Структура сучасної психології. Стан та розвиток галузей психологічної науки

Сучасну психологію доцільно поділити на три великі групи галузей: теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.

Основними галузями теоретичної психології є: загальна психологія, історія психології, експериментальна, соціальна, порівняльна, психологія особистості, генетична психологія, психофізіологія.

• Загальна психологія систематизує експериментальні дані, здобуті у різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки.

• Історія психології. Перші наукові уявлення про психіку виникли у древньому світі (Індія, Китай, Єгипет, Вавілон, Греція) в надрах філософії на противагу релігійному догмату про душу як особливої сутності, пов’язаної з тілом. Розвиток цих уявлень стимулювали запити суспільної практики, лікування і виховання. Стародавні лікарі встановили, що органом психіки є мозок, і написали вчення про темпераменти. В ідеалістичних концепціях душа протиставлялась тілу і визнавалась безсмертною. Вершиною психології в період античності постало вчення Аристотеля: трактати „Про душу”, „Про виникнення тварин”, у якому душа трактується як форма організації здатного до життя матеріального тіла. Він виклав першу систему психологічних понять, вироблених на основі об’єктивного і генетичного методів. В еліністичний період з принципу життя в цілому душа стає принципом тільки певних її проявів: психічне відокремлюється від загальнобіологічного.

У феодальну епоху розвиток позитивних знань про психіку різко сповільнився. Прогресивні лікарі та мислителі арабомовного світу (Ібн Сіна, Ібн аль-Хай-сам, Ібн Рошд та ін.) підготували своїми ідеями розквіт природно-наукової психології у Західній Європі, де прагнуть вивчати людину шляхом дослідів як природну істоту, поведінка якої підкоряється природним законам (Леонардо да Вінчі, Х.Л. Вівес, Х.Уарте та ін.).

В епоху панування нового матеріалістичного світогляду складається принципово новий підхід до психічної діяльності, який пояснюється з позицій строго детермінізму. Соціально-економічні перетворення обумовили прогрес психологічного мислення, що збагатилось у XVII ст. рядом фундаментальних категорій. Р.Декарт відкриває рефлекторну природу поведінки, а поняття про душу перетворює в нетеологічне поняття про свідомість. У цю ж епоху виникає низка важливих психологічних вчень: про асоціацію як закономірного зв’язку психічних явищ, що визначається зв’язком тілесних явищ (Р.Декарт, Т.Гоббс), про афекти (Б.Спіноза), про аперцепцію і безсвідоме (Г.Лейбніц), про походження знання з індивідуального чуттєвого досвіду (Дж. Локк). Наукова розробка принципу асоціації англійським лікарем Д.Гартлі зробила цей принцип на півтора століття головним пояснюючим поняттям у психології.

У руслі матеріалістичного світогляду розвиваються психологічні ідеї Д.Дідро, М.Ломоносова та інших прогресивних мислителів.

У XIX ст. у надрах фізіології з’явились експериментальні методи дослідження психічних функцій і були зроблені перші спроби ввести в аналіз цих функцій кількісні оцінки (Е.Вебер, Г.Фехнер, Г.Гельмгольц та ін.). Дарвінізм показав необхідність вивчення психічних функцій як реального фактору розвитку біологічних систем.

У 70-80-х роках XIX ст. психологія перетворюється в самостійну галузь знань (відмінну від філософії та фізіології). Головними центрами її розробки стають спеціальні експериментальні лабораторії. Перша з них була організо-вана у 1879 році В.Вундтом (Лейпціг). За її зразком виникають аналогічні заклади в Росії, Англії, США, Франції та інших країнах.

Програму розробки психології на основі об’єктивного методу висунув І.М.Сєченов, ідеї якого запліднили експериментальну діяльність у Росії (В.Бєхтєрєв, О.Токарський, Н.Ланге та ін.), а в майбутньому через праці В.Бєхтєрєва і І.Павлова позитивно вплинули на розробку об’єктивних методів у світовій психологічній науці. Головними темами експериментальної психології спочатку були відчуття і час реакції (Ф.Дондерс), пізніше – асоціації (Г.Еббінгауз), увага (Дж. Кеттел), емоційні стани (У.Джемс, Т.Рібо), мислення і воля (Вюрцбурзька школа, А.Біне).

На рівні з пошуком загальних закономірностей психологічних процесів виникає диференційна психологія, завданням якої є визначення за допомогою вимірювальних методів індивідуальних відмінностей між людьми (Ф.Гальтон, А.Біне, О.Лазурський, В.Штерн та ін.). На рубежі XIX і XX ст.ст. у психології назріває криза, обумовлена ломкою старих понять. Потерпає краху уявлення про свідомість як сукупність безпосередньо переживаючих суб’єктом явищ. Акцент переноситься на орієнтацію людини в навколишньому середовищі, на приховані від свідомості фактори регуляції поведінки.

Головним напрямом американської психології стає біхевіоризм. Програмні установки цього напрямку запропонував Дж. Уотсон у 1913 році.

Іншою впливовою школою стала гештальт-психологія, експериментальним об’єктом якої був цілісний і структурний характер психічних утворень.

На початку XX ст. виникає психоаналіз З.Фрейда, згідно якого вирішальна роль в організації людської психіки належить неусвідомлюваним мотивам (перш за все сексуальним).

Нові напрямки, школи, течії збагатили емпіричну і конкретно-методичну базу психології, сприяли розвитку її категоріального апарату (категорії дії, образу, мотиву). Проте неадекватна філософська інтерпретація цих досяг-нень призводила до помилкових і односторонніх висновків. Спроби зрозуміти з ідеалістичних позицій залежність психіки людини від світу історії і культури, від суспільного життя безповоротно вели до дуалізму, до концепції „двох психологій” (В.Вундт, В.Дільтей, Г.Ріккерт), згідно якої психологія не може бути єдиною наукою, оскільки ніби-то природньо-науковий, експериментальний підхід до психіки несумісний з культурно-історичним. Психологи, які висували на перший план роль соціальних факторів у регуляції людської поведінки (Дж. М.Болдуін, Дж.Дьюі, Дж.Г.Мід та ін.), також не змогли виробити продуктивний підхід до соціогенезу особистості та її психічних функцій, оскільки саму соціальність трактували як „чисте” спілкування поза предметною діяльністю.

Марксизм став методологічною основою конкретно-психологічних досліджень після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. З марксизмом у наукову психологію ввійшли принципи, що докорінно змінили її теорію. Ідею перебудови психології на марксистській основі активно захищали К.Корнілов, П.Блонський, М.Басов та ін. Марксистський принцип історизму став визначальним для досліджень Л.Виготського та його учнів. Розвиток радянської психології відбувався з тісним розвитком психофізіологічних досліджень у працях І.Павлова, В.Бєхтєрєва, О.Ухтомського, Л.Орбели, Н.Бернштейна та ін. Радянські вчені зміцнювали в психології марксистське вчення про діяльність, ідеї ленінської теорії відображення. Теоретичне та експериментальне вивчення основних проблем психології знайшло втілення у працях А.Лурія, О.Леонтьєва, Б.Теплова, С.Рубінштейна, Б.Ананьєва, Л.Шварца та ін.

Розвиток психології у 30-40-х роках XX ст. характеризувався розпадом головних шкіл. У біхевіористичних теоріях на передній план виходить поняття про „проміжні змінні”, тобто про фактори, що опосередковують рухову реакцію (залежна змінна) на подразник (незалежна змінна).

Логіка розвитку науки та вимоги практики спрямували психологію на вивчення „центральних процесів”, що розгорталися між сенсорним „входом” і моторним „виходом” системи організму. Укріпленню цієї тенденції у 50-60-х роках сприяв досвід програмування на електронних машинах. Почали розвиватись такі галузі психології, як інженерна, соціальна і медична. Великий вплив на трактування психічних процесів справили роботи швей-царського психолога Ж.Піаже, який вивчав перетворення внутрішньої структури розумової діяльності в ході онтогенезу. У цей же час змінюється погляд на роль нейрофізіологічних механізмів. Вони більше не ігноруються, але розглядаються як невід’ємний компонент загальної структури поведінки (Хебб, К.Прібрам).

У надрах психоаналізу виникає неофрейдизм – течія, яка пов’язала безсвідому психічну механіку з дією соціально-культурних факторів (К.Хорні, Г.Салліван, Е.Фромм) і, відповідно, перебудувала психотерапію.

На роль „третьої сили” у психології претендує так звана гуманістична психологія, основними проблемами якої є особистість та її розвиток.

На сучасному етапі психологія розвивається, поповнюється новими школами, галузями, методами.

• Експериментальна психологія – галузь психологічної науки, яка досліджує психічні явища за допомогою експериментальних методів.

Застосування експерименту відіграло важливу роль у перетворенні психологічних знань, у виокремленні психології з філософії в самостійну науку.

Експериментальна психологія була підготовлена у середині XIX ст. вивченням у фізіологічних лабораторіях елементарних психічних функцій – відчуттів, сприймань, часу реакції. Ці роботи обумовили зародження ідеї про можливість створення експериментальної психології як особливої науки, відмінної від філософії та фізіології. Перший план її розробки запропонував В.Вундт.

Якщо на початках головним об’єктом експериментальної психології вважались внутрішні процеси психічно нормальної дорослої людини, то в подальшому експерименти проводяться і на тваринах, досліджуються душевно хворі, діти.

Експериментальна психологія охоплює не тільки дослідження загальних закономірностей проходження психічних процесів, але також і індивідуальні варіації чутливості, часу реакції, пам’яті, асоціацій та ін.

Досягнення експериментальної психології пізніше отримали широке практичне застосування у різних сферах – від дошкільної педагогіки до космонавтики. Розвиток її теоретичних схем і конкретних методик тісно пов’язаний з загальним прогресом теоретичного пізнання, особливо на стиках біологічних, технічних та соціальних наук.

• Соціальна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності групової, колективної та масової психології, що виявляється у спільній діяльності людей, їх поведінці, емоційних переживаннях та особливостях взаємного психологічного спілкування, а також закономір-ності поведінки і виникнення психічних станів індивіда в групі, колективі. До структури соціальної психології як науки входить таке коло проблем: 1) соціально-психологічні явища у макросередовищі, у великих соціальних спільностях (наприклад, закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, упереджень, моди, смаків, чуток тощо); 2) соціально-психологічні явища в мікросередовищі, у малих групах і колективах (наприклад, психо-логічна сумісність і несумісність людей у різних видах спільної діяльності, міжособистісні взаємини і груповий клімат, явища лідерства і керівництва, типи групової згуртованості тощо); 3) соціально-психологічні вияви осо-бистості (наприклад, співвідношення самооцінки і оцінки, конформність, стан фрустрації тощо).

• Порівняльна психологія – галузь психології, яка присвячена аналізу еволюції психіки, – охоплює проблеми, пов’язані з антропогенезом, становленням людської свідомості та вивченням спільного і відмінного у психічній діяльності людини та тварин (проблема соціального і біологічного у поведінці людини). Порівняльна психологія розглядає проблеми розвитку психіки у філогенезі, з акцентом на співставлення психіки тварин і людини. У її межах відбувається інтеграція даних, отриманих в зоопсихології, психології історичній та етнічній. У порівняльно-психологічному аналізі онтогенезу і філогенезу робляться висновки як про схожість низки психічних процесів тварин і людини, так і про якісні відмінності, обумовлені дією соціально-історичних факторів, що призвели до виникнення і розвитку трудової діяльності, суспільного життя, членороздільної мови і свідомості.

Порівняльно-психологічний аналіз будується на зіставленні даних зоопсихології (особливо результатів вивчення мавп) і психології. Його завданнями є:

1) виявлення схожих психічних компонент і спільних біологічних факторів, що обумовлюють поведінку тварин і людини;

2) виявлення якісних відмінностей поведінки і психіки людини, що виникли і розвинулись у результаті дії соціально-історичних факторів. Особлива увага приділяється передумовам зародження трудової діяльності, людського суспільства і мові.

Дані порівняльної психології мають важливе значення для розв’язання корінних проблем психології, філософії, антропології та інших наук. Так, порівняльно-онтогенетичне вивчення психіки необхідне для пізнання законо-мірностей розвитку дитячої психіки. Ці дані практично застосовуються і в медицині: у нейропатології, психіатрії, при моделюванні патологічних станів на тваринах.

• Психологія особистості – галузь психологічної науки, яка склалася на стику загальної і соціальної психології. Предмет вивчення психології особистості – психологічна структура (інтелектуальна, емоційна, вольова) особистості, загальні і специфічні закономірності її психіки, проблеми соціалізації особистості тощо.

• Генетична психологія – галузь психології, що намагається зрозуміти, як відбувається психічний розвиток людини з перших годин її життя і до смерті.

До недавнього часу генетична психологія велику увагу приділяла дитинству і юності, котрі вважались основними етапами у розвитку людини. Поступово центр уваги переходить на аспекти життя, пов’язані з зрілістю, старістю і наближенням смерті – етапами, що породжують кризи і напруженість. З’явились дослідження, які показали, що час внутріутробного життя – важливий етап психологічного розвитку, тому що значна частина сприймань немовля і його зв’язків з світом зароджується ще в цей час.

• Психофізіологія – галузь міждисциплінарних досліджень стику психології і нейрофізіології. Психофізіологія вивчає психіку в єдності з нейрофізіологічним субстратом – розглядає співвідношення мозку і психіки, роль біологічних факторів, властивостей нервової системи у виконанні психічної діяльності. По суті, пізнання функцій структур головного мозку і нервової системи тільки починається. Спочатку термін „психофізіологія” використовувався з поняттям „фізіологічна психологія” для позначення широкого кола досліджень психіки, що опирались на точні об’єктивні фізіологічні методи.

Психофізіологія вивчає також фізіологічні і біохімічні зміни, що відбуваються у нервовій системі. Вона намагається встановити їх зв’язок з різними аспектами активності: функціонуванням пам’яті, регуляцією емоцій, сном і сновидіннями.

Головне завдання психофізіології – причинне пояснення психічних явищ шляхом розкриття нейрофізіологічних механізмів, що лежать у їх основі.

Досягнення сучасної психофізіології пов’язані з тим, що у дослідженнях широко застосовуються електрофізіологічні методи – енцефалографія та інші, а також математичні способи обробки експериментальних даних.

У психофізіології виділяються окремі напрямки, пов’язані з розробкою особливо важливих проблем:

1) психофізіологія сенсорна – психофізіологія органів почуттів, відчуттів і сприймань;

2) психофізіологія організації рухів;

3) психофізіологія активності;

4) психофізіологія дій довільних;

5) психофізіологія уваги, пам’яті і навчання;

6) психофізіологія мови і мислення;

7) психофізіологія мотивації та емоцій;

8) психофізіологія сну, психофізіологія стресу;

9) психофізіологія функціональних станів та ін.

Особливим напрямком є диференційна психофізіологія, яка вивчає фізіологічні основи індивідуально-психологічних відмінностей.

Досягнення психофізіології широко застосовуються у клінічній практиці, у побудові кібернетичних моделей психофізіологічних процесів, а також у таких прикладних галузях психофізіології, як психофізіологія праці, психофізіологія спорту та ін.

До науково-прикладної психології відносять ряд галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей. Напрями науково-прикладної психології доцільно розрізняти за певними ознаками.

➤ За видом діяльності та поведінки людини:

• Психологія праці – галузь психології, яка вивчає закономірності прояву різних психологічних механізмів у трудовій діяльності, закономірності формування конкретних форм цієї діяльності і ставлення людини до праці.

Основними напрямками її досліджень є:

- раціоналізація праці і відпочинку;

динаміка працездатності;

- формування професійної мотивації і професійної придатності;

- оптимізація відносин у трудових колективах.

Початком формування психології праці як самостійної дисципліни прийнято вважати появу книг Г.Мюнстерберга „Психологія і ефективність виробництва” (1913) і „Основи психотехніки” (1914).

• Інженерна психологія – галузь психології, що вивчає процеси і засоби інформаційної взаємодії між людиною і машиною, діяльність у системі людина-машина, взаємодію людини і технічних пристроїв.

Основне завдання інженерної психології – дослідження процесів прийому, переробки і збереження інформації людиною.

Основними проблемами інженерної психології є:

- аналіз завдань людини в системах управління, розподілення функцій між людиною і автоматичними пристроями, в тому числі комп’ютерами;

- дослідження сумісної діяльності операторів, процесів спілкування та інформаційної взаємодії між ними;

- аналіз психологічної структури діяльності оператора, її психофізіологічних і психологічних аспектів;

- дослідження факторів, що впливають на ефективність, якість, швидкість, надійність дій операторів;

- дослідження процесів прийому людиною інформації, вивчення сенсорного „входу” людини;

- аналіз процесів переробки інформації людиною, її збереження і прийняття рішень, психологічних механізмів регуляції діяльності операторів;

- дослідження процесів формування команд і виконання управляючих дій людиною, характеристик її мовного і моторного „виходу”;

- розробка методів психодіагностики, професійної орієнтації і відбору спеціалістів операторського профілю, їх навчання і розподілу кадрів;

- аналіз і оптимізація процесів навчання операторів;

- інженерно-психологічне проектування і психологічне забезпечення наукової організації праці.

У вітчизняній інженерній психології сформульовані такі концепції: активного оператора; включення; системи психологічної діяльності; алгоритмічних структур; ідеалізованих структур; полісенсорної взаємодії; багаторівневої взаємної адаптації людини і машини; теорії трансфор-маційного навчання; психологічних факторів складності та ін.

• Психологія творчості – галузь психології, що вивчає процес наукових відкриттів, винаходів, створення витворів мистецтв, - галузь психологічних досліджень творчої діяльності людей у науці, літературі, музиці, образотворчому і сценічному мистецтві та раціоналізаторстві. Прагне зрозуміти досвід художника і його формування у індивіда. Методологічна основа – принцип історизму.

До специфічної проблематики психології творчості відноситься:

- вивчення ролі уяви, мислення, інтуїції, натхнення, надситуативної активності;

- вивчення індивідуально-психологічних особливостей – здібностей, таланту, геніальності;

- вивчення факторів, здатних стимулювати творчу активість, - групової дискусії, мозкової атаки, деяких психофармакологічних засобів та ін.

• Авіаційна психологія – галузь психології, що вивчає діяльність спеціалістів-авіаторів.

Основні проблеми авіаційної психології: вивчення структури діяльності авіаційних спеціалістів, закономірностей взаємодії людей з авіатехнікою; дослідження впливу факторів польоту на психічний стан, на міжособистісні відносини; формування професійної придатності і психоло-гічної адаптації екіпажу до умов діяльності; аналіз причин аварій та ін.

У вітчизняній авіаційній психології сформульовані концепції активного оператора, психологічного моделювання, професійно-психологічної реабілітації та ін.

• Космічна психологія – галузь психології, яка присвячена дослідженню психологічних особливостей праці космонавта, залежність їх від ряду специфічних факторів – невагомості, гіподинамії, відносної сенсорної депривації; а також способи і методи цілеспрямованої організації психічної діяльності космонавта в ході підготовки і здійснення космічних польотів.

Основними проблемами космічної психології є: проблема формування у кандидатів в космонавти психологічних схем тіла, космічного корабля і зовнішнього простору; проблема сумісності екіпажів.

• Військова психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні особливості різних видів військової діяльності в залежності від суспільно-історичних умов, рівня військової техніки, характеристик особистості воїнів, особливостей військового колективу, методів бойової і політичної підготовки. Виробляє рекомендації по вдосконаленню теорії і практики вивчення, відбору, виховання військовослужбовців, політико-виховної роботи, психологічної підготовки воїнів і керівництва особовим складом. Проблеми військової психології розв’язують з урахуванням соціальної психології, психології праці, інженерної психології, психофізіології та ін.

• Психологія управління та менеджменту – галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Її основне завдання – аналіз психологічних умов і особливостей управлінської діяльності з метою підвищення ефективності та якості роботи в системі управління.

В особистості керівника психологією управління розрізняються: його управлінські здібності; його індивідуальна управлінська концепція, яка включає в себе проблемний зміст, управлінські задуми та правила управління.

Керівна підсистема представлена діяльністю великої сумісної групи ієрархічно взаємопов’язаних керівників. Психологія управління вивчає способи їх поєднання, що дозволяють перетворити акти їх індивідуальної діяльності в цілісну колективну управлінську діяльність.

• Психологія спорту – напрямок психології, який вивчає закономірності прояву і розвитку психіки, а також групових взаємодій в умовах спортивної змагальної і тренувальної діяльності. Психологія спорту інтенсивно почала розвиватись у 60-70-их роках XX ст., причому перші основні дослідження зосереджувались на вивченні індивідуальних відмінностей спортсменів, здатності і можливості діяти в стресових умовах змагань, способах підвищення ефективності тренувань.

У вітчизняній психології спорту детально досліджені закономірності ефективного формування рухових навичок і умінь, способи досягнення високих показників сили, спритності і координації рухів. Вивчаються шляхи і способи формування фахових відчуттів спортсменів – часу, дистанції, зміни швидкості руху об’єкта, моментального розвитку подій (антиципація; інтуїція), „відчуття м’яча”, „відчуття води” та ін.

Сьогодні психологія спорту приділяє увагу розвитку методів покращення спостережливості, уяви, стратегічного мислення, узгодженої взаємодії в групових іграх та ін.

Особливу проблему складають такі питання психології спорту, як психічна саморегуляція, управління своїм станом у передстартовий період, у ході змагань і після виходу із змагальної ситуації.

• Економічна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні явища, пов’язані з виробничими відносинами.

Економічна психологія виникла на стику соціальної психології, психології управління, психології праці з економікою.

Важливою проблемою економічної психології є виявлення місця особистості людини в структурі виробничих сил, живої праці. Людина при цьому розглядається як „економічна реальність” – з позиції тих ресурсів, якими вона володіє як творець матеріальних і духовних цінностей, включених безпосередньо в матеріальне виробництво. До проблем економічної психології відносяться також вивчення ставлення людини до різних форм власності, психологічні аспекти розподілу і споживання, проблеми потреб людини – їх кількісні і якісні характеристики, закономір-ності їх зародження, розвитку і задоволення.

• Екологічна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні аспекти взаємовідносин людини і зовнішнього середовища – просторово-географічного, соціального, культурного – органічно включеного в життє-діяльність і служить важливим фактором регуляції поведінки і соціальної взаємодії. Займається вивченням самих ефективних способів покращення умов у населених пунктах і різних місцях діяльності людей. Особлива увага приділяється проблемам шуму, забруднення середовища токсичними речовинами і накопичення покиді.

Дослідження в галузі екологічної психології набули особливої актуальності у зв’язку з пошуком ефективних шляхів виходу з екологічної кризи, що й висунуло такі проблеми:

- дослідження екологічної свідомості шляхом виявлення особливостей сприймання людиною середовища і виділення значущих для неї факторів її несприятливого розвитку;

- виявлення мотивації екологічної поведінки, які розкривають причини вчинків і осіб, як відповідальних за нанесення шкоди середовищу;

- аналіз закономірностей психологічних наслідків екологічної кризи – порушення психічного здоров’я, ріст злочинності, демографічні порушення та ін.;

- розробка психологічних засобів пропаганди, спрямованої на формування уявлень, адекватних екологічній обстановці.

➤ За психологічними питаннями розвитку людини у науково-прикладній психології можна виділити такі напрями:

• Вікова психологія – галузь психології, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості у зв’язку з віком – упродовж онтогенезу людини від народження до старості.

Виділяються такі її розділи, як психологія дошкільника, психологія молодшого школяра, психологія підліткового віку, психологія юнацтва, психологія дорослих, геронтопсихологія.

Важливими практичними завданнями вікової психології є: створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю змісту і умовами психічного розвитку дитини; організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування; організація психологічної допомоги в періоди вікових криз, у зрілому віці й старості.

• Педагогічна психологія – галузь психології, яка вивчає закономірності процесу присвоєння індивідом соціального досвіду в умовах спеціально організованого навчання, психологічні проблеми навчання і виховання.

Педагогічна психологія досліджує: психологічні аспекти цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності і суспільно значущих рис особистості; умови, що забезпечують оптимальний розвиваючий ефект навчання; можливості врахування індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємовідносини між педагогом та учнями; психологічні аспекти самої педагогічної діяльності (психологія вчителя).

Виділяють такі розділи педагогічної психології:

✓психологія навчання, яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь та навичок;

✓психологія виховання, яка вивчає закономірності активного, цілеспрямованого формування особистості.

Пізніше виокремилась ✓психологія вчителя та ✓дослідження взаємовідносин у навчально-виховному колективі.

• Спеціальна психологія (психологія аномального розвитку) – галузь психології, яка вивчає людей, для котрих характерно відхилення від нормального психічного розвитку, пов’язане з вродженими або набутими дефектами формування і функціонування нервової системи. Вивчає різні варіанти патології психічного розвитку, проблеми аномального розвитку психіки. Окрему увагу приділяє вивченню особливостей розумово відсталих дітей з ураженням кори головного мозку і дітей з порушенням діяльності аналізаторів.

У ній виділяються:

✓тифлопсихологія (психологія сліпих);

✓сурдопсихологія (психологія глухих);

✓олігофренопсихологія (психологія розумово відсталих);

✓патопсихологія (психологія розпаду психічної діяльності і хворобливих властивостей особистості та ін.).

Основним завданням спеціальної психології є формування адекватної особистості в умовах застосування спеціальних методів і прийомів навчання й виховання, за рахунок яких відбувається заміна та перебудова психічних функцій.

➤ За відношенням до нормальної або хворої психіки виділяють:

• Психологія здоров’я – наука про психологічні основи здорового способу життя, збереження та поліпшення здоров’я людини.

• Медична психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи й реабілітації хворих. Визначає специфіку відносин між лікарем та хворим. Обумовлює процедури діагностики, лікування, профілактики, реабілітації хворих.

У галузь досліджень медичної психології входить широкий комплекс психологічних закономірностей, пов’язаних з:

виникненням хвороби й впливом на це психічних факторів;

впливом захворювань на психіку людини;

діагностикою патологічних станів;

психопрофілактикою і психокорекцією захворювань;

забезпеченням оптимальної системи оздоровчого впливу;

характером відносин хворої людини з мікросоціальним оточенням.

Сьогодні інтенсивно розвиваються галузі медичної психології, які пов’язані з психокорекційною роботою: психогігієна, психофармакологія, психотерапія, психічна реабілітація.

➤ За відношенням до права виділяється:

• Юридична психологія – галузь психології, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності у сфері регулюючих правом відносин, – психологічні прояви в умовах застосування правових норм і при здійсненні правової діяльності.

Перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології були проведені в кінці XIX – початку XX ст.ст. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології показань свідків і допиту, „діагностики причетності” до злочину, судової і слідчої роботи, психологічних основ професійного відбору й навчання юристів.

Систему юридичної психології складають:

✓ кримінальна психологія (вивчає психологічні механізми злочинної поведінки і особистість злочинця);

✓ судова психологія (охоплює широке коло питань, пов’язаних з судочинством);

✓ виправно-трудова (пенітенціарна) психологія (розробляє проблеми виправлення правопорушників);

✓ правова психологія (вивчає правосвідомість, принципи її виховання та причини її деформації).

Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології – створити сприятливі психологічні умови для діяльності людини в усіх сферах життя – від сімейних стосунків до управління державою, надати дієву допомогу в розвитку та захисті її психічного здоров’я.

Основними функціями практичної психології є аналіз і прогнозування поведінки й діяльності людини, активний психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична, реабілітаційна, дорадча та психогігієнічна функції тощо.