1. Руські князівства находились на стадії феодальної роздробле­ності і не змогли об'єднатись тому поодинці оборонялись, поодинці терпі­ли поразку;

На відміну від руських князівств які оборонялись малими сн­ами татаро - монголи створювали перевагу в силах у десятки і навіть со­та разів, що забезпечувало ім. перемогу;

Монголо-татари мали великий досвід захоплення, міст і фор­тець, набутий під час походів у Китай, Середню Азію, Закавказзя. Вони використовували стінобитні машини, камнемети, порох, тому дерев'яні стіни руських фортець не становили для них серйозної перешкоди. Наслідки монголо - татарського Іга І. З точки зору Російського вченого Гумільова і письменника Васи­льєва - золотоординського Іга не було, а був союз Русі з Ордою. Тому що:

1. Населення не страждало від ординського Тга. В літописах хан Джанібек названий «добрим царем»;

2. Руські князі використовують Орду в боротьбі за владу. Москва ра­зом з Золото ординцями розправляються з Тверью;

3. Кожний князь був відносно незалежним, мав свою дружину і кар­бував моменту;

4. Золотоординські Ха5ни віддавали своїх дочок за синів бояр. II. З точки зору інших істориків наслідки Іга були важкими:

1. Скоротилось населення (вбиті, забрані^невоіцо);

7

2. Зруйновані і пограбовані міста. Із 74 - 49 зруйновано. В 14 з них життя не поновилось, а 15 перетворилися на села;

3. Кожний рік платили данину баскакам;

4. Консервація феодальної роздробленості;

5. Втрата державної незалежності;

6. Послаблення обороноздатності Русі;

7. Упадок ремесла і торгові;

8. Почалося відставання Русі від країн Європи.

Висновок : Ціною великих жертв руській народ врятував Європу від ординців. Татаро-монгольське іго загормозило, але не зупинило розвиток слов'янських земель.

2.8 Політичний і соціально-економічний розвиток Київської Русі

Київська Русь являла собою ранньофеодальною державу з монархіч­ною формою правління на чолі держави стояв великий князь київський, верховний власник усіх давньоруських земель, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно - судове військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військов) ку дружини та ідеологічно - церкви

Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апара­ту примусу. Вона складалася зі старшої - бояри та великі феодали, та мо­лодшої - «отроки», «діти боярські», «пасинки». За свою службу старші дружинники, одержували землі, а молодші - частину військової здобичі, або плату. На політичні рішення князя впливали поради та підтримка бо­ярської ради. До ради входили старші дружинники, міська еліта та пред­ставники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання ого­лошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важ­ливі адміністративні, фінансові та судові справи.

Певний час на Русі продовжує існувати віче - це народні збори до­рослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та дер­жавні справи. В літописах перші згадки про віче датуються 1016 р. - Нов­город, 1068 р. - Київ, 1097 р. - Володимир Волинський. Право скликати віче мали князь, митрополит, або жителі міста.

Віче мало широкі права : оголошувати війну і укладати мир, запро­шувати князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Рішення приймалося не голо­суванням а гучним криком.

8

Отже, князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності і основні елементи трьох моделей управління - монархічної, аристократич­ної, та демократичної.

Суспільство Київської Русі поділялося на три основні групи: вільні люди, напіввільні, невільні.

До верхівки вільних людей належали бояри, купці (які поділялися на власне купців - тих, хто торгує, і гостів - тих хто вів закордонну торгівлю).

Міська еліта називалася «старці градські», «нарочиті мужі». З при­йняттям християнства з'явилася така соціальна верста як духівництво.

Основну групу вільних складали так звані «люди» або «чернь». Юри­дично всі вони були вільні, рівноправні з боярами, але фактично залежали від останніх. До цієї верстви належали ремісники, дрібні торговці.

Нижчу групи населення становили селяни - смерди. Разом із сім'єю смерд господарював на своїй земельній ділянці яку надавав йому князь за виконання певних служб і сплати данини. Смерди відбували військову по­винність з власною зброєю та кіньми. До напіввільних людей належали закупи - селяни, що були в залежності від того, хто давав їм «купу» - по­зичку. Вони тимчасово втрачали волю, але могли знову її здобути.

яловичі - селяни, які укладали з феодалом «ряд» - договір на вико­нання певних робіт. Прагнучи закріпити за собою закупів землевласники вимагали від них «купу » - у збільшеному розмірі. За злочин закупа відпо­відав його господар.

Ще Одна особлива соціальна верства - ізгої - люди, які вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. Ізгої були двох видів: вільні і залежні. Різниця у становищі залежала, від того, з якого стану лю­ди потрапили в ізгої. До них належали звільнені холопи, збанкрутілі куп­ці, сини священників, що не навчилися грамоти.

Невільні люди називалися челяддю, або холопами. Джерелами хо­лопства були: народженні від холопів, полон на війні, шлюб з холопкою, продаж збанкрутілого купця, втеча закупа. Холоп міг стати вільним якщо викупляв себе на волю, або якщо пан звільнив його. Холоп був позбавле­ний всіх прав і закон трактував його нарівні з худобою

Домінуючою тенденцією в соціально - економічних відносинах буї розвиток феодально кріпосницьких відносин - зростання феодального зе­млеволодіння і феодальної залежності селян. Смерди поступово втрачали господарську самостійність і особисту свободу. Пануючою формою фео­дального землеволодіння була вотчина. Вона поділялася на феодальні зе­

8

млі і селянські господарським, адміністративним і військовим центром во­тчини був феодальний замок, який мав назву - двір

В період раннього феодалізму основною формою експлуатації селян була данина (полюддя, або повоз). Селяни виконували також ряд повин-ностей: давали підводи, будували дороги, фортеці. З розвитком феодаль­них відносин данина почала перетворюватися у феодальну ренту - еконо­мічну реалізацію земельної власності. Були три види ренти: відробіткова, натуральна, грошова. Переважала натуральна рента - оброк. Економічною основою селянського господарства був двір - дим.

Розмір індивідуального селянського землекористування дорівнював у середньому одному «плугу», що був одиницею оподаткування і стано­вив близько 15 га. землі. 10-15 домів об'єднувалися у дворища. Провід­ною галуззю економіки залишалося землеробство і садівництво. В цей час перелогове рільництво трансформувалося в двопілля, з паром, а далі 4 трипілля. Середня врожайність зернових = 8 ц. з га. молотили цепами. Збіжжя зберігали в глибоких ямах, обмазаних глиною. З овочів найдавні­ше культивували капусту, а також часник, цибулю, репу. Доброго розвит­ку набуло садівництво - вирощували яблука, груші, сливи, вишні, череш­ні. Важливою галуззю було тваринництво. Розводили велику рогату бу, птицю. Основною тягловою силою були коні та бики. Велику приділяли мисливству, особливо добуванню хутра і бортництву (вилучен­ню меду). Хутро, мед, і віск вивозили за кордон.

Високого рівня розвитку досягло ремесло. Налічувалося близько 60 різних ремісничих спеціальностей. Провідними галузями були чорна ма-талугрія та обробка заліза. Виготовляли також меблі, бочки, вози. Одним з найстаріших ремесел відомі ткацтво, кравецтво, обробка льону, вовни, кі­стки, каменю. Серед інших ремесл була вичинка шкір і виробництво з них одягу та взуття. Великі успіхи були в будівельній справі - виготовлялося цегла, шифер, використовувалися граніт, мармур.

У цілому господарство Київської Русі мало натуральний характер. Внутрішня торгівля зосереджувалася у містах де були торги «торговища». Тут мешкало 15 % населення. В країні налічувалося 240 міст і селищ.

Головним напрямком зовнішньої торгівлі був східний - з Візантією, Кавказом, Близьким Сходом. Основною торговою артерією був Дніпро. Поступово відбувається переміщення торгових шляхів, більшого значення набуває торгівля з Західною Європою. Головними предметами імпорту були шовк, парча, посуд, вино, ювелірні вироби.

9

З розвитком торгівлі в Київській Русі формується грошова система.

Спочатку роль грошей виконувала худоба, потім «куна», коли за гроші правили хутра куниці. «Куна» грошова система була досить складною і об'єднувалася лічильною одиницею - гривною. В IX ст. 1 гривня = 20 нога-там = 25 кунам = 50 резанам. Київська гривня вижила від 160 до 196 гр. срібла. За часів князювання Володимира Великого вперше почали карбува­ти власні гроші - золоті і срібні. НА монетах зображувався тризуб родовий знак Володимира, який був верхньою частиною скіпетра - символу влади.

2.9 Культура Київської Русі

Культура Київської держави - яскраве і багатогранне явище, яке бу­ло результатом тривалого процесу внутрішнього розвитку східно -слов'янського суспільства і яке увібрало все краще від своїх слов'янських предків та від світової цивілізації. Найважливішою була писемність, що в першу чергу пов'язувалося із християнством. За словами М. Гру шевсько­го, саме «з християнством з Греції та Болгарії прийшли до нас наука, осві­та, книги... З Болгарії перейняли ми азбуку, письмо слов'янське...» Хоча :ам Кирило, як видно з життя св. Кирила, свідчив, що ще до винайдення ;лов"янського алфавіту бачив у Криму книгу, писану руськими письмена­ми. Археологічна наука дозволяє нам відносити час оволодіння східними слов'янами неу поряд кованим письмом до IX ст. На стіні Софії Київської виявлено азбуку, яка складалася з 27 літер: 23-х грецьких і чотирьох слов'янських - б, ж, ш, щ. Запровадження християнства сприяло поши­ренню кирилиці, винайденої Кирилом і Мефодієм. За часів Володимира і Ярослава відкрилися школи для дітей.

Найдавнішою руською книгою, що збереглася, є «Остромирове Євангеліє», писане у 1056 - 1057 рр. Якою ж тоді була мова? Адже Київ­ська і Переяславська землі вже у ХП ст. іменуються Україною. Ще М. Ма­ксимович довів: мова селян Київщини XIX ст. є мовою київських князів. Книжна мова Київської Русі - мова старослов'янська Як свідчить «По­вість минулих літ», велика частина українських слів змішувалася кількіс­но з масивом старослов'янських слів. Інтонаційний фонд у «Првісді...»: та «Слово о полку Ігоревім» - питомо український. Ми зустрічаємо в першо­му джерелі такі українські слова як: жито, сечевиця, зоря, подоудоя, ва­бити, орати, рілля, наймит та багато інших.

Осередками освіти на Русі були церкви та монастирі, вони ж сприя­ли розвитку літератури та мистецтва. Одним з таких осередків був Києво -

9

Печорський монастир, що виник у часи правління Ярослава Мудрого і за­снований вихідцем з м. Любеча на Чернігівщині преподобним Антонієм. Багато в цьому плані зробили видатні діячі православної церкви Никон, Феодосій, Варлаам, Микола Святоша та інші. Печорський монастир був центром не тільки православ'я, а й літописання, мистецтв, медицини, він уславлений іменами Нестора - літописця, Іоанна, Симона, Аліпія, Агапіта, Григорія, Даміана і багато інших.

Архітектурний стиль Печерського монастиря - поєднання візантій­сько, українського і російського архітектурного мистецтв.

Крім Києво - Печерського, уславилися в ті часи, як пам'ятки архіте­ктури, Софіївський, Ірининський, Михайлівський Золотоверхий монастир. Останній був знищений радянською владою в 1934 - 1935 рр.

При монастирях засновувались бібліотеки, одну з них, сліди якої ми шукаємоі понині, створив у Софії Київській Ярослав Мудрий. При бібліо­теках були спеціальні майстерні, де переписувалися або перекладалися : іноземних мов книги як церковні, так і філософські, юридичні, історичні, географічні та інпгі.

Розвивалося й літописання. У Софії Київській укладено перший дав­ньоруський літописний звіт 1037 - 1039 рр., написано й проголошено ми­трополитом Іларіоном «Слово о законе и благодати», створено «Избор-ник» 1073р. Писемна культура поширювалась і серед простого люду, про що свідчать берестяні грамоти, ливарні формочки та ін.

Розвивалась і усна народна творчість - епічні пісні, перекази, били­ни. Була і музична культура. Музика, танці супроводжували всі родинні, культові та землеробські свята.

Разом із християнством прийшла і монументальна культова архітек­тура. Крім Софії Київської, яка була взірцем, однойменні храми були в Новгороді і Полоцьку. А храм Св. Спаса в Чернігові продовжував традиції Київської десятинної церкви. Унікальною була Успенська церква в Києво - Печорській лаврі (1073 - 1078 рр.), основу для якої копали сам князь ки­ївський Святослав та ігумен Лаври Феодосій. Коли будувалися собори Московського Кремля, Київську Успенську церкву брали за зразок. її хре-стовокупальний, щестистовпний тип набув поширення на Україні - Русі.

Розвивалися живопис і художнє різьблення. Так, мозаїки Софії Київ­ської виконано зі смальти 177 кольорових відтінків.

Дійшли до наших днів і твори станкового живопису, переважно іко­ни. Нині маємо «Ярославську Оранту» (перебуває в Москві), «Дмитро Са-лунський», «Свенська (або Печерська) богоматір», «Борис і Гліб» та інші.

ц__

10

Особливо прославився на ниві іконописання монах Києво - Печерського монастиря Аліній.

Високого рівня досягло декоративно - прикладне мистецтво. Ціну­валися твори художнього ремесла, виготовлені, в техніці черні, а також срібні окуття рогів тура, срібні браслети тощо.

Крім виробів із золота і срібла, існувало художнє металеве литво, різьблення на камені тощо. Важливим було і мистецтво лікування в ті часи. Монах Києво - Печерського монастиря Агагат вилікував князя Володимира Мономаха та хворих людей. Чудовими лікарями в цьому монастирі були монахи Пімен і Діміан, Микола Святоша, ігумени Атоній і Феодосій. Ми­кола Святоша заснував Микільський шпитальний монастир для хворих, а ігумен Феодосій відкрив у другій половині XI ст. лікарню у Києві.

Таким чином, з IX ст. по ЗО - роки XII ст. Київська Русь відкрила повий феодальний період в історії народів Східної Європи. Передовий для того часу соціально - економічний і політичний лад, вдала зовнішня полі­тика, плідне використання надбань світової цивілізації, духовне і культур­не відродження, пов'язане з прийняттям християнства, сприяли утвер-енню Київської Русі - України (саме під кінець XII ст. у літописах зяв-іяегься слово «Україна») як однієї з провідних країн світу.