Галицька архітектурна школа

•Упадок Києва, як політичного центра, супроводжують яскраві прояви його культурної знемоги. Київське духовенство, письменники, митці й ремісники, примушені шукати собі нових захистів для своєї праці. Одні тягнуть у Суздаль, до Володимира над Клязмою, другі йдуть на захід, до центрів нової Галицько- волинської Держави. Творці нового політичного організму, такі як Ярослав Осмомисл, Данило Романович та Володимир Василькович, дбають не тільки про успіхи внутрішньої й закордонної політики, але й про створення пригожих умов для розвитку духовної й матеріальної культури краю.

•Географічне положення й безпосередні звязки Галичини й Володимирії з европейським Заходом, стають причиною до помітного ослаблення старих, візантійських традицій у користь нових, зразу романських , а потім готичних форм в образотворчому мистецтві. Нові стилеві елементи проникають в західньо-українське мистецтво. Українські архітектори, різьбярі й малярі, засвоюють собі нові мистецькі ідеї як слід підготовані для їх органічного втілення в досьогочасну культурну скарбницю. Так звана «галицька архітектурна школа», це і є вірне, стилеве очеркнення для памяток західньо-українського, середньовічного будівництва, що в них стара, візантійська традиція злилася з новою романщиною в живу й оригінальну цілість.

•Про найстарший памятник галицького будівництва — перемиську катедру св. Івана, що її збудував князь Володар Ростиславич (†1124) знаємо тільки з нотатки польського історика Длугоша. За його словами була це будівля «найкращим способом збудована з квадратного каменя». Під церквою були гробниці. Коли в 1412 р. переїздив через Перемишль король Ягайло, якийсь німець

з окруження сказав, ніби він підтримує «схизматиків». Щоб змити з себе цю «образу»; Ягайло відібрав катедру від українців і дав латинникам. Не помогли «гіркі ридання, крики й сльози українського духовенства та народу, що вважали це великою кривдою і образою своєї віри», як говорить про цю подію польський історик Длугош. Згодом святойванську катедру розібрали й, обмивши кожний її камінь «від схизми» в Сяні, збудували пресвітерію нинішньої, латинської катедри.

На просторі старого Галича найдено останки фундаментів біля 30 церковних будівель, але тільки одна церква Пантелеймона(нині костел Станислава) збереглася до нас.

Після старої, галицької катедри Богородиці, залишилася тільки память в історичній традиції та документах. Збудована в XII ст. Після 1255 р. зникають дані про неї. В XVII ст., на її місці збудував перемиський владика Марко Шумлянський нинішну Успенську церкву в Крилосі, дуже поруйновану підчас світової війни.

Одною з великих за розмірами, церков старого Галича була Спаська, (19.7х17 метрів), її добре збережені фундаменти найдено на горі Карпиця. Повстала вона в половині XII ст. була трьохнавна й трьохапсидна, при чому її поземий план наближувався до квадрату. В румовищах спаської церкви найдено багато відламків різьбарських окрас та оловяну печатку єпископа Кузьми з XII ст.

На залуківській височині, на так званім Карповім Гаю, найдено прецікаві своєю формою фундаменти многокутної будівлі (т. зв.. полігону) невідомого призначення. Можливо, що була це мала капличка, а може і невисока вежа.

Таким чином з усіх будівель княжого Галича одній тільки церкві Пантелеймона довелося своїм збереженим корпусом, репрезентувати архітектуру і різьбярство свого часу.

Дослідник О. Пеленський сказав: «Усі віднайдені й досліджені дотепер румовища церковних будівель в Галичі, характеризує однакова техніка і стиль: тесаний камінь, однакові різьби й поздовжно- базилічний або доосередний, переважно квадратний, чотирьостовпний, трьохапсидний план. Ті будівлі були твором одної архітектурної школи, що обєднала два мистецькі живла, приписувані дотепер двом різним стилям, візантійську конструкцію й романську різьбу. Цвіла та школа на Галицькій Україні й у самому Галичі в XII і XIII ст.».

На тлі історії середньовічного мистецтва, творить ця школа окрему, архіологічну групу, окрему від східно- української (київо-чернігівської) й від інших, найбільше зближених до неї груп — російської (суздальської) й південно-словянської.

Різьби й деякі архітектурні форми галицької школи нагадують романські, і трохи південно-німецькі зразки. Безпосередня участь західних будівничих і каменярів у створенні цього галицько-українського, архітектурного стилю дуже можлива, хоча, поки що, недоказана.