию этноса как системы, а с другой способствуют усилению этнической специфики. Исследование межэтнических коммуникаций позволяет большинству исследователей говорить о двух взаимопротивоположных тенденциях: с одной стороны, дифференциации, изоляции культур, возрастающего стремления сохранить свою культурно-языковую самобытность, роста этнонационального самосознания и, с другой стороны - тенденция интеграции культур, взаимокультурной диффузии различных пластов культуры. Развитие межэтнических процессов в межкультурной коммуникации на современном этапе обуславливает необходимость разработки новых механизмов сплочения межэтнических обществ, определение стратегий их развития с опорой на социальную интеграцию и формирование ценностей гуманистического и культурного плюрализма.

33. ТОЛЕРАНТНОСТЬ (лат. tolerantia - терпение) - терпимость к чужому образу жизни, поведению, чужим обычаям, чувствам, верованиям, мнениям, идеям. Толерантность является одним из основополагающих демократических принципов, неразрывно связанным с концепциями плюрализма, социальной свободы и прав человека.

Одним из довольно распространенных является понимание толерантности как индифферентности к этническим различиям. Оно нередко встречается среди людей с высокой деловой или общекультурной ориентацией в жизненных установках, среди естественников, математиков, экономистов. Важно также учитывать, что люди из среды недоминирующих групп часто воспринимают саму постановку проблемы о толерантности как способ стимулировать терпение, терпеливость, а индифферентность в межнациональном общении - как стремление забыть о потребностях народов или даже как ассимиляторские тенденции. Вот почему понимание толерантности имеет не только научное, но и практическое, идеологическое и политическое значение.Межэтническая толерантность проявляется в поступках, но формируется в сфере сознания и, конечно, тесно связана с этнической идентичностью. Все виды гиперидентичности повышают уровень интолерантности в межэтнических установках. Перерастание этнического самосознания в гиперидентичность и рост интолерантных установок связаны, далеко не только с процессами в психической сфере, но и в сферах социальной, экономической, политической жизни. При этносоциологическом подходе сама конкретная, объективная ситуация - стечение обстоятельств в экономической, политической и социальной сферах - создает конфликт интересов, влияет на восприятие обстановки, которые затем, в свою очередь, могут в той или иной мере определять и внутригрупповую солидарность, и углубление этнокультурных психологических границ.

34. Проблематика міжнаціональних (міжетнічних) відносин – одна з головних тем етносоціологічних досліджень. Для України стан міжетнічних відносин взагалі можна розглядати у якості головного інтегруючого (дезінтегруючого) індикатору національних процесів, особливо в контексті консолідації українського народу в єдину політичну націю. Тож цілком зрозуміло, що консолідаційні процеси в українському суспільстві можуть відбуватися лише на підставі рівноправного розвитку етнонаціональних культур, мов, забезпечення політичної і правової захищеності різних етнічних груп, тем більш, що Міжетнічні відносини — різновид соціальних зв’язків між структурними елементами суспільства, об’єктом і суб’єктом яких є етнічні групи. Виходячи з цього, міжетнічні стосунки ( в широкому сенсі слова) розуміються як взаємодії народів в різних сферах - політиці, культурі і так далі, у вузькому сенсі - як міжособисті стосунки людей різних національностей, які теж відбуваються в різних сферах спілкування - трудового, сімейно-побутового, а також сусідського, дружнього і інших видах неформального спілкування.

Визначаючи область інтересів етносоціологів у сфері міжетнічних стосунків, треба звернути увагу на специфіку підходу, або, інакше кажучи, ракурс дослідження. Етнічні групи, народи, етноси - це великі складні групи, і очевидно, що вся група не може брати участь в безпосередньому спілкуванні. Тому в дослідженні треба враховувати і безпосередні контакти і опосередковані . По суті, етносоціологія вивчає етнічну специфіку всіх соціально значущих сфер життя суспільства, розглядаючи їх з точки зору соціологічних критеріїв і із застосуванням методики соціологічного дослідження. При цьому, аналіз стосунків між народами, етнічними сукупностями відбувається на двох рівнях:  - інституційному (широкому) – це, перш за все макросоціальні умови, яки впливають на міжгруповий або міжособистісний рівні відносин;  - міжгруповому або міжособистісному (вузькому) – це відношення, об’єктом і суб’єктом яких є етнічні групи, а також індивіди, яки є представниками цих груп.

Таким чином міжетнічні відносини можна визначити як відносини між народами, етнічними спільнотами і всередині них, а також відношення к групам (спільнотам), яки мають прояв в уявленнях (від позитивних образів до забобонів). Етносоціологія зосереджує свою увагу на соціальних аспектах міжетнічних відносин, їх детермінованості соціальними факторами, тобто в цілому встановлюється взаємозв’язок між «етнонаціональним» і «соціальним».

35. Етнонаціональна структура суспільства — це сукупність етнічних спільнот (етнос, нація, етнічна меншина, національна меншина, новітні іммігрантські спільноти тощо), які перебувають у стійких й упорядкованих зв’язках між собою. Останні обумовлюються соціально-економічною природою суспільства, відносинами класів і інших соціальних груп, системою розподілу праці, яка склалася на той чи той історичний період.

Етнонаціональна структура — явище притаманне поліетнічним країнам, до котрих згідно з існуючими класифікаціями відносяться країни, у яких інші, ніж титульна, етнічні спільноти перевищують десять відсотків усього населення. Україна також належить до поліетнічних країн, оскільки громадяни неукраїнського етнічного походження складають близько 28 процентів її населення. Ведучи мову про етнонаціональну структуру, на сьогоднішній день запропоновано визначити її таким чином: український етнос (українська етнонація); етнічні групи — серед них з невизначеним статусом (корінні народи/національні меншини) та національні меншини; представники окремих етносів. Український етнос — найчисельніша етнічна спільнота України (понад 37 млн.). Щодо етнічних груп з невизначеним статусом, то до них можна віднести гагаузів (близько 32 тисяч), караїмів (близько 1400), кримських татар (нині понад 250 тисяч), кримчаків (520). Група населення, яка відрізняється від основної групи населення своїм етнічним походженням, чи то своєю національністю, чи то своєю мовою, чи то своєю релігією; за своєю кількістю поступається основній групі населення; не займає домінантної позиції в країні; демонструє бажання зберігати свою самобутність і свою культуру, традиції, релігію чи мову; не складається з недавніх іммігрантів або біженців; має глибоке коріння в країні проживання (як правило, громадяни цієї країни). Отже, враховуючи вищесказане, до національних меншин в Україні є підстави, на переконання, зараховувати такі етнічні групи населення: росіяни (понад 11 млн.), євреї (близько 500 тис.), білоруси (понад 400 тис.), молдовани (понад 300 тис.), болгари (понад 200 тис.), поляки (понад 200 тис.), угорці (понад 160 тис.), румуни (понад 130 тис.), греки (понад 100 тис.), татари (близько 90 тис.), вірмени (близько 55 тис.), німці (близько 50 тис.), рома (близько 50 тис.), азербайджанці (приблизно 37 тис.), грузини (близько 24 тис.), литовці (понад 11 тис.), чехи (близько 10 тис.), словаки (близько 8 тис.), естонці (понад 4 тис.). Завважу, що ця пропозиція не є остаточною і категоричною. Автор розмірковує ще над кількома прикладами. Етнононаціональна структура поліетнічного суспільства постійно змінюється у залежності від динаміки кількісних змін самих етнічних спільнот. Певною мірою ці зміни у середовищі окремих етнічних спільнот України можна прослідкувати у прогнозі, складеному науковцями Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України.