20.17Ст в ім.Ідеї філософів.Теорії походження мови.

Завдання лінгвістів Нового часу 17ст:

-каталогізація мовного матеріалу, створення нових словників;

-створення міжнародної мови(цим питанням займались філософи);

-вирішення питань, пов’язаних з проблемою походження мови і її розвитку;

-розробка всезагальної раціональної граматики;

-написання нормативних граматик.

Специфічним є формування 2-х напрямків мов:

1)розробка емпіричних(практичних)граматик і словників з метою навчання в школах, перекладацької діяльності.Працюють над цим питанням лінгвісти.

2)Теоретичне усвідомлення мови як найважливішого засобу комунікації. Працюють над цим питанням філософи, логіки.

Розвиток обох напрямків мов відбувається паралельно, але на деякій відстані(теорія відірвана від практики).

У другій пол..17ст.зявляється універсалізм, у зв’язку з чим стверджується уявлення про всесвітню мову. «Універсальна граматика» - з такою назвою цей напрям увійшов у лінгвістику.

Перші багатомовні словники (Аделунг «Мітріад»). А. Арно і К. Лансло, картезіанці з монастиря Пор-Рояль під Парижем 1660 р. уклали загальну (універсальну, раціональну, філософську) граматику. Завдання – природні основи ораторського мистецтва, принципи, спільні для всіх мов, причини головних відмінностей. На матеріалі французької мови, італійської, іспанської, англійської, німецької, латинської, грецької, частково давньоєврейської. Як і в античному мовознавстві, не розмежовувалися граматика і логіка, норми мовних явищ установлювалися за допомогою логічних категорій, як у середньовічному мовознавстві. Загалом мовознавство розвивалось дедуктивним (створення універсальної граматики) та індуктивним (спроба виявити спільні властивості наявних мов) шляхами.

Починається пошук універсальних властивостей мови, ідея творення «всесвітньої мови» – для цього треба було визначити властивості реальних мов.

У філософії мови було 3 концепції:

емпірична – Ф. Бекон (в основі його філософської граматики – принципи індуктивного (емпіричного) пізнання, висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, шляхом домовленості створити єдину для всіх людей, яка б увібрала переваги всіх мов),

раціоналістська – Р. Декарт (ідея творення філософської мови – мала ввібрати сукупність понять, з яких за певним алгоритмом у результаті формальних операцій можна виводити нові знання; бо всі поняття можна звести до невеликої кількості неподільних ідей, які піддаються обчисленню; така єдина мова повинна мати спрощену граматику.Правила не повинні були б мати жодних винятків),

науково-філософська – Г.-В. Лейбніц (шукав науковий метод, який мав би змогу збагнути сутність мислення і слугував би засобом наукового відкриття; пропонував створити універсальну символічну мову, близьку до логіко-філософських та математичних побудов; в основі теза – всі складні ідеї є комбінаціями простих; ця мова мала бути міжнародною мовою і слугувати знаряддям відкриття нових істин з уже відомих за певними формальними правилами).

Активно збираються відомості про словниковий склад, фонетичну систему і граматичну будову різних мов світу. Формування національних мов і закріплення їх у літературі – тому укладалися національні емпіричні граматики та словники, які мали велике наукове і практичне (виконували педагогічні, нормативні завдання) значення.

Починає розвиватися етимологія. Спроби укладання етимологічних словників. Позитивно впливає книгодрукування, а поява тиражних текстів сприяє стандартизації навчання та зростанню темпів мовної комунікації. Продовжуються формувати літературні мови, закріплюватися на письмі; вони затверджуються теорією мови та суспільномовною практикою.