47. Учення про лінгвістичні протиставлення в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.

1916 рік – видання учнями де Соссюра, Ш.Баллі та А.Саше, його праці «Курс загальної лінгвістики», у якій Соссюр говорить про найважливіші проблеми мовознавства: протиставлення мови й мовлення, синхронію і діахронію, мову як систему, теорію мовного знаку. Заслуга Соссюра полягає в тому, що він, поєднавши ці проблеми, створив загальну теорію мови. Головним методом побудови лінгвістичної теорії Соссюр обрав метод антиномій. Перша важлива антиномія концепції Соссюра – мова й мовлення. Протиставлення мова/мовлення вперше з’явилося у Гумбольдта, Потебні. Вирішуючи цю проблему, Соссюр відштовхується від загального поняття мовленнєвої діяльності, складниками якої є мова й мовлення.

Лінгвальна діяльність – це все, що стосується лінгвістичного феномену. Мова – це соціальне явище, мовлення – індивідуальне. Лінгвальна діяльність поєднує ці два поняття і належить як до індивідуальної, так і до соціальної сфер. Мова – притаманна як людині, так і тварині, а лінгвальна діяльність – лише людині. За Соссюром мова – це соціальний аспект лінгвістичної діяльності, це система взаємопов’язаних елементів. Мовлення ж – це лінгвістична діяльність мінус мова. Соссюр визнавав зв'язок мови й мовлення, але пропонував вивчати окремо кожен бік лінгвальної діяльності. Він пропонує розрізняти лінгвістику мови та лінгвістику мовлення. Новизна Соссюрівського положення не в самих поняттях, а в їх послідовному розмежуванні, яке ніби звузило об’єкт лінгвістики, але зробило його доступнішим для огляду. Згодом, на цьому розмежуванні було проведено демаркацію між фонологією та фонетикою. Із розмежуванням пов’язане розмежування внутрішньої лінгвістики і зовнішньої лінгвістики (вивчається все, що є чужим в організмі мови).На думку Соссюра, зовнішніми чинниками пояснюються деякі мовні явища, наприклад, запозичення.

Друге перехрестя синхронія/діахронія. Антиномію синхронії/діахронії розробляв уже Бодуен де Куртене як статику й динаміку мови. Синхронія – це стан мови у даний час, статистичний аспект, мова в її системі. Діахронія - це еволюція мови, послідовність мовних фактів у часі, історичний або динамічний аспект. Звідси походить виділення нових незалежних дисциплін – синхронічної та діахронічної лінгвістики. Синхронічна лінгвістика має вивчати логічні й психологічні відношення між існуючими елементами мови, які утворюють її систему. Діахронічна лінгвістика має вивчати відношення, які пов’язують елементи мови в порядку послідовності. Таким чином, синхронічна лінгвістика вивчає мову як систему, тобто має справу з мовою, а діахронічна досліджує мовлення, її об’єкт не утворює систему. Розрізнення синхронії/діахронії допомогло лінгвістиці вийти з кризи, в якій вона на той час опинилася.

48. Мови як система в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.

1916 рік – видання учнями де Соссюра, Ш.Баллі та А.Саше, його праці «Курс загальної лінгвістики», у якій Соссюр говорить про найважливіші проблеми мовознавства: протиставлення мови й мовлення, синхронію і діахронію, мову як систему, теорію мовного знаку. Заслуга Соссюра полягає в тому, що він, поєднавши ці проблеми, створив загальну теорію мови. Головним методом побудови лінгвістичної теорії Соссюр обрав метод антиномій.

Головною заслугою де Соссюра є теза про те, що мова – це система. В поняття системи він вводить елемент протиставлення лінгвістичних одиниць. Визначення властивостей того чи іншого лінгвістичного елемента, шляхом співставлення його з іншими лінгвістичними елементами – ось те нове, що відрізняє Соссюрівське розуміння системного характеру мови. Соссюр вважає, що несуттєвою є природа мовної одиниці, а важливе її протиставлення іншим одиницям. Отже, мовна система ґрунтується на відношеннях:

1.Синтагматичні відношення – засновані на лінійному характері мови, коли мовні одиниці “вишикуються” в лінію, де кожна одиниця утворює сполуку з сусідніми одиницями, наприклад, фонеми сполучаються і пристосовуються одна до одної. Лінійні сполуки одиниць мови Соссюр називає синтагмами.

2. Асоціативні (або парадигматичні) відношення – здатність елементів протиставлятися по вертикалі. Наприклад, звуки за твердістю/м’якістю, навіть протиставлення у синонімічному ряді.

Відповідно до цих відношень, Соссюр виокремлює два розділи в науці: теорію синтагм та теорію асоціацій.