РОЗДІЛ 2. Київська Русь в період найбільшого піднесення й Могутності

2.1 Володимир Великий (980 - 1015)

Найвищої могутності і розквіту Київська держава досягла за князю­вання Володимира Святославовича. Він народився у 960р. і був незаконним сином Святослава від його наложниці Малуши, ключниці княгині Ольги.

У 980 р. після кількох років феодальних усобиць, а також загибелі братів Ярополка і Олега київським князем став Володимир. Спираючись на дружину (військо) Володимир значно зміцнив владу Київського престолу.

У 981 р. він прилучив до Києва землі заселені дулібами, білими хор­ватами, частково уличами й тиверцями.

В цей час народжувалася також польська держава і вона претендува­ла на західні землі Київської держави. Ось чому Володимир, заручившись підтримкою Швеції пішов війною проти польського князя Мешка І. В результаті цього походу до Київської держави відійшли такі міста, як Перемишль, Волинь, Червень, Белз, а згодом і Закарпаття (992 р.)

У 982 - 984 р. придушив на півночі повстання в'ятичів, радимич прилучив їх до своєї держави. Володимир зміцнив також позиції Р} Північному Причорномор'ї, Криму і Приазов'ї.

У той час фактично завершується процес формування державної те­риторії, яка в основному збігалася з етнічним розселенням східних сло­в'ян. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півдні - Дону, Росі, Сули, Південного Бугу. На півночі - Чудського, Ладозького, Онезь-кого озер. На початку XI ст. територія Київської держави складала 1.1 млн. км , населення - близько 4.5 млн. чол.

Ставши правителем величезної держави, Володимир зосереджує увагу на захисті власних кордонів.

Найбільшою загрозою для Русі були печеніги.

Літописці повідомляють про сім переможних походів Володимира проти печенігів, які принесли йому військову славу.

Для захисту Київської держави була створена велика система захис­них споруд, земляних валів, укріплених міст по річкам Десни, Ірпені, Тру-бежі і Сулі. З метою посилення великокнязівської влади Володимир впро­ваджує адміністративну реформу. У 998 р. на місце колишніх князів міс­цевих династій він иосадив своїх синів. Про це «Повість врем'яних літ» повідомляє так: «Було у нього синів 12 : Вишеслав, Ізяслав, Ярослав, Свя-тополк, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, Позвизд,

Судислав.

І посадив Вишеслава у Новгороді, Ізяслава у Полоцьку, Святополка в Турові, Ярослава б Ростові. Коли старший Вишеслав помер у Новгороді посадив Володимир Ярослава,

а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава - в землі деревлян, Всеволода - у Володимирі (Волинському), Мстислава - у Тмутаракані». Цими діями Володимир завершив адміністративну реформу, яку за­початкував його батько Святослав.

Таким чином було зламано сепаратизм племінних князів і відтоді Київська Русь стала об'єднаною державою.

Значне місце у посиленні обороноздатності і зміцненні особистої влади великого князя посідала військова реформа .

уть її полягала у ліквідації племінних формувань і створенні зага­льнодержавної системи оборони.

Було впроваджено такий порядок, коли за службу надавалися земе­льні володіння. Це сприяло залученню нових сил із народного середови­ща, які стали опорою князівської влади, потіснивши племінну боярську еліту і варяжських найманців.

Складовою частиною військової реформи було будівництво тисячо­кілометрової системи валів, які збереглися до нашого часу. Зміцнення оборонних рубежів Русі радо сприймав народ, оспівуючи в билинах своїх захисників: Володимира «Красне Сонечко», Іллю Муромця й Добриню Микитича.

Володимир здійснив і судову реформу. Він запровадив нове зведення законів усного звичайного права, назване Нестором «Уставом земляним». Цей устав продовжив реформи княгині Ольги.

За Володимира було розпочато карбування гривень, а також перших на Русі срібних і золотих монет - златників і срібників: На деяких монетах вперше як герб князя було накарбовано знак Тризуба.

1

2.2 Релігійні реформи Володимира. Прийняття

християнства

Обійнявши великокняжий стіл, Володимир був змушений на початку шукати підтримки тих язичницьких елементів, що привели його до влади.

На Старокиївський горі знову постали ідоли Перуна, Хороса, Даждь-бога, Стрибога, Симаргла і Мокоша. Разом зі створенням Пантеону шести поганських богів у Києві влада намагалася прискорити об'єднання союзних племен і забезпечити зрівняння усіх головних богів, а значить і найбільш впливових жрецьких кіл племен. Очолив цей Пантеон великокняжий бог Перун, що мало сприяти зміцненню єдиновладдя в країні і перетворення її столиці Києва на релігійний центр держави. Проте ці спроби Володимира були безперспективними. Стара релігія була безсилою виконати об'єднавчу функцію, а також дати державі належні культурні, цивілізаційні імпульси, необхідні для динамічного й повноцінного розвитку.

З усіх слов'янських держав лише Русь ще не спромоглася на остато­чне утвердження Християнства.

Процес християнізації в Європі до приходу Володимира на Київський престол закінчувався. Починався він, звичайно, зверху: так чеські князі тилися 845 р., болгарський князь - 865, хорватські й сербські упродовж 850р р., польський король Мєшко - 966 року. Тому язичницьку Русь Єврс вважала «поганською», з архаїчною вірою, а це заважало співробітництву.

Перш ніж провести релігійну реформу, Володимир доручив своїм ек­спертам з'ясувати, яка релігія найближча руському людові. Нею й виявило­ся Християнство, що з давніх-давен поширювалося на Русі. Чималу роль при цьому відіграло і те, що воно було офіційною релігією у Візантії, а та­кож у наших сусідів. Саме через нову релігію Русь прилучилася до євро­пейських держав і обрала цивілізований шлях політичного розвитку.

Однак Володимир розумів, що прийняття нової віри з рук візантій­ського імператора і царгородського патріарха може призвести до ідеологі­чної, а то й політичної залежності від Візантії. Вихід зі складної ситуації знайшовся завдяки сприятливому збігу обставин.

У 986 р. Візантія програла війну Болгарії. В країні почалися завору­шення. Візантійські брати - імператори Василь II і Костянтин VIII зверну­лися у 987 р. до Володимира по допомогу проти повсталого воєначальни­ка Фоки Барди.

Князь Володимир погодився, але зажадав за це віддати йому в дру­жини їх сестру, принцесу Анну. Візантійський імператор Василь II зажа­

2

дав, щоб Володимир охрестився і запровадив християнство у своїй держа­ві. На таких умовах у 987 р. було укладено русько - візантійську угоду. Однак після придушення повстання імператор відмовився виконувати свої зобов'язання, вважаючи, що руський князь не рівня візантійській принце­сі У відповідь на це Володимир з військом зайняв Херсонес (Корсунь), який був опорою візантійського панування в Криму й примусив імперато­ра виконати умови договору. Після урочистого шлюбу з принцесою Ан-ною у Херсонесі Володимир повернувся додому й почав енергійно впро­ваджувати нову віру. За літописом, у 988 році за наказом князя духовенст­во хрестило у річці Почайні - притоці Дніпра, а згодом і населення інших міст. Руські люди неохоче відмовлялися від віри батьків і дідів. Тому хри­стиянізація Русі розтяглася на кілька століть.

Але вирішальний крок на тому шляху було зроблено.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі.

1. Нова віра сприяла остаточному розкладові родового ладу і фор­муванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов 'ян.

2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення могутньої нейтралізованої самодержавної країни.

Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авто-ту держави. Хрещення Русі та одруження з сестрою візантійських ім­ператорів Василя II і Костянтина УШ ввели Володимира у коло християн­ської сім'ї європейських правителів, а Київській Русі відкрили шлях до її визнання європейською християнською спільнотою

4. Християнство сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, побудованих на принципі рівноправності, з багатьма європейсь­кими країнами. Це підтверджують тісні контакти з Німеччиною, Поль­щею, Швецією, Римом.

5. Протягом X - XIII ст. київські князі уклали 83 шлюби з представ­никами західноєвропейських родин.

6. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення у населення Русі.

7. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Отже, в часи князювання Володимира Святославозича завершується другий етап у складанні державності на Русі. Третій заключний, етап при­падає на роки правління в Києві його сина Ярослава.

2

2.3 Ярослав Мудрий (101911054)

Смерть князя Володимира 15 липня 1015 р. викликала на Русі між­усобну боротьбу яка тривала майже 4 роки.

Найстарший син Володимира Святополк, князь турівський, якого літо­писець за жорстокість прозвав «Окаянним», бажаючи правити одноосібно в Київській Русі почав знищувати своїх братів. Спочатку вбив князя ростовсь­кого - Бориса, а потім муромського - Гліба і древлянського - Святослава.

Проти Святополка виступив Ярослав, який князював у Великому Новгороді але той звернувся по допомогу до Польщі і з найманим війсь­ком захопив Київ і почав знущатися з населення.

Однак взимку 1018-1019 рр. Ярослав вибиває чужинців і Святопо­лка з Києва і навесні 1019 р. повністю розбиває на р. Альті його війська і стає князем у Києві.

Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого досягла свого найбільшого розквіту. Дбаючи про захист держави Ярослав разом з бра­том Мстиславом відвоював Червенські землі, внаслідок чого до Русі ві­дійшли Перемишль, Червень, Белз та інші міста.

1030 р. він знову підкорив угро - фінські племена чудь, вів успішні походи проти ятвягів, у 1040 р - литовців, заснував міст слав на р. Сян та Юр'їв ( сучасний Тарту) над Чудським озером, зміцнив­ши таким чином північно - західні рубежі держави. На південних рубежах Ярослав продовжив будівництво «Змійових валів». Оборонна система охоплювала 13 міст і фортець розташованих на лівому березі річки Рось. Ці укріплення дали змогу київському князю в 1036 р. здобути вирі шальку перемогу над печенігами. На честь цієї перемоги в 1037 р. в Києві було побудовано перлину середньовічної архітектури - Собор Святої Софії. Пі­сля печенізьких орд Північне Причорномор'я зайняли Торки, а згодом по­ловці, які й контролювали ці території.

У 1043 р. син Ярослава Володимир здійснив похід на Візантію та вій закінчився невдачею. В цілому слід зазначити, що зовнішньополітична дія­льність Ярослава спиралася не на війну а на мирну дипломатію. Важливе мі­сце в міжнародній політиці київського князя посідала «сімейна дипломатія», тобто укладення вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів.

Сам Ярослав, якого називали «тестем Європи» був одружений з доч­кою шведського короля Олафа Інгігердою.

Його син Всеволод - з дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

3

Ізяслав - із сестрою польського князя Казимира. Святослав - з ону­кою німецького цісаря Генріха II. Три доньки Ярослава вийшли заміж за

європейських королів.

Анна - за французького Генріха І;

Анастасія - за угорського Андрія ;

Єлизавета - за норвезького Гаральда Сміливого.

При дворі Ярослава подовгу жили і виховувалися члени роду євро­пейських правлячих родів, зокрема англійський та норвезький принци, які через обставини втекли зі своїх країн.

Усе це значною мірою зміцнювало міжнародний авторитет Київської

держави.

Однією з найбільших заслуг Ярослава Мудрого вважається об'єднання звичайних правових норм у збірках законів «Руська правда» . Новий юриди­чний кодекс узагальнював ті зміни, що сталися в суспільстві та свідомості людей. Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість лю­дини, хоч і різні за її фінансовою оціккою. Коли за вбивство селянина пла­тилося 6 гривень, то за князівського дружинника - 80 гривень. Замість кров­ної помсти вводилася грошова компенсація. Хоча закони спрямовувалися в .повному на захист верхівки суспільства, але і смерди, і челядь, і рядовичі, закупи відчували себе більш захищеішими від свавілля феодалів.

Запровадження правових норм гарантувало можливість широкого розкриття внутрішнього потенціалу людини незалежно від її соціального статусу.

За правління Ярослава на Русі виникло багато шкіл. Осередниками освіти були церкви й монастирі. Так у Софії Київській зберігалася бібліо­тека Ярослава Мудрого , діяла школа, де навчали грамоти й ознайомлюва­ли з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, перепи­сувалися й створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, ве­лося літописання.

В період князювання Ярослава Мудрого Київська Русь дедалі більше відходить від язичництва і переймає Християнство. У багатьох містах бу­дуються храми, які стають головними осередниками поширення право­слав'я серед місцевих жителів. Релігійним центром країни став Київ. Як уже згадувалося на зразок храму Софії в Константинополі в 1037 р. було збудовано Софійський Собор. У 1051 р. бояри - монахи Антоні й і Феодо-сій заснували православний Печерський монастир майбутній ценір утвердження християнства й культури на Русі. Загалом у Києві в той час

3

налічувалося 40 церков. У 1051 р. Ярослав мудрий без відома константи­нопольського патріарха призначає главою руської церкви Іларіона, що ма­ло на меті вивести вітчизняну церкву з під контролю Візантії.

В останні роки життя Ярослав Мудрий почав задумуватися, як запобі­гти боротьбі за владу між своїми нащадками. Досягти цього він вирішив шляхом дотримання принципу вікового старшинства, коли на зміну помер­лому князю приходив його брат, а потім уже і син. Таким чином кожному, або майже кожному з князів гарантувалося право на князівський стіл. Щоб не допустити ворожнечі між синами, Ярослав ще за свого життя заповідав старшому сину Ізяславу - Київ, Туров, Новгород, і Псков. Святослав одер­жав Чернігів, Муром і Тмутаракань, Всеволод - Переяслав і Ростов, Ігор -Володимир -Волинський, В'ячеслав - Смоленськ.

Головним над братами залишався старший брат, що мав княжити в Києві.

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були:

1. Завершення формування території держави, перенесення уваги

[князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхньогс освоєння та втримання під контролем;

2. Злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади;

3. Заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства тери­торіальним;

4. Активна реформаторська діяльність великих князів;

5. Запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології - християнства;

6. Поява писаного кодифікованого права;

17. Широке використання дипломатичних методів вирішення міжна­родних проблем; 8. Розквіт давньоруської культури і зростання цивілізованої держави.

2.4 Політична роздробленість Київської Русі (кінець X/- середина XIII ст.)

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років і був похо­ваний у мармурованому саркофазі Софійського собору. Його останки збе­реглися до наших днів. Дослідження скелета Ярослава дало можливість ученим відтворити зовнішній вигляд князя, зробити висновок про його рішучий характер і бурхливий темперамент.

4

Після смерті Ярослава Київська Русь уникла сімейних кровопролит­них чвар. Тріумвірат Ізяслава, Святослава і Всеволода деякий час підгри­мував політичну єдність величезної імперії й успішно управляв нею. Три брати спільно вирішували питання про переміщення молодших братів з одного уділу в інший і об'єднаними силами поклали край спробі полоць­кого князя Всеволода вийти з-під влади Києва й відсторонили його від влади. Завдяки спільним діям князі зуміли на початку 60- х років відбити перші напади половців, які зайняли місце розгромлених Ярославом Муд­рим печенігів. Але в 1068 військо братів було вщент розгромлено полов­цями на р. Альті, й кочівники наблизилися до Києва. Нерішучість і безпо­радність князів обурили київських міщан. Кияни зібралися на Подолі і ви­рішили самотужки боротися з половцями. Спалахнуло повстання (1068), яке швидко охопило все місто. Обурені кияни погрожували князю Ізясла-ву та його воєводам. Наляканий погромами князь угік з міста. Великим київським князем повстанці проголосили Всеслава - полоцького князя, який за спробу відокремитися від Києва на той час перебував у полоні.

Проте дії Всеслава виявилися невдалими. Відновити колишню єд­ність не вдалося навіть на з'їзді братів у Вишгороді (1072) де було прийн-«Правду Ярославичів» - кодекс юридичних норм, що значно розши­рював «Руську правду».

; в 1073 р. Святослав з допомогою Всеволода зайняв київський престол, а Ізяслав змушений був утекти до Польщі. З того часу Ярославичі по черзі правили у Києві. Святослав у 1073 - 1076 рр., Ізяслав у 1076 -1078 рр., Всеволод у 1078 - 1093 рр. Покласти край князівським чварам та організувати спільну боротьбу проти половців був покликаний перший об'єднаний з'їзд князів, який відбувся в листопаді 1097 р. у Любечі.

Князі ухвалили рішення припинити усобиці та скасувати порядок престоло наслідування, запровадженний Ярославом Мудрим : «Хай кожен володіє отчиною своєю»

Постанови Любецького та наступних князівських з'їздів: Витичівсь-кого ПООр, на Золотчі 1101 р і Долобського 1103 р. виявилось безсиль­ним приборкати князівські чвари. Отже, княжі з'їзди не змогли припинити усобиць; між-князівська боротьба спалахнула з Новою силою. Потрібні були енергійні заходи щодо відновлення єдності Руської землі, особливо в умовах наростаючої з кожним роком загрози з боку половців.

4

2.5 Володимир Мономах

Після смерті непопулярного київського князя Святополка й повстан­ня киян у 1113р. віче із заможніх городян запросило до Києва на князю­вання Володимира Мономаха.

Народився Володимир у 1053р. за рік до смерті свого діда Ярослава Мудрого. Дитинство Володимир провів при дворі свого батька Всеволода Ярославича у Переяславі. Мати Володимира була дочкою візантійського імператора Константина IX Мономаха. Саме тому її сина прозвали Моно-махом.

З юних років Володимир постійно ходив у походи, очолюючи бать­ківську дружину, придушуючи повстання в'ятичів, воюючи проти по лов­ців. У 1078р. його батько Всеволод стає київським князем, а Володимир отримує в уділ Чернигів. За період управління чернігівською землею (1078 -1094 рр.) там було побудовано велику кількість храмів і мостів.

Після смерті батька Володимир міг отримати місце князя в Києві, але, виявляючи повагу до законів, та не бажаючи розпалювати чвари між князями він добровільно їде в Переяслав. Цей період його князювання (1094 - 1113рр.) характеризувався постійною боротьбою проти половців

Володимиру вдалося організувати ряд спільних походів у ПОЗ 1110,1111 роках. Кочові орди половців були відкинуті від кордонів держав*

Зайнявши великокиївський престол в Києві у 60 років (1113 1125рр.) Мономах втілив свої задумки в життя всієї держави. Він зумів ві­дновити політичну єдність більшості руських земель, не зупиняючись при цьому перед жорстоким покаранням тих, кто її порушував. Володимир продовжив справу свого діда Ярослава Мудрого в побудові правової дер­жави, знятії соціальних суперечностей у суспільстві. Значну увагу він приділяв розвиткові законодавства. Його «Устав» суттєво доповнив «Ру-сі.ку Правду», обмежуючи сваволю місцевої адміністрації та лихварів. Він установлював єдиний відсоток на взяті у позику гроші, обмежував вико­ристання рабської праці й джерела її поповнення.

Володимиру Мономаху належить знамените «Повчальне Слово ді­тям». Воно перейнято високоморальними принципами любові до ближ­нього, справедливості, милосердя, відразою до вбивства, захистом сиріт, убогих, слухняності щодо старших, поваги до іноземців. Зокрема Влади­мир закликав: «Лжи остерегайтесь и пьянства, от зтого душа погибает и тело! Старих чтите как отца, а молодих как братьев... Ленности ведь мати всему дурному...»

5

В період князювання Володимира Мономаха знову виріс міжнарод­ний авторитет Київської Русі. Європейські монархи прагнули породичати­ся з могутнім київським князем.

Сам князь був одружений з Гітою - дочкою англійського короля Га-рольда II, його син Мстислав взяв взяв дружиною Христину - дочку коро­ля Швеції, дочка Євфинія стала дружиною угорського короля Коломана, інша дочка - Марія - вийшла заміж за сина грецького імператора.

Володимир Мономах помер 19 травня 1125р. По смерті Володимира на київському престолі утвердився його стия Мстислав (1125 - 1132) прозваний літописцем Великим. Його правління характеризувалося пода­льшим зміцненням великокнязівської влади, яку змушені були визнати навіть Полоцьк і Новгород. Мстислав прогнав половців за Дон і Волгу. Він зміцнив зв'язки з такими країнами як Швеція, Норвегія, Данія, Греція, Угорщина, Богемія.

Однак Мстислав був останнім із київських князів, кому вдалося утримати єдність і могутність Київської Русі. Після його смерті 1132 року, самостійні в господарському відношенні князівства дедалі більше зами­каються в своїх межах. Спершу їх стало 15, а вже через 100 років кількість ств виросла до 50. Серед них історики виділяють 3 групи князівств, які стали основою для створення трьох держав:

України: на території Київської. Черніговської, Переяславської, Во­линської, Галицької земель

Росії: на території Ростово Суздальської, Новгородської, Псковської, Смоленської та Рязанської земель

Білорусії: на території Мінської, Полоцької, Туровської земель.