Виникнення і психологічна характеристика свідомості людини. Свідомість як форма відображення дійсності людиною. Стани свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.

Свідомість — це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Основними характеристиками свідомості є:

1) відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Порушення діяльності будь-якого з пізнавальних про­цесів призводить до розладу свідомості;

2) розрізнення суб'єкта й об'єкта (тобто того, що належить "Я" і "не Я"), яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини. Людина є єдиною живою істотою, яка здатна до самопізнання та самооцінки своїх вчинків і себе в цілому.

Самосвідомість проявляється в пізнавальній (самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самокритика), емоційній (само­почуття, самолюбство, скромність, гордість, почуття власної гідності) та вольовій (стриманість, самоконтроль, самовладан­ня, дисципліна) формах;

3) забезпечення цілеутворюючої діяльності людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення, вносить необхідні корективи, переборює труднощі. Провадячи ту чи іншу діяльність, вона активно впливає на навколишній світ;

4) наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що від­бувається навколо, до інших людей та до самої себе. Ця характеристика свідомості проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях, як почуття обов'язку, патріотизм, інтернаціоналізм та ін. Переживання підсилюють чіткість усвідомлення себе та навколишнього світу, а тому є важливим стимулом для активізації свідомості.

Людина здавна замислювалась над тим, як працює її свідомість, чим вона відрізняється від інших людей, котрі жи­вуть поруч, як вона сприймає довкілля і водночас усвідомлює його, чому багато чого, що бачать очі й чують вуха, проходить повз неї тощо.

Свідомість — це інтегральний момент психічних процесів. У психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але при цьому кожен зберігає свою специфіку. Наприклад, свідомість зберігає те, що є об'єктом уваги (яка може бути мимовільною чи довільною); напружуючи пам'ять, ми виконуємо дію пригадування й усвідомлюймо її; відшукуючи олівець, ми усвідомлюємо дію сприймання тощо.

Завдяки свідомості людина пристосовується до навколиш­ньою світу. Об'єктом усвідомлення є те, що потребує певної регуляції нашої поведінки, наших дій з урахуванням реальності. Свідомість людини виявляється в її діяльності. Справа і сло­во людей є виявом їхньої свідомості. Свідомість у різні моменти життя особи і за різних обставин неоднакова. Про це ми говоримо, характеризуючи вчинки і стани людей. Окремі дії оцінюються як високосвідомі, в інших такої якості не вбача­ється. Тому можна говорити про різний рівень самосвідомості не тільки в різних людей, а й в однієї особи, цю залежить від глибини і виразності того відображення об'єктивної дійсності, яке спрямовується діяльністю.

Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина недостатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє, і своє ставлення до них. Відомо, що за правилами вихованості потрібно поступитися місцем у транспорті літнім жінкам, дітям. Але не всі так роблять.

Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та певними мотивами, і відповідно планує, організує й регулює свої дії. Свідома людина діє пев­ним чином тому, що інакше вона не може. Чим складніше й відповідальніше завдання, тим вищим має бути рівень свідомості.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Усвідомлюються мета діяльності, шляхи досягнен­ня мети, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо, читання, раху­вання — це максимально організована автоматична психічна діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяль­ності свідомості, а в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, ще більш досконалого присто­сування до навколишнього світу.

Проте ця автоматизація є відносною. Свідомість у будь-який момент може взяти під свій контроль будь-яку автоматизовану дію. В таких випадках несвідоме стає важливим механізмом пристосування до навколишнього середовища.

Не усвідомлюються також так звані субцептивні реакції, які викликаються підпороговими подразниками, деякі мотиви діяльності та поведінки, потяги, патологічні явища типу галю­цинацій, марень, сновидінь.

Несвідомі прояви в психіці людини не порівнянні із тва­ринною психікою, оскільки вони, як і свідомість, детерміно­вані суспільними умовами існування людини, виступають як часткове, недостатньо адекватне відображення світу в мозку людини.

Існують різні пояснення проявів несвідомого. Так, З.Фрейд вважав, що сфера несвідомого — це витіснені, нереалізовані потяги людини. Він запровадив поняття "Я" і "Воно", для розрізнення яких запропонував брати до уваги закони їх функціонування. В основу системи, що відповідає свідомості "Я", закладено принцип реальності, вияви "Воно"' зумовлені принципом задоволення. Дії "Я" відповідають реальності й підпорядковані фізичним законам, соціальним настановам та логіці; "Воно" керується суб'єктивними потребами біологіч­ного й афективного характеру.

Між "Я" і "Воно" немає різкої межі. "Я" прагне сприяти впливу зовнішнього світу на "Воно", змінити принцип задоволення, яким керується "Воно", принципом реальності. Для психічної діяльності характерні постійні переходи свідомого в несвідоме і навпаки.