Сентим просвіт сердешна оксана маруся
.docxСамостійна робота з теми:
«Просвітницькі та сентименталістські елементи в повістях «Маруся» та «Сердешна Оксана»
1. Твори «Маруся» та «Сердешна Оксана» належать до сентиментально-реалістичного стильового вектора Г. Квітки-Основ’яненка. Центральним персонажем у кожній з них виступає сільська дівчина. Основа колізія цих творів – це долання позитивними героями з трудових верств, переважно з селянства, суспільних і соціально-побутових перешкод, що виникають на шляху влаштування їхньої долі.
Головною героїнею повісті є Маруся Дрот. Колізію «Марусі» становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспектива важкої двадцятип’ятирічної солдатської служби для нареченого й злиденної долі жінки-солдатки для нареченої.
З назви «Сердешна Оксана» стає зрозуміло, хто є центральним персонажем, а саме: Оксана. Колізія цього твору, як і в «Марусі», базується на соціально-побутову конфлікті: головна героїня закохується у капітана та втікає з дому.
Просвітницькі та сентиментальстські елементи є наскрізними в цих творах, адже ідея поліпшення життя людей через їх перевиховання, орієнтація на виховання моральних якостей, релігійності, звернення до людини з народу та її ідеалізація, звернення до людських емоцій.
2. Просвітницькі елементи є наскрізними в «Марусі», адже ідея пошуку морального ідеалу в простонароді є основоположною (головними героями повісті стають селяни, які постають як моральні ідеали, це сім’я Наума Дрота та Василь). Тут наявні елементи раціоналізму («Василю: не будеш ти їй таким мужем i хазяїном, як хочеш, бо се не вiд тебе», а як прийде набор, то певно тобi лоб забриють, бо ти сирота, за тебе нiкому заступитись; i дядьки скажуть: "Ми тебе поїли, зодягали i до розуму довели, служи за нашу чергу". А що тодi буде з Марусею? Нi жiнка, нi удова;»). Герої повісті наділені просвітницькими цінностями: моральна чистота, працелюбство, терпимість, богобоязливість, патріархальність, вони ідеалізовані не тільки внутрішньо, а й зовнішньо. Наприклад, Наум Дрот: «Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви?..», Маруся: «Та що ж то за дiвка була! Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. О, там вже на все село була i красива, i розумна, i багата, звичайна, та ще ж к тому тиха, i смирна, i усякому покiрна. Було мати стане їй казати: "Пiшла б, доцю, на вулицю: бач, тепер весна, вона раз красна. Пограла б з подруженьками у хрещика, пiсеньок би поспiвала". Так де ж! "Лучче я, — каже, — на те мiсце, упоравшись, та ляжу спати, ранше устану, замiню твою старiсть: обiдати наварю i батьковi у поле понесу. А на вулицi що я забула?» .
Це елементи простежуються завдяки таким засобам, як авторська характеристика героїв (Та що ж то за дiвка була! Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi), самохарактеристика «Чоловiковi треба трудитися до самої смертi; дасть бог дiточок — дiткам зостанеться, а не дасть — його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться», дії героїв (Тогдi Наум перехрестився i каже до них: — Коли добрi люди та з добрим словом.)
Повість «Маруся» сповнена сентименталістськими елементами, що характеризуються поглибленим психологізмом в зображенні інтимних почуттів, герої вміють співчувати й любити. Наприклад, Василь: «Став наш Василь i сам не свiй і, як там кажуть, як опарений:.. голову посупив, руки поклав пiд стiл i нi до кого нiчичирк; усе тiльки погляне на Марусю, тяжко здихне i пустить очi пiд лоб», Маруся: «Я й сама не знаю, що зо мною сталося: я ще нiкого не любила, нiкого не хотiла любити, цуралася парубкiв, а як побачила тебе, свiт менi не змилився, усiм я нудила, усюди я скучала; а як сказали, що ти просватаний, так я й сама не знала, що й робити».
Це досягається такими засобами: використання зменшено-пестливої лексики «Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку», гіперболізація подробиць приватного життя «Тiльки було наша Маруся уряди-годи збереться до подруженьки на весiлля у дружечки. Та й то не буде вона у суботу бiгати з ними по вулицi та горло драти, мов скажена, як усi роблять; а прийде вже у недiленьку, посидить, пообiда, а як виведуть молодих надвiр танцювати, вона тут чи побула, чи не побула, мерщiй додому;», емоційному напруженню «От так-то бiдна Маруся, не хотiвши й споминати про Василя, тiльки об нiм однiм i думала, i хоч би тобi на часиночку очицями звела; плакала та журилась цiлiсiньку нiч», накопичення однорідних членів речення « Защебетав, залящав, зачиркав, засвистiв, затрiщав...».
3. Просвітницькі елементи присутні також і в «Сердешній Оксані». Селянська родина, головою якої є Векла Ведмедиха, є втіленням тих життєвих установ, тією чистотою світосприйняття, що не були зіпсовані цивілізацією. Головна героїня Оксана перевиховуються та удосконалюється, стає сильнішою («Утреня роса та вітерець дмухнув на неї — от вона отямилася… дивиться — і не зна, де вона. А дитинятко лазить по ній та усе, що вміє, те й белькоче: "Мамо!… Бозя!…" Тут Оксана згадала, що вона мала зробити. Згадала — і мороз по ній так і пройшов… уздріла ямку, що було для своєї дитини викопала, разом скочила, ухопила дитину на руки і як стріла побігла від того місця і, відбігши», «Ось де моя слава, — сказала Оксана, і вийняла платочок з своєю косою, і показала Петрові. — Ось де вона! Ніхто не може її приставити до мене! Ніхто її не узяв у мене, я сама, своїми руками відрізала, як сама себе і погубила. Приставити її і вернути мою славу ніяк вже не можна. Хлопця вигодую, як здужаю; матері, коли ще допустить до себе, буду їй і сином, і дочкою, і робітницею, і кріпачкою. Буду ніч і день робити, щоб її пропитувати за те добро, що через мене рішилась вона. А чужого віку не хочу заїдати, не хочу, щоб ти за свою добрість терпів через мене…»).
Уже на початку ми бачимо просвітницький елемент – раціоналізм («Вже туж-туж Векла дожидала зятя. От-от після зачатія, у пилипівку, почнуть старости швандяти до неї, бо вже її дочка Оксана, як діждемо різдвяних м'ясниць, то буде їй шістнадцятий год», тут також нявне й моралізаторство, що звучить від старої Векли Ведмедихи: «Не було б сього нічого, якби ти мені попереду сказала, що полюбила копитана і з якою думкою. Я б тебе відвела від нього. Де таки сьому статись, щоб пан та узяв мужичку? Коли і явиться такий супостат і стане таке казати, то се на сміх, на погибель. А якби ти не гордилася та не думала, щоб бути за паном, а вийшла б за мужика, от хоч і за Петра, що дуже мені у великій пригоді став без тебе, то було б усе не те».
Герої наділені просвітницькими цінностями: працелюбність, терпимість, богобоязливість, моральна чистота. Наприклад, Векла Ведмедиха: «І що жінка: на усе село! Розумна, розсудлива, Богобоязлива і чесного роду». Оксана: «А хоч би яка весела була, та побачить старця, каліку чи погорілого, вже вона усе покине — зараз до нього, розпитує, розпрошує, озьме за руку, поведе до себе, нагодує, обділить чим бог послав, на дорогу дасть і випроводить за село». Петро: «Один собі, ні батька ні матері, нікому буде орудувати. Сам собі хазяїн, а добра усякого, хоч скотини, хоч поля, чимало; парень молодий, друзяка, роботящий, смирний, неп'ющий, і вже ні з ким ні залається, ні заведеться, та чорнявий, та красивий».
Щоб зобразити ці елементи автор вдався до таких засобів: авторська характеристика (« А що то за дівка була! Білявенька, моторненька, швидка, прудка, на річах бойка, проти усякого звичайненька. Де вона, там з неї і регіт, і сміх, і іграшки, і вигадки. Як то в матері не було ніякого хазяйства, а усе жили з копійки, то Оксані нічого і робити було»), поведінка героїв («І вже сього, мамо, не кажи. Я, дивлячися, як ти робиш, усього навчилася. Ке лишень гребінь сюди,— зараз вихопила у матері гребінь і почала прясти — аж хурчить веретено, а вона нитку виводить, тонку та довгу, а тут пісеньки-весняночки співа. Стара дивиться та дивується»), характеристика героїв іншими персонажами («А копитан накинув оком Оксану та й почав її хвалити: "Яка то вона, каже, красавиця! Скільки, каже, не походив по світу, скільки чого не видав, та не видав такої красавиці і меж панянками. Се, каже, чудо!" »),
Сентименталістські елементи також присутні у творі. Це зображення внутрішнього світу героя з його переживаннями «Се ж така була сьогодні. Завтра ж то як увійшла у хату, так неначе і не вона. Смутна, невесела, очі понурить, сидить — ні з місця, і мовчить, як стіна. Чого мати не спита — "Не знаю. Не бачила. Не чула. Не доглядалась". От і уся розмова. Мати коло неї убивається: "Може, хочеш сього, того?" — розважа усім, а Оксана й не слуха її. Вечеряти не схотіла і, лежачи, усе тяжко здихала.», «Так-то він об мені жалкує, що хотів посміятись надо мною?… Хіба ж я тобі не казала, що я тебе дуже-дуже люблю? Не треба мені ні панства, ні багатства; будь хоч простий мужик-личман, я тебе усе рівно любитиму!… Не треба мені ні золота, ні перстенів, ні намиста; нехай сонечко на мене не світить, нехай місяць для мене потускне, нехай зірочки від мене поховаються, квіточки передо мною зав'януть, пташечки не щебечуть, річечка висохне, світ зміниться… мені до сього усього нужди мало».
Ці елементи досягаються за допомогою: використання зменшено-пестливих слів, що надають особливої емоційності ("Матусенько, ріднесенька, рибочко, голубочко, перепілочко! Не зопиняй же мене», «і "копитанику мій", і "соколику", і "голубчику", і "лебедику»), скупчення однорідних членів речення («Націловавшись, наговорившись, побожившись ще»), ідеалізації («А що то за дівка була! Білявенька, моторненька, швидка, прудка, на річах бойка, проти усякого звичайненька. Де вона, там з неї і регіт, і сміх, і іграшки, і вигадки »).