Примітки

¹) Я в своїй давнїйшій працї про Хмельниччину признавав у Хмельницького щиру охоту кінчити війну під Замостєм і перелом в його полїтиці бачив в київських подіях, більше меньше на такім становищі став і Липинський в своїй недавній праці. З давнїйших істориків щиро вірив в миролюбні заміри Хмельницького Шайноха. Нещирість його полїтики супроти короля й Польщі підносив особливо Кубаля в своїй моноґрафії про Осолїньского (II с. 260-261). Між иньшим опирав ся в тім на сучаснім мемуарі з Криму, що розкривав „махінації” Хмельницького. Одначе сей мемуар, затитулований ad ill. regem Poloniae Casimirum., et ad ill. et rev. senatores caeteroquae inсоs, gnos, nobiles Роlоniае, а підписаний: Datum ad Pontum Euxinum 26 mаii 1649 Ioannes Gembakurta (ркп. Чорторийських 379 c. 183-189, для зіпсутих місць можна користувати ся копією в теках Нарушевича 144: с. 245-256), зовсїм не виглядає на автентичну реляцію з місця. Дуже вiн, як на те, голословний, позбавлений фактичного матеріалу і минї здаєть ся памфлєтом написаним в Польщі якимсь партизаном Вишневецького для поборювання гадок тих, що радили відібрати від нього булаву для заспокоєння Хмельницького.

²) Характеристичний з сього погляду згаданий вище лист Хмельницького, писаний по приїздї до Київа до бихівського коменданта, підкоморія виленського чижа з приводу тамошнїх конфлїктів. Хмельницький рішучо відмежовуєть ся від тамошнього повстання, заявляє готовість карати на горло всякого привидцю білоруського своєвільства (Ojczyste spominki II с. 112). А одначе не був то індіферентизм, як висловлюєть ся з сього приводу Липинський (с. 416).

³) Міхалов. с. 364, 385.

⁴) l. c. c. 211, пор. 210, відомости з лютого, під час побуту комісарів у Хмельницького.

⁵) Idzie o zdrowie moie — Міхалов. с. 372.

⁶) Теки Нарушевича 142 с. 59 (виїмок у Липинського с. 418).

⁷) Так говорили і в Польщі, Ґолїньский записує під мартом: Хмельницький тримає Татар nie ufaiącz y kozakom swoim, by go nie zdradzili, gdysz chłopi przecie buntowacz szie do kupy pocęli, nie chcąc do zgodi ich, аnі popi ich na zgodę nie pozwalaiąc (c. 210).

⁸) Про невдоволеннє Татар з здобутків минулого року оповідав, приїхавши з Криму, Яскульский: худоби богато виздихало, і же було цїни на ринку, самі Татари коней богато потратили. Яскульский представляв, що вістрє сього невдоволення звертало ся проти козаків: мовляв вони обдїлили Татар; але иньшого виходу Татари таки не бачили, як тільки в новій війні з Польщею (Ojcz. spom. II c. l7-18).

⁹) Див. записку Мужилівського с. 39; зміст переговорів в актах сибир. стовб. 273-287 л. 35-47.

¹⁰) Греки, що „одїхали” Паісія в Київі, були 6. XI в Путивлї — арх. загр. л. 1.

¹¹) Міхаловский с. 365, повнїйший текст в Осолїн. 225 л. 198.

¹²) Rozni сzеrnсy ktorzy biegali do Wołoch i z Wołoch у do Tohay-beia — Оcолїн. 225 л. 199.

Початки кампанїї: мобілїзація, передові позиції, аґітаційні кличі, манїфестації української державности, проєктована головна рада на Масловім Ставі, загибіль Смяровского, реляції П. Ласка, київський попис.

На жаль, і сим разом ми не маємо відомостей, які ввели б нас у те, що дїяло ся, що думало ся, що плянувало ся в самих козацьких кругах і його осередку — серед вищої старшини, в окруженню гетьмана, в данім моментї. Те що ми маємо, відслонює тільки рубчик сеї завіси — оскільки, в додатку, ще можемо покласти ся на докладність і певність тої чи иньшої звістки.

Кисїль в половинї квітня с. ст., місяць перед скінченнєм перемиря, мав відомости про секретну раду, що відбула ся в ночи у гетьмана з самими полковниками, і після неї наступили перші початки мобілїзації: армату з-за Днїпра, з Переяслава перевезено до Мошен, і дано порученнє ордї (що кочувала під Чорним лїсом, в близшім сусїдстві волости), аби була готова до походу за два тижнї до зелених свят. Се ставили в звязок з відомостями про погром козаків на Поділю. Може мали вплив і якісь, близше нам незвісні битви коло Межибожа, що по словам Смяровского незвичайно подражнили Хмельницького ¹).

В половинї квітня с. ст. по словам гетьмана (в його розмові з Унковским, 19 с. ст.), козацьке військо й армата були вислані на польську границю; передова орда кримська під проводом перекопського бея (Карач-мурзи, що настав на місці Тугай-бея) вже прибула, білгородські (буджацькі) Татари вже йшли над Днїстер, і самого хана гетьман сподївав ся з дня на день ²).

Козаки оповідали, що на передових позиціях стоять полки браславського полковника Нечая, Штепи-попа уманьського і винницького Федоренка-Богуна, тридцять тисяч козацького війська, зовсім поблизу польських позицій ³), але Поляки стримують ся від усяких зачіпок, чекаючи повороту своїх послів (Смяровского), Хмельницький же затримує їх поки не прийде хан. В останнїх днях квітня він пішов ханови на зустріч, щоб провести полем, не займаючи козацьких городів.

Правдоподібно, се були поголоски, пускані розмислом для підтримування „доброї мисли” серед козаччини, так само як чутки про нейтральність Литви, про поміч обіцяну Москвою, про прихід на поміч Донцїв ⁴), про те, що гетьман іде на Поділє для спільних операцій з Ракоцієм, на котрого, мовляли, хочуть напасти Поляки за його союз з козаками ⁵). Аґітаційні кличі, під котрими йшла мобілїзація, оден козацький бранець переказує в таких словах (в передачі польської реляції): „Лист від Хмельницького єсть, аби ми всї, хто в Бога вірує, купили ся єсьмо, разом до громади, чернь і козаки: запевняє, що потім панів не буде, і ми на тім щоб не було жадного шляхтича, і на згоду позволити не хочемо” ⁶). Поруч того - як згадуєть ся в однім листї, певну ролю грала поголоска, що „короля нема — вбили його Ляхи” ⁷).

Ся звістка одначе стоїть досить відокремлено; иньші, більш автентичні відомости дають розуміти, що короля сим разом більш іґноровано. О. Ласко, побувавши на Поднїпровю в маю, писав: „в тих сторонах і церквах короля нема, і иньшої власти не чути, окрім гетьмана з військом Запорозьким” ⁸). Справдї, в листах козацьких урядників сього часу появляєть ся цїкава формула: Божою милостю іменем його милости Богдана Хмельницького, пана гетьмана війська його кор. милости Запорозького ⁹), — де як бачимо, короля хоч і не промовчують (пропускають його зовсїм в зносинах війська з московським правительством), то все таки головою української державности виступає не він, а гетьман.

Престіж його, видимо, стояв високо. Унковский розпитуючи всякого чину людей, як вони задивляють ся на бажаннє не піддати ся під царську руку, каже що вони „у всїм поглядають на гетьмана, а говорять: Господь Бог дав нам нинї християнській вірі оборонця, від проклятої віри свободителя гетьмана Богдана Хмельницького, як його воля на таке дїло буде, а вони від нього відставати не будуть” ¹⁰).

Нарід підіймав ся дуже енерґійно - жадний рішучої боротьби за свободу й незалежність. „Чернь з усюди плине, як муравлї” писав з Чигрина Смяровский в перших днях мая с. ст. „Козаки й хлопи на голову збирають ся”, потверджував його висланець ¹¹). „Полки козацькі сильні переходять що-денно з-за Днїпра вже три тижнї, в Київі, на голову йдучи за гетьманом в поле”, писав о. Ласко, побувавши в Київі з кінцем мая ¹²). Кождий повинен мати по два фунти пороху й сухарів і рушити ся на даний знак — оповідали про чернигівську мобілїзацію; „з отчини кождого господаря виберають по чотири таляри Хмельницькому на ту війну ¹³).

Миргородський полковник велїв „під горлом” іти в військо до гетьмана всїм, „кто може на конї сидїти”, а самому полковникови з останнїми йти 26 квітня ¹⁴).

Головні сили скупляли ся на Поросю, в порічю Русави, і туди ж, під Маслів Став (коло Русави) в перших днях мая рушила армата з Чигрина. Татарські орди збирали ся далї на захід, між Білою Церквою й Бердичовим. Для заспокоєння людности популяризовано звістку, що з ордою наново заприсяжено умову, аби вона простих людей не забирала й шкоди їм не чинила — по Костянтинів, по иньшим — аж по Вислу: тільки там вільно їй брати людей у неволю ¹⁵).

Головна рада мала бути на Масловім Ставу, здаєть ся чи не на самі зелені свята. Хмельницький обіцяв Смяровскому відправити його з сеї ради з відповідю, але перед самими зеленим святами, 11 (21) мая викрито його потайні інтриґи, чи переговори з старшиною, і вбито; побито також і його товаришів ¹⁶). Кисїлїв післанець о. Ласко, загодя поміркувавши, до чого воно йде, утїк під ослоною свого ігуменського шлика з Чигрина до Київа, де йому прийшло ся бути свідком погрому вчиненого змобілїзованим козацтвом, що переходило по-при Київ, над ріжною католицькою людністю, яка ще ховала ся в Київі ¹⁷).

Велика військова рада так і не відбула ся, очевидно. Козак-бранець з головного війська, вхоплений при кінці червня с. ст., казав, що гетьман „чернецької ради не держить, і козаки не знають, куди він іде” ¹⁸). Одначе Смяровский знав ще в початках мая, що театром війни буде волинсько-подільське пограниче, як і минулого року: гетьман стане на давнїм таборищі під Пилявцями, або під Константиновим, і там упорядкує військо ¹⁹).

Перед святами був попис козацького війська під Київом на Либеди, в присутности гетьмана ²⁰). Відти він поїхав до Білої Церкви, де правдоподібно був також подібний перегляд. В перших днях червня с. ст. виїхав на полудневу границю, на зустріч ханови, як казали — але хана, видко, прийшло ся чекати. Оповідали, що він вагав ся, і вже виступивши під Перекопом мав нараду з мурзами, чи йти самому: посилав ся і на весїлє доньки, і на небезпеку від Донцїв, котрих човни, мовляв, уже зявили ся на морі і можуть обернути ся на Крим; ходили також чутки про якісь некористні для хана зміни в диванї, „нїбито з Порти иньшого хана мають прислати” ²¹). Гетьманови й закупленим ним мурзам, видко, прийшло ся не мало потрудитись, і богато минуло часу, поки хана вдало ся розмахати: 10 с. ст. червня орда перейшла Днїпро під Аслан-городом ²²). Гетьман, вирушивши десять день перед тим з Чигрина, як оповідали — з великими гонорами — і що найпікантнїйше: під ослоною нової королївської корогви, привезеної комісарами, стрів хана з військом і рушив з ними на захід, на головний театр війни, збираючи по дорозї поодинокі віддїли свого війська й татарської орди ²³).