Молодограматичний напрям

Отже, заслуга школи молодограматиків особливо відзначилася у зв’язку з вирішенням трьох проблем – 1) звукового закону, 2) проблеми аналогії, 3) запозичення.

Поняття фонетичного закону викликало багато наукових суперечок і полемічних виступів. Прагнення витлумачити звукову матерію мови як фізіологічно впорядковану було частиною боротьби младограмматиков за наукову точність мовознавства.

Поняття фонетичного закону змінювалося, уточнювалося і включало кілька моментов.- Перша ознака фонетичного закону - його матеріал, звуковий характер, незалежність від сенсі - не викликав великих заперечень. Дійсно, з '/ е "/ ло - з' [о] л фонетично закономірне чергування, тоді як н '/ е] бо - н' / о] бо містить чергування [е] - [о], фонетично незакономірний; воно пояснюється відмінністю в значеннях і різним походженням таких вимови (старослов'янське і російське). Звуковий закон - це зміни, при яких звук змінюється під впливом сусідніх звуків, фонетичної позиції і наголоси.

Друга ознака фонетичного закону - його регулярність, однаковість звукових змін. «Тільки той, що є закономірним і внутрішньо взаємопов'язаним, - писав в« Засадах і головних питаннях грецької етимології »(1858-1862) Г. Курціус, - може бути піддано науковому дослідженню; про те ж, що довільно, можна робити лише припущення, але не наукові висновки. Я гадаю, . однак, що справа зовсім не йде так погано; навпаки, саме в житті звуків можна з найбільшою вірогідністю встановити міцні закони, які діють майже з такою ж послідовністю, як сили природи ». Причиною фонетичних змін Курціус вважав зручність проголошення; тому вибухові звуки переходять в щілинні (Ш>> И) і немає руху в зворотному напрямку. В межах певного напряму звукового зміни припустима відома свобода, наприклад, звук [а] може переходити як "в [е], так і в [о].

Цю теорію підтримували младограмматики. Остхоф і Бругман писали, що кожне звукове зміна відбувається механічно, відбувається за законами, які не знають винятків. Позірна виняток - це закономірність, яку ще треба відкрити. Отже, немає винятків з фонетичних законів, а є перехрещення їх, а також вплив аналогії чи впливу іншої мови або діалекту.

Младограмматики не тільки встановили і описали ряд звукових законів (пор., Наприклад, закон відкритого складу, першу і другу палаталізації, вплив / на приголосні і голосні в роботі Ліс-кіна), але і створили надзвичайно струнку і зручну систему для знаходження звукових відповідностей як між окремими мовами, так і в межах кожного вивчається *.

Введення поняття звукового закону, вивчення звукових законів різних індоєвропейських; мов допомогли визначити третя ознака звукового закону - його соціальну обумовленість. З'ясувалося, що мовний закон істотно відрізняється від законів як природи (фізичних, .Химический), так і статистичних. «Звукові закони, що встановлюються нами, - підкреслив пізніше Дельбрюк, - суть, як це виявилося, не що інше, як однаковості, що виникають у відомому мовою і в певний час і мають силу тільки для цієї мови і часу». На цій підставі деякі мовознавці пізніше запропонували називати внутрішні закони розвитку мови тенденціями.

Асоціація уявлень і закон аналогії. Якщо звукова матерія змінюється несвідомо, то семантика слів і форм зачіпає психіку людини і спочиває на асоціації уявлень і апперцепції. На цій основі младограмматики створили вчення про аналогії і зміні значень слів.

Закон аналогії виходить з визнання активного характеру речевойдеятельності говорить. Вона є не відтворення готових форм, які не мнемонічна діяльність, заснована тільки на пам'яті, а асоціативна комбінаторна діяльність (що нагадує рішення пропорційних рівнянь), в результаті якої нові форми утворюються за аналогією, за подібністю з групами фактів, звичайних в мові. «... Ми, - писав Пауль, - не тільки маємо здатність виробляти за допомогою пропорційних груп безліч форм і синтаксичних поєднань, ніколи не надходили в нашу психіку ззовні, а й насправді виробляємо ці форми і поєднання, виробляємо на кожному кроці і вельми впевнено, навіть не помічаючи того, що при цьому ми залишаємо твердий грунт відомих фактів ».

4.

Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Сформувалась вона в 1909 р., коли став виходити в Гейдельберзі журнал «Слова і речі», видавцями якого були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр-Любке…Школа поставила перед собою завдання: замість абстрактної «історії звуків» молодограматиків вивчати історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі. На противагу молодограматикам, які вивчали фонетику й морфологію і майже не торкалися семантики, Школа «слів і речей» зосереджує увагу на семантиці слів, на розвитку та зміні їхніх значень.

Одним із засновників Школи «слів і речей» вважають мовознавця Туго Шухардта (1842—1927) — професора Віденського університету. Він багато праць присвятив найрізноманітнішим мовам (слов'янським, кельтським, креольським), хоча найбільше його цікавили романські мови.

Шухардт був сильним критиком, однак він не створив власної теорії, хоча закликав мовознавців не боятись, як молодограматики, узагальнень.

У своїх працях із лексичної семантики він намагався знайти закономірності розвитку семантичної системи мови, для чого, за його переконанням, необхідно створити історію слів-речей. Під річчю розуміє і предмети, і дії, і стани; істоти й неістоти реального і нереального світу. Між річчю і словом, на його думку, перебуває уявлення, однак між історією речей та історією слів існує повний паралелізм. Це твердження не заважає йому зробити абсолютно правильні висновки про співвідношення історії позначення і значення:

1) річ може змінюватися при незмінності позначення;

2) річ залишається незмінною, але змінюється позначення.

Шухардт змістив акцент на семантичну площину, вважаючи, що етимологія слова може бути встановлена семантично, навіть якщо його фонетична історія не піддається з'ясуванню.

Шухардт розвинув методику дослідження історичної лексичної семантики. Його праці вплинули на виокремлення в мовознавстві особливої галузі —ономасіології (науки про назви), яка, зокрема, вивчає принципи й закономірності позначення предметів і понять.

Шухардт наголошував на суспільному характері мови. З цих позицій критикує молодограма­тичне вчення про звукові закони: «Фонетичні закони і соціальний характер мови несумісні одне з одним». Крім цього, він зазначає, що фонетичні закони визначалися дедуктивно. Якщо ж підійти до цього питання індуктивно, то не можна вивести закони, які не знають винятків.

В історії порівняльно-історичного мовознавства починається ІІ період з 70р. ХІХ ст. до кінця століття. Розвивається порівняльно-історичний метод не лише в Європі, а й у Пн. Америці. Молодограматизм пов'язаний з діяльністю молодих німецьких вчених Лейпцігського університету.Молодограматизм – напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета – дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими законами, що не мають винятків. Вчені молодограматики саме Лейпцігського університету: Август Лєскін, Йоганн Шмідт, Герман Остгоф, Карл Бругман, Бертольд Дельбрюк, Герман Паоль. Московська школа під керівництвом П.Фортунатова і його учень Шахматов. У Данії – Карл Вернер, у Франції – Мішель Бреаль, в Америці – Уїльям Уїтні. На їх думку, найбільшим недоліком у вивченні мови представниками порівняльно-історичного методу попередніх років були: відсутність уявлення про розвиток і функціонування людської мови взагалі; про фактори, що діють у процесі мовлення; нехтування психологічними особливостями мовця; прийняття винятків у звукових законах.

Молодограматики вперше звернули увагу на те, що індивід особливо впливає на значення слів. Вони розрізняли:

узуальне значення слова – відоме всім;

оказіональне значення слова – авторське слово.

Досліджуючи власне (своє) мовлення, молодограматики визначили різні шляхи семантичних змін:

1.спеціалізація – явище, яке закріплюється за словом, коли воно регулярно використовується в якій-небудь синтаксичній функції.

2. перехід загальних назв у власні (наприклад, любов, віра, шарик - Любов, Віра, Шарик).

3. перехід власних назв у загальні (Наполеон – торт «Наполеон», Олів’є – салат «Олів’є»).

4. ексемія – розширення значення слова (наприклад, рос. «комната» - там, де є камін, зараз же це значення будь-якого приміщення).

5. вперше почали говорити про метафору, метонімію, гіперболу, літоту.

Молодограматики заклали основи у розвиток семасіології – науки, про значення слов

5. Основи порівняльної граматики індогерманських мов» К. Бругмана й Бертольда Дельбрюка (1886-1890)

Найвизначнішою працею МГ є праця Карла Бругмана й Бертольда Дельбрюка «Основи порівняльної граматики індогерманських мов». Після праць Ф. Боппа й А. Шлейхера – це третя узагальнювальна робота з індоєвропейської компаративістики.

Складається з 6 томів. 1-2 томи написав Бругман. Присвячені проблемам і-є фонетики, словотворення й формотворення. 3-4-5 томи написав Дельбрюк, описав проблемам порівняльного синтаксису і-є мов. 6 том містить покажчик імен, термінів і мовних прикладів.

У вступі до монографії Бругман формулює: 1) загальне завдання і-є мовознавства – це дослідження розвитку і-є мов від епохи прамови до сучасності, 2) часткове завдання і-є компаративістики – це реконструкція прамови.

Бругман висвітлює проблеми історії звукового складу, словотворення й формотворення в і-євр. мовах.

1. характеризує звуковий стан в і-є прамові, простежує зміни звукового складу в кожній групі і-є мов до періоду, зафіксованого писемними пам’ятками, реконструює фонетичні та окремі морфологічні риси і-є прамови.

Ґрунтовно вивчивши звуковий склад і-євр. мов, удосконалення методики досліджування фонетичних явищ, відкриття кількох фонетичних законів дозволили Бругманові визначити, що в і-євр. прамові було 73 звуки: 13 монофтонгів, 14 дифтонги, носові приголосні, проривні приголосні, щілинні приголосні.

2. Характеризуючи словотвір імен і дієслів і-є прамови, Бругман описує непохідні й похідні основи, суфікси, за допомогою яких утворено похідні основи, окремо розглядає різні типи складних слів, основи, утворені способом редуплікації.

3. Бругман зазначає, що в морфологічній системі і-є прамови чітко протиставлявся клас імен й дієслів.

Аналіз фактичного матеріалу приводить Бругмана до висновку, що і-є прамова є мовою флективної будови.

4. Складним було й завдання Дельбрюка – дослідження синтаксичних проблем і-є прамови. Ускладнювалося це завдання тим, що тогочасна наука не мала описів синтаксису окремих і-є мов, а отже, не було необхідних матеріалів для побудови порівняльного-історичного синтаксису і-є мов.

Отже, Дельбрюк не подає реконструкції синтаксичної системи і-євр. прамови.

6. Роль молодограматичних ідей у розвитку мовознавства:

- приділяють значну увагу мовленню, що стає предметом їх дослідження;

- сформували певні фонетичні закони;

- відкинули думку про існування винятків;

- створили свої граматики;

- визначили 5 основних індоєвропейських голосних (до цього Шлейхер визначив лише 3);

- було вичерпано дані усіх відомих на той час мов.

Справді, знаючи три елемента відносини будинок: будинків - стіл:?, Ми легко утворюємо форму столів. Ця нова форма вживається без всяких перешкод, якщо немає іншої форми або вона нам невідома. Тому в дитячій мові аналогія діє найпослідовніше; наприклад, дві чотирирічні дівчинки кажуть:

- А я твого півня спря-та-ю (дуже протяжно).

- А я відшукав.

- А ти не знайшов.

- Ну, тоді я сядаю і заплакаю 2.