30. Визначивши категорії об’єкт та суб’єкт пізнання, обґрунтуйте діалектичний характер їх взаємодії в процесі історичного розвитку.

Процес взаємодії суб'єкта й об'єкта досліджувався ще з стародавніх часів. Однак лише з філософії Р. Декарта бере початок сучасна трактовка цієї проблеми. Різке протиставлення суб'єкта й об'єкта стало вихідним пунктом аналізу пізнання й обґрунтування знання з точки зору його достовірності. Розуміння суб'єкта як активного пізнавального начала дозволило дослідити умови й оформи цього процесу та його суб'єктивні передумови. Великий вклад у розробку цієї проблеми, як уже йшлося, внесли І. Кант, Г. Гегель та ін..

В ході пізнання взаємодія об’єкту і суб’єкту має кінцеву мету - отримання істинного знання про світ. Суб’єктом пізнання виступає людина, яка наділена свідомістю і є джерелом цілеспрямованої активності. Людина стає суб’єктом пізнання в тій мірі, в якій вона включена в соціальну діяльність по перетворенню світу. А це значить, що пізнання ніколи не здійснюється окремим ізольованим індивідом, а лише таким, котрий включений в колективну практичну діяльність. В якості суб’єкта можуть виступати як окремий індивід, так і колектив, наукове співтовариство, людство в цілому як універсальний суб’єкт пізнання.. Але завжди - і окремий індивід, і людство в цілому бачать світ «очима суспільства», своєї епохи, культури. Таким чином, суб’єкт пізнання історично розвивається, носить конкретно-історичний характер. Індивід стає суб’єктом пізнання не просто як біологічний організм, а тією мірою, в якій він оволодіває світом культури, перетворює досягнення людства у свої сили і здібності, тобто оволодіває мовою, логічними категоріями, накопиченим знанням.

Об’єкт – це фрагмент об’єктивної реальності, на який спрямована людська пізнавальна діяльність. При цьому поняття «об’єкт» і «об’єктивна реальність» не співпадають; так, електрон аж до кінця XIX ст. не був об’єктом пізнання, хоча, безперечно, він був фрагментом об’єктивної реальності.

Результатом взаємодії суб’єкта й об’єкта є пізнавальний образ того, що пізнається. Образ цей суб’єктивний за формою та об’єктивний за змістом, джерелом. Об’єкт і суб’єкт пізнання співвідносні: чим більш розвинений суб’єкт, тим більша сфера об’єктивної реальності опиняється в його полі зору. Абсолютизуючи момент співвідносності й екстраполюючи гносеологічні проблеми на реалії об'єктивного світу, суб'єктивний ідеалізм стверджує: немає об'єкта без суб'єкта, об'єкт створюється суб'єктом. Такою, наприклад, є філософія Берклі, в якій йдеться про те, що буття речей визначається тим, що вони сприймаються. Подібними є філософія Фіхте та Авенаріуса. Взаємодію суб’єкта і об’єкта слід розуміти як єдиний процес, де разом із зростанням меж та горизонтів людської активності зростає, стає складнішим і пред­метно насиченішим об’єктний обсяг її життєдіяльності. Взаємодія суб'єкта і об'єкта у сфері практики генетично й по суті є первинною, а діалектика суб'єкта та об'єкта пізнання набуває по відношенню до неї відносно самостійного характеру і значення.

31-32. Охарактеризувавши зміст 3 основних законів діалектичного…

Існує три закони: 1) закон взаємного переходу кількісних і якісних змін 2) закон єдності та боротьби протилежностей 3) закон заперечення заперечення

1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін демонструє зміни якості об’єкту, процесу, явища, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Закон переходу кількісних змін в якісні є об’єктивним за змістом і носить загальний характер. Закон переходу кількісних змін у якісні розкриває механізм розвитку. З’ясування сутності цього закону, його проявів і дії вимагає розкрити зміст категорій: якість, кількість, міра та

Якість є те, що дає можливість відрізняти одну річ від іншої і, таким чином, об’єднувати, конструювати речі не тільки у бутті, але і у свідомості. Завдяки якості ми дізнаємося, що даний об’єкт є саме той, а не інший.

Кількість – це філософська категорія, що відображає загальні, зовнішні ознаки речей, що існують: величину, число, об’єм тощо. Кількість є така визначеність предмету, котра є ніби байдужою до нього, оскільки її зміна в певних межах безпосередньо не означає перетворення даного предмету на інший.

Міра - це рамки, інтервал, в межах яких кількісні зміни не порушують якісну визначеність предмету.

Стрибок – це процес корінної зміни даної якості, перетворення її в нову в результаті кількісних змін. Стрибок є об’єктивним і закономірним процесом, підготовленим попереднім розвитком. За часом стрибок може тривати від частки секунди в процесах мікросвіту до мільярдів років – в космічних процесах. На кожному рівні “буття в світі” стрибок має свій інтервал.

2. Закон єдності та боротьби протилежностей

Ще Геракліт підмітив абсолютну плинність світу, де все є минуще та має свою протилежність, де всім править боротьба протилежностей - світу та пітьми, нового та старого тощо. У “Енциклопедії філософських наук” великий німецький філософ підкреслює: ”Протиріччя – ось що насправді рухає світом, і смішно говорити, що протиріччя не можна мислити”. Закон розкриває джерело розвитку. Щоб з’ясувати суть цього закону, слід розкрити зміст категорій, за допомогою яких він виражається: тотожність та відмінність; протилежність; єдність протилежностей; протиріччя.

Тотожність – граничний випадок ідентичності, відношення речі до самої себе. Але оскільки будь-який об’єкт, в силу постійної тенденції до зміни, кожну мить вже інший, то дослідник завжди має справу з єдністю тотожності та відмінності, де тотожність завжди забезпечує сталість буття, а відмінність ініціює тенденцію до його зміни. Тотожність виражає стійкість, відмінність – мінливість.. Діалектичне протиріччя характеризується єдністю, взаємною обумовленістю протилежностей. Єдність протилежностей означає, що вони є різними сторонами одного і того ж процесу, невіддільні одна від одної, переплітаються.

3. Закон заперечення заперечення

Закон заперечення заперечення - цей закон дає теоретичне уявлення про поступальний характер розвитку, про спадкоємний зв’язок між попереднім і наступним його станами, коли останній внаслідок набування нової якості стає багатшим, вищим у порівнянні з першим. Дія закону заперечення заперечення виявляється лише у відносно завершеному процесі розвитку. Зміст цього закону розкривається через категорії: заперечення, наступність, розвиток. Закон заперечення заперечення характеризує спрямованість процесу розвитку, демонструє єдність поступальності та наступності в розвитку.

Заперечення передбачає момент народження нового, або момент розвитку. Повтор на більш високій стадії розвитку означає не тільки повернення “нібито до старого”, але й перехід до нового циклу з суттєво іншими внутрішніми протиріччями, які потребують свого вирішення. Закон заперечення заперечення відображає об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що заперечується, і тим, що заперечує.

Послідовність циклів, які складають ланцюг розвитку, можна образно уявити у вигляді спіралі, де кожний цикл виступає як виток у розвитку, а сама спіраль розкручується як ланцюг циклів